У попередній публікації ми розповідали, як Верховний Суд врешті поставив крапку в питанні процесуального статусу непостійних (некомерційних) представництв іноземних компаній як учасника-позивача адміністративного процесу.
Зокрема, в постанові від 25.07.2024 р. у справі № 640/31489/21 Верховний Суд чітко визначив, що учасниками адміністративного процесу можуть бути лише ті суб’єкти, які мають адміністративну процесуальну правосуб’єктність.
Непостійні представництва іноземних компаній статусу юридичної особи не мають, а отже, учасниками адміністративного процесу бути не можуть. Відтак, подання таким представництвом позову має наслідком залишення позову без розгляду, що, зокрема, і зробив Верховний Суд у вищенаведеній справі.
Тобто, в такому випадку належним позивачем в адміністративній справі повинна бути материнська компанія – іноземна юридична особа.
Що в такому випадку робити з відповідачем – непостійним представництвом?
На практиці доволі часто можна побачити ситуацію, коли адміністративний позов подається суб’єктом владних повноважень, а відповідачем визначається непостійне представництво.
Крім того, такі позови розглядаються і навіть проходять ряд судових інстанцій.
У світлі позиції Верховного Суду виникає логічне питання, а як таке може бути?
Дійсно, неюридична особа не може бути учасником адміністративного судового процесу, тому до такого очевидно неналежного відповідача не можна подавати адміністративний позов. А якщо позов вже поданий і по ньому відкрито провадження, то, можливо, тоді неналежного відповідача треба замінити належним.
На кого? Запитаєте ви.
Напевно, на материнську компанію – іноземну юридичну особу, яка створила на території України непостійне представництво для здійснення допоміжних і підготовчих функцій. Це є продовженням логіки Верховного Суду.
Чи можлива така заміна і до яких процесуальних наслідків вона призведе?
Наслідки подачі адміністративного позову до неналежного відповідача встановлені статтею 48 Кодексу.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Але така заміна без закриття провадження можлива лише в тому випадку, якщо вона не тягне за собою зміни підсудності адміністративної справи, про що прямо зазначено в статті 48 Кодексу. Відповідно, якщо заміна відповідача на належного має наслідком зміну підсудності, то суд зобов’язаний закрити провадження.
Відповідно до статті 26 Кодексу позовні заяви до юридичних осіб пред’являються за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Це загальне правило, яке не має виключень.
Очевидно, що компанія, зареєстрована за межами України, такого місцезнаходження не має. Відтак, якщо суб’єкт владних повноважень звернувся з адміністративним позовом до компанії-нерезидента, яка не має в Україні місцезнаходження, така позовна заява взагалі не підсудна українському адміністративному суду.
Оскільки в цьому випадку має місце не лише зміна відповідача, а й зміна підсудності, подання такого позову в силу положень статті 48 Кодексу має наслідком закриття провадження у справі.
До такого висновку, зокрема, й прийшов Київський окружний адміністративний суд в ухвалі від 24 жовтня 2024 року у справі № 320/37827/24.
Станом на сьогодні це поки чи не єдина позиція суду, якою встановлено і закріплено чіткий процесуальний сценарій розвитку подій такої адміністративної справи.
Чи може судова практика запропонувати інший сценарій в майбутньому?
Подивимось. Верховний Суд ще не встиг висловитися щодо цієї ситуації та сформувати власний підхід. Відтак, попереду нас очікує щось цікаве та нове.
Автори: Єгор Свідло, Аліна Ратушна