укр

«За все треба платити». Продовження.

06 07 2018

У своїй попередній публікації я звертав увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений у постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17. Коротко нагадаю: стаття 625 Цивільного кодексу України, зокрема, застосовується до правовідносин щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошових коштів, які виникли на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, тобто, також і до позадоговірних грошових зобов’язань.

Такий висновок є цілком логічним, оскільки, з одного боку, стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України, відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

З іншого боку, відповідно до статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку, тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

А чи виникає в такому випадку грошове зобов’язання з підстав наявності боргу, встановленого рішенням суду (у позадоговірних (деліктних) зобов’язаннях)?

Це питання дуже цікаве! Оскільки, дійсно, довготривале невиконання боржником рішення суду має негативний фінансовий вплив на кредитора, зокрема, пов’язаний із знеціненням грошових коштів, що становлять суму боргу.

Старий Верховний Суд України неодноразово змінював свою точку зору в цьому питанні і, зокрема, в своїх постановах від 20.01.2016 року у справі №6-2759цс15 та від 02.03.2016 року у справі №6-2491цс15 зазначав, що (і) правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України); (іі) дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.

Проте, 16 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 686/21962/15-ц щодо можливості нарахування 3% річних та інфляційних витрат на грошове зобов’язання, пов’язане із довготривалим невиконанням рішення суду, вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у згаданих вище постановах, та погодилась із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 щодо можливості застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України до будь-яких грошових зобов’язань незалежно від підстав виникнення.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Знову ж таки, в силу положень нових процесуальних кодексів України правові висновки Великої Палати Верховного Суду набувають статусу обов’язкових для всіх без виключення судів України і є важливими для формування єдиної правозастосовчої практики.

Якою саме буде практика судів в аналогічних справах – побачимо вже завтра! Але сьогодні можемо констатувати, що боржнику краще не затягувати з відповіддю на питання: «платити чи не платити?».

Опубліковано: "ЮрЛіга", 06 липня 2018 р.

Автор: Єгор Свідло