Розкриваючи зміст і значення новел касаційного оскарження, яке безперечно змінилося в силу положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» («Закон»), слід розпочати з того, що правнича спільнота не просто має новий процесуальний порядок розгляду справ в суді касаційної інстанції, а вона ще й отримує і новий суд, під який цей порядок (або, можливо, і навпаки) впроваджують. Досвідчені юристи, які неодноразово подавали касаційні скарги або заяви про перегляд рішень Верховним Судом України з цього моменту повинні відступити від своїх усталених практик щодо оформлення таких документів та, як то кажуть, почати «судитися по-новому». Але про все по порядку.
Процесуальні фільтри і строки
Перш за все новий Господарський процесуальний кодекс України передбачає категорію справ, які взагалі не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку (частина 3 статті 287). Це вже давно анонсований законотворцями процесуальний «фільтр», який направлений на виокремлення із всього ряду справ, які вирішуються в судах господарської юрисдикції, тих спорів, що з урахуванням їх складності, важливості для формування єдиної практики чи, наприклад, суспільного інтересу, можуть бути розглянуті в суді касаційної інстанції. Ми позитивно оцінюємо таке нововведення, оскільки, з одного боку, суд касаційної інстанції не повинен бути перенавантажений справами, а повинен виконувати функцію забезпечення однакового застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій. З іншого боку, фактично будь-який скаржник, належним чином обґрунтувавши свою касаційну скаргу, наприклад, в контексті винятковості значення справи для нього, врешті-решт не позбавляється права на касаційне оскарження.
Також новий кодекс передбачає існування додаткового «фільтру» для певної категорії справ вже на етапі відкриття провадження у справі (частина 2 статті 293), зокрема, суд може відмовити у відкритті касаційного провадження у випадку, якщо Верховний Суд вже викладав свою позицію стосовно правильного застосування норми права або правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. За відсутності, зокрема, перелічених вище підстав, Верховний Суд постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження.
Крім того, новий кодекс передбачає, що до відкриття касаційного провадження учасники справи мають право подати заперечення проти відкриття касаційного провадження (частина 2 статті 294). Зазначена новела, на наш погляд, є ще одним процесуальним «фільтром», проте в даному випадку ініціатива щодо неможливості розгляду справи в суді касаційної інстанції йде вже від сторони, а не від суду. Тут виникає питання, чи завжди на практиці сторона буде мати таку можливість, адже питання про відкриття касаційного провадження повинно бути вирішене колегією суддів у строк не пізніше 10 днів, зокрема, з дня надходження касаційної скарги (частина 3 статті 294). Тобто, касаційне провадження теоретично може бути відкрите і на наступний день, а отже, сторона не завжди зможе встигнути подати заперечення проти відкриття касаційного провадження.
Також, незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження (20 днів з дня проголошення або в окремих випадках з дня складення повного тексту або вручення судового рішення) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу 1 року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та / або обов’язки; пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина 4 статті 293). Тобто, однорічний строк не є присічним і після його спливу за певних обставин справа може бути розглянута судом касаційної інстанції. Зазначене положення, на нашу думку, в перспективі може мати негативний вплив на процес, оскільки сторони, знаючи про це положення, можуть, зловживаючи процесуальними правами, не повідомляти суду першої інстанції про відомі їм обставини щодо впливу рішення у справі на права і обов’язки не залученої особи.
Розгляд справи у Верховному Суді
Новий процесуальний порядок розгляду справ в суді касаційної інстанції, звичайно, складався законотворцями з урахуванням складної структури нового Верховного Суду, а саме, його внутрішнього поділу на колегії, палати, об’єднані палати (в рамках кожного виокремленого суду касаційної інстанції) та Велику Палату Верховного Суду. З самого початку будь-яка справа потрапляє на розгляд колегії суддів. Зазначена колегія, як і раніше, позбавлена можливості встановлювати нові фактичні обставини у справі і перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права (частина 1 статті 300). Проте, якщо колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати, вона передає справу на розгляд палаті, до складу якої входить така колегія (частина 1 статті 302). Погодьтеся, звучить доволі складно! Але це тільки початок. Далі, починаючи з частини 2 цієї ж статті 302, новий кодекс зазначає про можливість та підстави для передачі справи до об’єднаної палати або Великої Палати. Більше того, така передача справи можлива не лише з ініціативи суду, а й за клопотання учасника справи. Тобто, очевидно, що вже на етапі підготовки касаційної скарги правник буде мати можливість, з урахуванням позиції по конкретній справі, в певній мірі сам спрямовувати її розгляд до відповідної палати. Залишається питання, як все це буде реалізовано на практиці, зокрема, враховуючи і строки розгляду справи в суді касаційної інстанції – не більше 60 днів буде розглядатися касаційна скарга на рішення і не більше 30 днів на ухвалу (частина 1 статті 306).
З огляду на викладене вище, також, на нашу думку, є питання, чи будуть рішення нового Верховного Суду в контексті застосування норм матеріального і процесуального права обов’язковими, зокрема, для всіх судів України. У вже старому процесуальному кодексі таке положення містилося у статті 11128, а в новому – аналогічна норма прямо не зазначається. Проте, з аналізу норм нового процесуального кодексу можна припустити, що в силу положень статті 302 та частини 2 статті 315 рішення палат, об’єднаних палат та Великої Палати Верховного Суду будуть набувати статус обов’язкових, тобто, таких які наразі мають рішення Верховного Суду України. З іншого боку, рішення колегії суду касаційної інстанції буде, напевно, прирівнюватись до рішення Вищого господарського суду України і не матиме значення обов’язкового.
Повноваження Верховного Суду
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд, згідно із новим процесуальним кодексом, має більш широкі повноваження. Зокрема, Верховний Суд має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; у випадку відмови від позову або укладення мирової угоди – визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; скасувати свою постанову повністю або частково (стаття 308). Стосовно останнього повноваження суду касаційної інстанції, то така ситуація можлива у випадку задоволення касаційної скарги особи, яка не була присутня під час касаційного розгляду справи, поданої після закінчення касаційного розгляду (стаття 305).
Інші новели, на які слід звернути увагу
До інших нововведень, які заслуговують на увагу слід віднести наступні:
1. Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду (стаття 289);
2. Відзив на касаційну скаргу подається протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження (стаття 295);
3. Учасники справи або особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та / або обов’язки, мають право приєднатися до раніше поданої касаційної скарги іншої особи (стаття 297);
4. Особа має право доповнити чи змінити касаційну скаргу виключно в межах строку на касаційне оскарження (стаття 298);
5. За загальним правилом перегляд певної категорії рішень (постанов) та ухвал здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи (частини 4 і 5 статті 301).
Висновки
Підсумовуючи все вищевикладене, слід ще раз наголосити, що Законом внесено суттєві зміни у порядок касаційного оскарження. Законодавець, нарешті, відмовився від інституту «обов’язкової» касації всіх без виключення рішень, зазначивши лише про можливість здійснення касаційного розгляду певної категорії справ. Це означає, що з одного боку, суд касаційної інстанції буде вирішувати тільки найважливіші та найскладніші справи, зокрема, із можливістю розгляду зазначених справ колегією, палатою, об’єднаною палатою та / або Великою Палатою Верховного Суду, а з іншого – рішення суду апеляційної інстанції у більшості випадків буде остаточним у справі. Це, звичайно, перекладає більший тягар відповідальності за законність та обґрунтованість рішень саме на суд апеляційної інстанції.
Опубліковано: "Юрист і Закон", №47, 14 грудня 2017 р.
Автори: Єгор Свідло, Володимир Чабан