Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року N 2453-VI до Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) внесено значні зміни, які справляють неабиякий вплив на процедуру розгляду і вирішення господарських спорів.
В цілому згаданим змінам, незважаючи на їх несистемний і фрагментарний характер, можна дати позитивну оцінку. Вони покликані вирішити різні процесуальні проблеми і не пов’язані єдиною ідеєю, а тому складається враження, що зміни до різних норм проектували в різні часи різні люди, і в них не було можливості зустрітися і узгодити один з одним власні напрацювання. Зупинімося на найбільш важливих новелах ГПК.
Впровадження автоматизованої системи документообігу. Цілі й головні аспекти функціонування цієї системи описані в ст. 21 ГПК. Ця стаття має суто технологічне призначення і має на меті забезпечення документування руху справи в суді й інформації про справу. Норми пов’язані з одним з принципів судочинства, що міститься у ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка встановлює право на повноважний суд, що зокрема, полягає у тому, що суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону.
Звернімо увагу на два аспекти. Перше. Запровадження автоматизації розподілу справ має підвищити транспарентність судового процесу. Розробниками дійсно поставлена благородна мета - досягти об’єктивного і неупередженого розподілу справ між суддями в межах одного суду за принципами черговості і рівної кількості справ для кожного судді. Однак рівність у кількості без урахування специфіки різних категорій справ неодмінно призведе до нерівності якісної. Друге. Жодна автоматизована система на даному етапі розвитку науки і техніки не може працювати без участі людини. Навряд чи система зможе правильно ідентифікувати категорію справи в розрізі спеціалізації суддів.
Зміна повноважень Верховного Суду України. Розділ ХІІ2 ГПК про перегляд Верховним Судом України судових актів Вищого господарського суду України переписаний повністю. Процедура перегляду витримана в світлі правової позиції рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", "касаційне оскарження", які містяться у статтях 125, 129 Конституції України.
З підстав для подання заяви про перегляд, що раніше існували, залишено дві: неоднакове застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах і порушення міжнародних зобов’язань України при розгляді справи судом. Підстави для скасування судових актів – ті ж самі, що й підстави для подання заяви про перегляд.
При аналізі норм даного інституту слід звернути увагу на два важливих аспекти. По-перше, перевірка заяви про перегляд судового рішення щодо його відповідності формальним вимогам проводиться Вищим господарським судом. При цьому вперше в господарському процесі застосована процедура «залишення заяви без руху» (хоча такого терміна в нормах немає, але по суті процесуальних дій їх можна саме так визначити): заявнику надається можливість виправити виявлені формальні недоліки. По-друге, питання про допуск справи до провадження Верховного Суду вирішується Вищим господарським судом. Тобто ВГСУ повинен певною мірою сам дати оцінку власному судовому рішенню щодо наявності підстав для перегляду.
До важливих позитивних новел слід віднести введення обов’язковості судових рішень ВСУ, ухвалених за підсумками перегляду з мотивів різного застосування норм матеріального права, для судів та суб’єктів владних повноважень; можна з огляду на це стверджувати про посилення ролі судової практики в регулюванні суспільних відносин. Нажаль, законодавець не залишив Верховному Суду повноваження узагальнювати судову практику та видавати постанови Пленуму щодо судової практики розгляду окремих категорій справ та застосування процесуального права.
Зменшено можливості зловживання процесуальними правами. До позитивних змін безумовно слід віднести значне звуження поля для зловживання процесуальними правами. По-перше, це стосується процедури розгляду відводу судді, яка тепер відбувається без передачі справи голові суду (його заступнику). Заяву про відвід відповідно до статті 20 ГПК розглядає склад суду, в провадженні якого знаходиться справа. По-друге, суттєво змінено процедуру оскарження ухвал суду. У статті 106 ГПК встановлено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду. Що особливо важливо, у випадку оскарження ухвал, що не входять до цього переліку, суд першої інстанції, не пересилаючи справу до суду апеляційної інстанції, повертає апеляційну скаргу заявнику, про що виносить ухвалу, яка не підлягає оскарженню. При оскарженні деяких ухвал суд першої інстанції пересилає до апеляційного суду копії матеріалів справи. При цьому розгляд справи по суті продовжується.
Отже, зловживання правом на апеляційне оскарження, внаслідок чого справа блукає по інстанціях, а спір не вирішується роками, унеможливлюється. Завдяки цим змінам ефективність судочинства має підвищитися.
Підтвердження повноважень адвоката. Статтю 28 ГПК доповнено новою частиною п’ятою, яка присвячена адвокату як представнику. Для підтвердження повноважень адвокату не обов’язково отримувати довіреність. Якщо між адвокатом і його клієнтом укладено договір про надання правової допомоги, суду може бути надано копію цього договору. Якщо адвокат веде свою діяльність у складі адвокатського об’єднання, підтвердженням його повноважень може бути ордер, що виданий цим об’єднанням і витяг з договору між об’єднанням і клієнтом щодо обсягу повноважень адвоката чи їх обмежень.
