Запровадження обов’язкової вакцинації проти COVID-19 — це одна з найбільш обговорюваних тем у світі, яка викликає безліч дискусій та суперечливих питань, насамперед, у сфері трудового права.
Які правові механізми державного примусу чи заохочення до щеплень є і дієвими, і толерантними одночасно: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника від роботи, звільнення чи переведення на дистанційну роботу? Чи потрібно застосовувати такі заходи до віддалених працівників? Чи справедливим буде надання додаткових пільг чи премій вже вакцинованим працівникам? Чи є обов’язкова вакцинація проти нового захворювання необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним обмеженням права на повагу до приватного життя?
В Україні першим урядовим заходом щодо вакцинації став нещодавно прийнятий Міністерством охорони здоров’я Наказ 2153, який з початку листопада дасть право роботодавцям відстороняти від роботи без зарплати працівників деяких категорій, які відмовляються від щеплення проти ковіду. Першими, кого торкнуться зміни, є працівники центральних і місцевих органів виконавчої влади, навчальних закладів та наукових установ. Виключення у відстороненні становить лише медичне протипоказання працівника до цього щеплення.
Щодо законності прийнятого наказу, ст. 46 Кодексу законів про працю прямо дозволяє, а ст. 7 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» навіть зобов’язує роботодавця здійснювати це за підстав, передбачених законодавством. Наразі такими підставами слугують норми абз. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та п. 14 Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 267. Вони уповноважують Міністерство затверджувати такий перелік професій і, таким чином, запроваджувати обов’язкову вакцинацію проти нових інфекційних хвороб. Більше того, це дозволяється щодо будь-яких працівників, «діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб», а отже не виключаємо, що перелік професій може бути розширено.
Наказ, який ще навіть не набрав чинності, вже оскаржено до Окружного адміністративного суду м. Києва (наразі вирішується питання щодо відкриття провадження). Спрогнозувати результати оскарження складно. Тому пропонуємо проаналізувати політику та судову практику щодо вакцинації в інших демократичних державах. Наприклад, ще у квітні цього року федеральний суд США відмовив у задоволенні позову медиків однієї із лікарень в Техасі щодо визнання їх звільнення незаконним на підставі відмови від щеплення проти COVID-19. Австралійська комісія з питань трудових відносин (Fair Work Commission) розглянула схожу справу, Jennifer Kimber v Sapphire Coast Community Aged Care Ltd, у якій працівницю в установі для догляду за людьми похилого віку було звільнено у зв’язку з відсутністю вакцинації від грипу. Комісія прийшла до висновку, що вимога вакцинуватися і подальше звільнення чи інше дисциплінарне стягнення є законними та обґрунтованими. Як стверджують австралійські юристи, це дає підстави очікувати аналогічне рішення і щодо імунізації проти коронавірусу.
Відсторонення від роботи без збереження оплати праці вже запроваджене у Канаді, у Греції вакцинація є обов’язковою для медиків, у Словакії роботодавець може заохочувати своїх співробітників до вакцинації преміями. Крім цього, вакцинація багатьма розглядається як складова health and safety duty, тобто обов’язку роботодавця із забезпечення безпечних умов праці на робочому місці (зокрема в Ірландії, де обов’язкова вакцинація ще не запроваджена і все ж таки відноситься до особистого вибору кожної людини). Альтернативою до вакцинації, яку міг би запровадити і український уряд, слугує проведення тестувань на робочих місцях та відсторонення лише тих працівників, які мають коронавірусну інфекцію. Наприклад, щотижневими тестуваннями працівників незалежно від професії можна буде замінити обов’язкові щеплення у США, згідно стратегії президента Байдена.
Незабаром ми зможемо дізнатися і позицію ЄСПЛ щодо відсторонення від роботи без збереження заробітної плати працівників, що відмовляються від вакцинації проти коронавірусу. Вона буде висвітлена щонайменше у справі Abgrall and 671 Others v. France щодо оскарження рішення Конституційного суду Франції про визнання конституційною норми щодо обов’язкової вакцинації медиків, пожежників та рятувальників. Тим часом, важливими залишаються такі часто згадувані справи, як Vavřička and others v. the Czech Republic, Solomakhin v. Ukraine, де Європейський суд підтвердив, що обов’язкова вакцинація може бути необхідною, коли добровільної вакцинації недостатньо для забезпечення колективного імунітету і захисту тих членів суспільства, у яких є непереносимість вакцини. І хоча йшлося про, так звані, «routine vaccinations» (проти правця, туберкульозу тощо), це ще не означає, що у випадку із вакциною екстреного використання судова позиція кардинально зміниться (ВОЗ роз’яснює, що екстрена авторизація вакцин проти Covid-19 ще не перетворює їх на неякісні чи небезпечні).
Як ми бачимо, якщо ще навесні відсторонення працівників від роботи у разі відмови щепитися від ковіду здавалося лише теоретично можливим сценарієм в Україні, то віднедавна український уряд почав змінювати політику і створювати умови, за яких без вакцинації буде важче продовжувати працювати у деяких сферах. Безумовно, відсторонення працівника від роботи за нових підстав чи запровадження державою та роботодавцями інших заходів повинні бути збалансовані у питанні дотриманням трудових та інших прав людини.
Автори: Валерія Безпала, Анна Некрасова
Опубліковано: НВ Бізнес, 21 жовтня 2021 р.