укр

Презумпція добропорядності скасована, але досі живе

27 11 2018

Завантажити статтю

Навряд чи хтось з читачів пригадає, яку реакцію викликала у журналістів ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу України. З 2004 р. почало діяти правило: негативна інформація, поширена про особу вважається недостовірною, доки не буде доведено протилежне.

Ця презумпція добропорядності звільняла позивача від тягаря доведення, натомість особа, яка поширила негативну інформацію (відповідач), зобов’язана довести, що це достовірна інформація. Звісно позивач міг надати докази недостовірності, але якщо відповідач не спростовував презумпцію, позов задовольняли.

Через 5 років з’явилась постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 р. № 1, в якій суд навів приклади негативної інформації та пояснив як застосовувати презумпцію у справах про спростовування недостовірної інформації.

Складно переоцінити вплив презумпції на розгляд цієї категорії спорів. Поясню: значно важче довести відсутність певної обставини (факту), ніж наявність, адже існування факту передбачає сліди, докази, які можна дослідити. Якщо особа стверджує, що інша особа здійснила негативний вчинок, значно важче довести, що такого вчинку не було, ніж навпаки. Здається, на цій ідеї базується презумпція недостовірності негативної інформації.

Через 10 років застосування презумпції відбулось неочікуване. Закон України № 1170-VII від 27.03.2014 р., який вносив зміни до більш ніж 50 нормативно-правових актів, видалив зі ст. 277 ЦК частину третю.

Це сталось настільки непомітно, що всі чотири з половиною роки, які минули із набрання чинності законом до сьогоднішнього дня, суди всіх інстанцій продовжують прямо посилатись на нечинну ч.3 ст. 277 і на Постанову Пленуму ВСУ від 27.02.2009 р., яка пояснювала розподіл тягаря доведення.

Може скластись враження, що судді умисно ігнорують зникнення презумпції, бо як інакше пояснити, що навіть суд касаційної інстанції досі продовжує це робити?

Верховний Суд в різних справах посилається на презумпцію добропорядності посилаючись на ч. 2 ст. 277 ЦК, хоча там мова йде про право на спростування інформації щодо особи, яка померла (постанова у справі № 758/5922/17 від 10.05.2018 р.; постанова у справі № 658/1795/17 від 11.07.2018 р.; постанова у справі № 752/5766/16 від 19.09.2018 р.).

Паралельно існують рішення, де Верховний Суд визнав неправильним посилання судів на презумпцію добропорядності.

Наприклад, суд першої інстанції не врахував, що ч. 3 ст. 277 ЦК України була виключена в 2014 р. і не має зворотної дії в часі на підставі ч. 1 ст. 58 Конституції України (постанова Верховного Суду у справі № 188/1367/15 від 23.05.2018 р.).

В постанові у справі № 761/7795/17 від 04 липня 2018 р. Верховний Суд зазначив, що доказування позивачем обґрунтованості позову, а саме поширення інформації відповідачами та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку, оскільки презумпцію добропорядності виключено зі ст. 277 ЦК України в 2014 році.

Зрештою Верховний Суд навіть виключив з мотивувальної частини правильного рішення судів нижчих інстанцій помилкове посилання на згадану презумпцію.

В постанові від 10.10.2018 р. у справі № 521/19965/16 колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила:
«не можна погодитися з висновками судів про необхідність застосування до спірних правовідносин презумпції добропорядності, передбаченою ч. 3 ст. 277 ЦК України, оскільки її було виключено на підставі Закону № 1170-VII від 27.03.2014 р., тобто до виникнення спірних правовідносин у травні та червні 2015 року, тому посилання судів в мотивувальних частинах судових рішень на ч. 3 ст. 277 ЦК України є безпідставним і підлягають виключенню».

Ця стаття покликана ще раз привернути увагу до того, що у справах про спростування недостовірної інформації саме на позивача покладено обов’язок довести, що інформацію є недостовірною. Якщо позивач не надав докази недостовірності, суд має відмовити в задоволені позову, навіть якщо інформація є негативною.

Оскільки презумпція скасована, некоректно посилатись і на відповідні частини постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 р. № 1, де роз’яснено як застосовувати презумпцію.

Ми залишаєм осторонь питання про це чи варто повернути презумпцію. Звісно її відсутність ускладнює роботу юриста позивача в такій категорії спорів. Втім, якщо метою судової реформи і введення адвокатської монополії, серед іншого, є перехід до професійного судового процесу, можливо, це підвищить якість процесуальних документів, а суд припинить застосовувати давно скасовану норму.

Опубліковано: "Юридична Газета", №48, 27 листопада 2018 р.

Автор: Іларіон Томаров