Факти: Заявника звинувачували у крадіжці наркотиків, до яких він мав доступ як поліцейський, та продажу їх Н.Ш. та двом її знайомим В.Г. та І.Г.
Під час досудового слідства всі три ключових свідка Н.Ш., В.Г. та І.Г. давали покази обвинувального характеру. Також стороною обвинувачення було проведено очну ставку вказаних трьох свідків із заявником. Під час розгляду справи судом допитано було лише Н.Ш., яка підтвердила свої показання надані під час досудового слідства. В.Г. та І.Г. до суду не з’явилися, проте суд зачитав їхні показання під час засідання. 26.08.2008 заявника було визнано винним у вчиненні зазначеного злочину та призначено покарання у вигляді 8-ми років позбавлення волі з конфіскацією майна. Апеляційний суд повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що у суду не було відомостей щодо причин неявки свідків.
Під час повторного розгляду справи судом не з’явилося жодного свідка. За інформацією СБУ В.Г. та І.Г. перебували на лікуванні в Криму і за станом здоров’я не змогли прибути на судове засідання в Луцьк. Щодо причин відсутності свідка Н.Ш. не було жодної інформації. 11.12.2009 суд знову визнав заявника винним та призначив покарання у вигляді 8-ми років позбавлення волі. Суд наводив по суті ті ж докази, що були згадані в першому рішенні суду. Заявник оскаржив дане рішення. 02.03.2010 та 15.03.2011 апеляційний суд та ВСУ відповідно залишили рішення суду без змін.
Скарги: До ЄСПЛ заявники поскаржилися на порушення їх права на допит свідків.
Рішення: ЄСПЛ дослідив у цьому зв’язку три ключових питання:
- чи були показання свідків Н.Ш., В.Г. та І.Г. вирішальними для засудження заявника?
- чи було судом наведено обґрунтування неможливості допитати свідків під час повторного судового засідання?
- чи були у справі достатні гарантії, покликані компенсувати неможливість допиту свідків у суді.
По першому питанню ЄСПЛ дійшов до висновку, що показання цих трьох свідків були вирішальними для засудження заявника, оскільки тільки вони знали деталі злочину і були безпосередніми учасниками злочинної діяльності. Натомість всі інші докази у справі просто вказували на те, що заявник мав доступ до наркотиків та теоретично міг вчинити злочин. За таких обставин необхідні дуже вагомі аргументи для того, щоб компенсувати відсутність свідків у суді.
По другому питанню ЄСПЛ вказав, що уряд не надав достатніх доказів того, що держава вживала достатніх заходів для забезпечення явки свідків до суду. ЄСПЛ висловив сумнів щодо того, чи правоохоронні органи дійсно шукали Н.Ш. для забезпечення її присутності у повторному судовому засіданні. Також, ЄСПЛ вказав, що не було вказано достатніх причин відсутності В.Г. та І.Г. на першому судовому засіданні.
Щодо третього питання ЄСПЛ вказав, що уряд не зміг довести наявність у справі достатніх гарантій справедливості судового розгляду.
Хоча заявник і мав очну ставку із вказаними свідками під час досудового розслідування та мав можливість поставити їм запитання, на той момент він не мав доступу до всіх матеріалів справи, а відтак не міг поставити усіх запитань, що його цікавили. Це поєднувалося з тим, що ані суддя, який повторно розглядав справу, ані заявник в його присутності не мали можливості особисто допитати трьох ключових свідків у справі.
Для того, щоб прийняти рішення по справі із такими суперечливими обставинами ЄСПЛ звернувся до «принципу безпосередності дослідження доказів» та принципу, згідно з яким слід оцінювати загальну справедливість провадження.
Взявши до уваги вказані принципи та недоліки, що мали місце в даній справі, ЄСПЛ поставив ключове підсумкове запитання, відповідь на яке очевидно мала вирішальне значення: чи були у справі достатні гарантії, покликані забезпечити, що суддя, який не мав можливості допитати вказаних трьох свідків, мав «достатнє розуміння» їх показів?
По факту, нічого окрім протоколів допиту вказаних свідків на етапі досудового розслідування та стенограми допиту Н.Ш. в суді у суду не було. За таких обставин ЄСПЛ вказав, що поєднання вказаних обставин підривало загальну справедливість провадження та констатував порушення прав заявника, гарантованих ст. 6 §§ 1 і 3 (d) Конвенції.
Коментар: Слід відразу зазначити, що вказана справа розглядалася на національному рівні ще за старим КПК України, згідно з яким допускалося використання судом показань, наданих слідчому/прокурору на етапі досудового розслідування. Згідно з новим КПК України (ч. 4 ст. 95) суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України.
Однак, в світлі практики застосування нового КПК України, висновки зроблені ЄСПЛ у вказаній справі не втрачають актуальності.
Так, доволі поширеними є ситуації, коли ключовий свідок допитується на етапі досудового розслідування в присутності слідчого судді. В подальшому з огляду на вказані положення ст. 95 КПК України такі покази формально можуть бути використані судом.
Однак, беручи до уваги висновки у вказаній справі стає зрозуміло, що одного лиш факту допиту такого свідка в присутності слідчого судді та сторони захисту може бути недостатньо і суд потребуватиме якихось додаткових гарантій для того, щоб використати такі покази.
Автори: Маркіян Бем та Юрій Шваб