Скорочення процесуальних строків. Питання про прийняття позовної заяви суд вирішує протягом трьох днів (замість п’яти). Строк розгляду справи в суді першої інстанції обмежено двома місяцями і може бути подовжено за клопотанням сторін тільки на 15 днів. Змінено деякі строки оскарження: апеляційна скарга на ухвалу подається протягом 5 днів; касаційну скаргу можна подати у строк 20 днів.
Уявляється, такі зміни сприятимуть більш оперативному розгляду господарських спорів. Однак доцільно було залишити можливість більш тривалого продовження строків розгляду справ за клопотанням сторін.
Новели апеляційного і касаційного оскарження. Тепер апеляційну скаргу може подати особа, яку не було залучено до участі у справі, якщо винесено рішення про її права чи обов’язки, раніше така особа могла подати лише касаційну скаргу. Відповідно до нової редакції статті 93 ГПК змінено порядок прийняття до провадження апеляційної скарги, яку подано з пропуском строку на апеляційне оскарження. Слід звернути увагу на те, що обмеження можливості відновлення пропущеного строку трьома місяцями з дня прийняття рішення місцевим судом, яке існувало раніше, з норми статті 93 ГПК вилучено.
Щодо порядку касаційного перегляду, важливою зміною є право на подання касаційної скарги лише після апеляційного перегляду справи, тобто унеможливлено так звану «стрибкову касацію».
Перегляд за нововиявленими обставинами. Зміни позитивного характеру внесено в норми цього інституту: детально виписано підстави для перегляду; строк звернення з заявою скорочено з 2 до 1 місяця; право на звернення надано третім особам (до цього мали право тільки сторони і прокурор).
Встановлено порядок притягнення до адміністративної відповідальності за порушення порядку під час судового засідання. Статтю 74 ГПК доповнено новою частиною 4, яка передбачає можливість притягнення до відповідальності осіб, які в залі судового засідання, порушують встановлений порядок і виявлять неповагу до суду. Справу про адміністративне правопорушення розглядає той самий суд, який розглядає господарську справу, згідно зі статтею 2211 КпАП в порядку, передбаченому цим кодексом. При цьому суд виносить постанову, яка є остаточною і оскарженню не підлягає.
Більш детальні коментарі можна буде прочитати у новій редакції Науково-практичного коментаря до ГПК, роботу над якою я планую завершити найближчим часом.
В цілому згаданим змінам, незважаючи на їх несистемний і фрагментарний характер, можна дати позитивну оцінку. Вони покликані вирішити різні процесуальні проблеми і не пов’язані єдиною ідеєю, а тому складається враження, що зміни до різних норм проектували в різні часи різні люди, і в них не було можливості зустрітися і узгодити один з одним власні напрацювання. Зупинімося на найбільш важливих новелах ГПК.
Впровадження автоматизованої системи документообігу. Цілі й головні аспекти функціонування цієї системи описані в ст. 21 ГПК. Ця стаття має суто технологічне призначення і має на меті забезпечення документування руху справи в суді й інформації про справу. Норми пов’язані з одним з принципів судочинства, що міститься у ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка встановлює право на повноважний суд, що зокрема, полягає у тому, що суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону.
Звернімо увагу на два аспекти. Перше. Запровадження автоматизації розподілу справ має підвищити транспарентність судового процесу. Розробниками дійсно поставлена благородна мета - досягти об’єктивного і неупередженого розподілу справ між суддями в межах одного суду за принципами черговості і рівної кількості справ для кожного судді. Однак рівність у кількості без урахування специфіки різних категорій справ неодмінно призведе до нерівності якісної. Друге. Жодна автоматизована система на даному етапі розвитку науки і техніки не може працювати без участі людини. Навряд чи система зможе правильно ідентифікувати категорію справи в розрізі спеціалізації суддів.
Зміна повноважень Верховного Суду України. Розділ ХІІ2 ГПК про перегляд Верховним Судом України судових актів Вищого господарського суду України переписаний повністю. Процедура перегляду витримана в світлі правової позиції рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", "касаційне оскарження", які містяться у статтях 125, 129 Конституції України.
З підстав для подання заяви про перегляд, що раніше існували, залишено дві: неоднакове застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах і порушення міжнародних зобов’язань України при розгляді справи судом. Підстави для скасування судових актів – ті ж самі, що й підстави для подання заяви про перегляд.
При аналізі норм даного інституту слід звернути увагу на два важливих аспекти. По-перше, перевірка заяви про перегляд судового рішення щодо його відповідності формальним вимогам проводиться Вищим господарським судом. При цьому вперше в господарському процесі застосована процедура «залишення заяви без руху» (хоча такого терміна в нормах немає, але по суті процесуальних дій їх можна саме так визначити): заявнику надається можливість виправити виявлені формальні недоліки. По-друге, питання про допуск справи до провадження Верховного Суду вирішується Вищим господарським судом. Тобто ВГСУ повинен певною мірою сам дати оцінку власному судовому рішенню щодо наявності підстав для перегляду.
