The draft law designed to fight corporate raiding is full of controversy

05 07 2007

This article is available in Ukrainian version only:

Зміни щодо підвідомчості та підсудності корпоративних спорів, які пропонується внести до Господарського процесуального кодексу України (ГПК), полягають у віднесенні цих спорів до юрисдикції господарських судів, які мають розглядати згадані спори за місцезнаходженням господарського товариства (ст. 12,16 ГПК). Однак подібні зміни вже було внесено до ГПК Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" 15 грудня 2006 року - 483-У. Таким чином, положення законопроекту 2811 у цій частині втратили свою актуальність.

Враховуючи спрямованість законопроекту на запобігання "рейдерству", внесення змін до ст. 43-4 ГПК щодо порядку вжиття запобіжних заходів є помилковим. Необхідно мати на увазі, що застосування запобіжних заходів обмежене певною категорією справ: ці заходи застосовуються у справах із питань порушення прав інтелектуальної власності, виходячи з того, що такі норми запроваджено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності". У п. 10 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 10.06.04 "04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" зазначається, що вжиття запобіжних заходів має здійснюватися для попередження порушень прав інтелектуальної власності та для збереження доказів такого порушення.

Зміни до ст.66 ГПК (щодо порядку розгляду питання про вжиття заходів забезпечення позову) мають позитивний характер у тій частині, що передбачає розгляд питання про вжиття заходів до забезпечення позову в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Однак не можна погодитися із тим, що передбачене інформування про час і місце судового засідання листом. Адже нормами ГПК передбачено повідомлення учасників процесу про судові засідання чи проведення процесуальних дій відповідними ухвалами, що врегульовано ст. 86 ГПК. Не виключається, що така ухвала може бути надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як це пропонується авторами законопроекту 2811.

Низка пропонованих змін стосується порядку надсилання копій позовних заяв, скарг: ці документи позивач чи скаржник повинен надсилати рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Якщо мається на меті довести не факт надсилання цих документів іншим учасникам справи (як це передбачено діючими нормами ГПК), а факт отримання адресатом цих документів (що по суті випливає із запропонованих змін), то бажано було б саме так і викласти зміни до відповідних норм ГПК, зазначивши, що додаються докази отримання адресатом копії позову чи скарги. В цьому аспекті не слід обмежувати спосіб доставки кореспонденції єдиним видом поштового відправлення (рекомендованим листом з повідомленням про вручення): це може бути і вручення нарочним або через різноманітні кур'єрські служби, тощо.

Що ж до доповнення ст. 114 Цивільного процесуального кодексу України, то ця пропозиція законопроекту 2811 суперечить уже існуючій редакції ст.12 ГПК, згідно з якою корпоративні спори віднесено до юрисдикції ; господарських судів, незалежно від того, чи є сторонами справи фізичні або юридичні особи.

На наш погляд, зміни, які пропонуються проектом, є несуттєвими і по суті нічого не привносять у загальну ситуацію із запобігання "рейдерству".

Юридична газета, 27 (111)