Якщо бути ідеалістом та в певній мірі оптимістом, то на питання щодо переможця пари: адвокатська етика чи адвокатська тактика, відповідь очевидна. Переможе етика! Але життя вітчизняного адвоката та реалії сучасного українського судового процесу підштовхують до протилежної відповіді. Це сумно визнавати, але, насправді, все лежить в площині людських якостей, відношення до своєї професії та, як часто буває, намагання в будь-який спосіб досягти бажаного для клієнта результату. Звісно, про цю ситуацію чудово обізнаний і законодавець, який, дивлячись на масовість зловживань учасниками своїми процесуальними правами, на щастя, робить достатньо вагомі кроки в напрямку перемоги етики над тактикою затягування процесу.
У цьому контексті та з метою виправлення ситуації новими процесуальними кодексами, зокрема, були запровадженні потужні інструменти впливу на дисципліну учасників судового процесу та їх сумлінність у користуванні процесуальними правами і виконанні процесуальних обов’язків. Але процес етичного виховання адвокатів не запрацює швидко та буде довготривалим! Із цим треба змиритися.
Зловживання процесуальними правами
Ідеться про те, що нові процесуальні кодекси закріплюють більш жорсткі вимоги до учасників судового процесу, в тому числі, в контексті дотримання строків для подачі процесуальних документів, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, покладених судом на учасників судового процесу, чи утримання від будь-яких зловживань процесуальними правами.
До речі, прописаний і перелік дій, які суд може кваліфікувати як зловживання процесуальними правами, а саме:
- подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню;
- подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин;
- подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав;
- подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
- необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою, тощо.
Щодо відповідальності адвокатів
За такі зловживання процесуальними правами законодавець значно посилив і відповідальність учасників судового процесу, зокрема, представників сторін, у формі заходів процесуального примусу, які спрямовані на спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню процесуальних перешкод у здійсненні судочинства. Зокрема, було запроваджено новий захід процесуального примусу у вигляді штрафу.
Окрему увагу законодавець приділив питанню відповідальності адвокатів, які в більшості випадків виступають представниками сторін. Так, поряд із вищезазначеною санкцією, у випадку, наприклад, зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (в тому числі, якщо підписана ним позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства, адвокат може бути додатково притягнений до дисциплінарної відповідальності у вигляді, зокрема, позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю. Таким чином, суд може додатково винести окрему ухвалу, яка надсилається на адресу відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
На превеликий жаль, як показує практика, суди поки що не так часто користуються всіма наданими їм інструментами впливу на недобросовісних учасників процесу, але є велика надія, що це виключно питання часу і адаптації самих суддів до нових процесуальних кодексів.
Затягування процесів
В контексті тактики затягування процесу, як, звичайно, негативного явища для української судової системи в цілому, не можна не приділити увагу реформованому інституту відводу судді (суддів). Оскільки в цьому питанні, на жаль, самі процесуальні кодекси в деякій мірі допомагають недобросовісним учасникам.
І якщо раніше суд, отримавши від сторони заяву про відвід судді (суддів), вирішував це питання на місці та в разі її необґрунтованості продовжував розглядати справу в цьому ж засіданні, то тепер процесуальний механізм вирішення цього питання виглядає так, що розгляд справи в будь-якому випадку буде перенесено на іншу календарну дату. Оскільки, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він зупиняє провадження у справі, одночасно передаючи вирішення питання про зазначений відвід судді (суддів) на розгляд іншому судді цього суду або колегії суддів (в деяких випадках іншому суду). Враховуючи завантаженість суддів, очікувати наступну дату судового засідання, як показує практика, слід не раніше, ніж через тиждень, а то й два-три.
Звичайно, впроваджуючи діючий порядок розгляду заяви про відвід, законодавець переслідував правильну мету щодо необхідності перевірки незалежним суддею (суддями) рішення іншого судді (суддів) про відмову у задоволені такої заяви. Але ж, з іншої сторони, у зацікавленого учасника процесу з’являється законний спосіб затягнути розгляд справи шляхом подачі, наприклад, завідомо необґрунтованої заяви про відвід з мотивів незгоди з процесуальними рішеннями судді (суддів), що прямо заборонено кодексом.
І якщо описані вище механізми боротьби проти недобросовісних адвокатів є по суті зовнішніми факторами впливу, покликаними підвищити рівень їх професійної етики, то, звичайно, існують і суто людські фактори, які, на жаль, не мають нічого подібного з адвокатською професією.
Наприклад, особисто на практиці зіштовхувався з ситуацією приховування «адвокатами», які діють на підставі ордера, кола наданого їм повноважень, як учасника процесу.
Так, ордер засвідчує наявність укладеного між адвокатом та клієнтом договору про правову допомогу. Це означає, що ні суд (суддя), ні інші учасники справи, не повинні мати жодних сумнівів у наявності згоди клієнта на представництво адвокатом його інтересів в суді та що цей адвокат має певне коло повноважень, наданих йому договором про правову допомогу. При цьому сам текст договору про правову допомогу (витяг з нього) процесуальним законодавством не вимагається, хоча цей документ є первинним по відношенню до ордера та містить відомості про права адвоката, як представника і учасника судового процесу. Якщо на звороті ордера не зазначено про жодні обмеження правомочності адвоката, встановлені договором про правову допомогу, то це означає, що адвокат має повноваження на вчинення будь-яких процесуальних дій, передбачених процесуальним кодексом. Проте, нехтуючи саме цим правилом, «адвокати» приховують коло повноважень, наданих їм договором про правову допомогу, та фактично безперешкодно стають повноправними учасниками судового процесу. В цій ситуації, звісно, залишається сподіватися на реалізацію механізму притягнення до відповідальності таких осіб за достовірність вказаних в ордері даних (стаття 4001 Кримінального кодексу України).
Таким чином, можна констатувати, що боротьба між адвокатською етикою та адвокатською тактикою затягування процесів триває. І ми, звичайно, віримо у перемогу справжніх адвокатів, для яких слова етика та професія не є порожнім звуком!
Опубліковано: "Юрист і Закон", №44, 29 листопада 2018 р.
Автор: Єгор Свідло