До важливих позитивних новел слід віднести введення обов’язковості судових рішень ВСУ, ухвалених за підсумками перегляду з мотивів різного застосування норм матеріального права, для судів та суб’єктів владних повноважень; можна з огляду на це стверджувати про посилення ролі судової практики в регулюванні суспільних відносин. Нажаль, законодавець не залишив Верховному Суду повноваження узагальнювати судову практику та видавати постанови Пленуму щодо судової практики розгляду окремих категорій справ та застосування процесуального права.
Зменшено можливості зловживання процесуальними правами. До позитивних змін безумовно слід віднести значне звуження поля для зловживання процесуальними правами. По-перше, це стосується процедури розгляду відводу судді, яка тепер відбувається без передачі справи голові суду (його заступнику). Заяву про відвід відповідно до статті 20 ГПК розглядає склад суду, в провадженні якого знаходиться справа. По-друге, суттєво змінено процедуру оскарження ухвал суду. У статті 106 ГПК встановлено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду. Що особливо важливо, у випадку оскарження ухвал, що не входять до цього переліку, суд першої інстанції, не пересилаючи справу до суду апеляційної інстанції, повертає апеляційну скаргу заявнику, про що виносить ухвалу, яка не підлягає оскарженню. При оскарженні деяких ухвал суд першої інстанції пересилає до апеляційного суду копії матеріалів справи. При цьому розгляд справи по суті продовжується.
Отже, зловживання правом на апеляційне оскарження, внаслідок чого справа блукає по інстанціях, а спір не вирішується роками, унеможливлюється. Завдяки цим змінам ефективність судочинства має підвищитися.
Підтвердження повноважень адвоката. Статтю 28 ГПК доповнено новою частиною п’ятою, яка присвячена адвокату як представнику. Для підтвердження повноважень адвокату не обов’язково отримувати довіреність. Якщо між адвокатом і його клієнтом укладено договір про надання правової допомоги, суду може бути надано копію цього договору. Якщо адвокат веде свою діяльність у складі адвокатського об’єднання, підтвердженням його повноважень може бути ордер, що виданий цим об’єднанням і витяг з договору між об’єднанням і клієнтом щодо обсягу повноважень адвоката чи їх обмежень.
Скорочення процесуальних строків. Питання про прийняття позовної заяви суд вирішує протягом трьох днів (замість п’яти). Строк розгляду справи в суді першої інстанції обмежено двома місяцями і може бути подовжено за клопотанням сторін тільки на 15 днів. Змінено деякі строки оскарження: апеляційна скарга на ухвалу подається протягом 5 днів; касаційну скаргу можна подати у строк 20 днів.
Уявляється, такі зміни сприятимуть більш оперативному розгляду господарських спорів. Однак доцільно було залишити можливість більш тривалого продовження строків розгляду справ за клопотанням сторін.
Новели апеляційного і касаційного оскарження. Тепер апеляційну скаргу може подати особа, яку не було залучено до участі у справі, якщо винесено рішення про її права чи обов’язки, раніше така особа могла подати лише касаційну скаргу. Відповідно до нової редакції статті 93 ГПК змінено порядок прийняття до провадження апеляційної скарги, яку подано з пропуском строку на апеляційне оскарження. Слід звернути увагу на те, що обмеження можливості відновлення пропущеного строку трьома місяцями з дня прийняття рішення місцевим судом, яке існувало раніше, з норми статті 93 ГПК вилучено.
Щодо порядку касаційного перегляду, важливою зміною є право на подання касаційної скарги лише після апеляційного перегляду справи, тобто унеможливлено так звану «стрибкову касацію».
Перегляд за нововиявленими обставинами. Зміни позитивного характеру внесено в норми цього інституту: детально виписано підстави для перегляду; строк звернення з заявою скорочено з 2 до 1 місяця; право на звернення надано третім особам (до цього мали право тільки сторони і прокурор).
Встановлено порядок притягнення до адміністративної відповідальності за порушення порядку під час судового засідання. Статтю 74 ГПК доповнено новою частиною 4, яка передбачає можливість притягнення до відповідальності осіб, які в залі судового засідання, порушують встановлений порядок і виявлять неповагу до суду. Справу про адміністративне правопорушення розглядає той самий суд, який розглядає господарську справу, згідно зі статтею 2211 КпАП в порядку, передбаченому цим кодексом. При цьому суд виносить постанову, яка є остаточною і оскарженню не підлягає.
Більш детальні коментарі можна буде прочитати у новій редакції Науково-практичного коментаря до ГПК, роботу над якою я планую завершити найближчим часом.
Український юрист, №3 (99), березень 2011