Захист та охорона права власності - важливе завдання для держави (зокрема, для судової гілки влади). Одним з елементів такого захисту є державна реєстрація речових прав на майно. Таким чином держава визнає право власності за конкретною особою та повідомляє всіх інших про те, що це майно є власністю певної особи, що іншим не варто на нього посягати.
В Україні часто трапляються випадки, коли особа неправомірним шляхом отримує майно у власність, а потім їй вдається зареєструвати за собою право власності на це майно. Найбільш поширеним способом захисту в таких випадках є звернення законного власника до суду з позовом про визнання права власності на спірне майно та про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння. Отже, власнику потрібно вирішити два питання: захистити в суді своє право власності на майно та відновити за собою державну реєстрацію права власності на це майно.
Захист права власності в суді: як було і як стало
До 2017 р. для вирішення цих двох питань особа повинна була ініціювати два судових процеси. Спершу особа мала звернутися до загального або господарського суду з позовом проти незаконного володільця про визнання права власності та/або витребування майна з чужого незаконного володіння і довести в суді, що саме вона є законним власником (справа про право). Лише після перемоги в цій справі така особа могла звернутися до адміністративного суду з позовом проти державного реєстратора з вимогою скасувати попередню реєстрацію речового права на майно і зареєструвати її як власника (справа про реєстрацію).
У 2017 р. відбулося оновлення процесуальних кодексів, що спростило вирішення цих двох пов’язаних питань. Господарський процесуальний кодекс у новій редакції запровадив інститут похідної вимоги, визначивши її як вимогу, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Кодекс містить приклад такої позовної вимоги: «Вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо розгляд таких вимог віднесений до юрисдикції господарського суду, розглядаються господарським судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги». Таким чином, адміністративна (додаткова) вимога була приєднана до основної вимоги.
Згідно з правилами нового процесуального законодавства, більше немає потреби звертатися до адміністративного суду з позовом проти державного реєстратора, а питання державної реєстрації речового права вирішується в рамках господарського судочинства як похідна вимога. Така новела є позитивною, адже вона значно спростила процедуру захисту права власності, зробила її швидшою і дешевшою. Проте в судовій практиці виникла інша проблема.
Судова практика
Інтеграція у приватноправовий спір питання щодо державної реєстрації прав, яке по суті є адміністративним, призвела до неоднозначної практики стосовно того, хто має бути відповідачем у таких справах. Теоретично, кожній позовній вимозі має кореспондувати належний відповідач, який порушив права позивача в тій частині. Отже, на вимогу по суті щодо права власності відповідачем має бути особа, яка порушила це право. Водночас щодо вимоги про скасування запису про реєстрацію та внесення нового запису відповідачем мав би бути державний реєстратор, який цей запис вносив. Незаконний власник не може бути відповідачем за такими вимогами, оскільки він не є суб’єктом владних повноважень і не наділений повноваженнями щодо державної реєстрації речових прав. Однак на практиці все не так однозначно.
Наприклад, у справах №918/1377/16, №922/2697/15, №914/2171/17, №916/782/17, №910/10308/17 відповідачами за похідними позовними вимогами про скасування державної реєстрації та внесення нового запису до державного реєстру були особи, які здійснювали ту чи іншу реєстрацію. Натомість у справах №916/1986/18, №923/243/18, №911/2634/17, №906/37/18, за аналогічних позовних вимог, державні реєстратори не були ні відповідачем, ні третьою особою. Зазначені справи дійшли до касаційної інстанції, а суди приймали рішення, не звертаючи увагу на цю обставину.
Однак ігнорування спірного питання не свідчить про його відсутність. Саме тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2019 р. у справі №911/1681/18 висловила таку позицію: «Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Реєстрі. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру». Зазначена правова позиція була підтримана у постанові від 05.06.2019 р. у справі №911/1580/18.
Велика Палата Верховного Суду остаточно не вирішує окреслену проблему, оскільки з наведеної позиції однозначно незрозуміло, чи вважає за необхідне Велика Палата включати державних реєстраторів до складу учасників справ, де розглядаються спори про право, а якщо так, то в якому статусі (відповідачів чи третіх осіб)?
Висновок
Позиція Великої Палати Верховного Суду стосовно відповідача за похідними вимогами, на нашу думку, залишає відкритим питання щодо складу учасників такого спору на розсуд позивача, який не позбавлений права включити цих осіб до складу відповідачів у справі, за умови належного обґрунтування порушення його прав саме державними реєстраторами.
Опубліковано: Юридична Газета, 19 листопада 2019 р.