Постановка проблеми. Якщо ще 50 років тому транскордонні шлюби в Європі вважались виключенням, сьогодні це – нова норма повсякденного життя. Питання режиму майна подружжя у шлюбах з іноземним елементом почало стрімко набирати актуальність для Європейського Співтовариства ще на початку 2000-х років. Так, у 2007 році в ЄС вже налічувалось 16 млн міжнародних шлюбів, а судові витрати на юридичні послуги у відповідних транскордонних спорах оцінювались у вражаючу суму 1,1 млрд євро на рік [1]. Усвідомлюючи масштаб цих викликів, в ЄС розпочали роботу над правовими інструментами у цій сфері. Оскільки реалізувати матеріально-правову уніфікацію законодавства щодо режимів майна подружжя одночасно для всіх держав-членів ЄС було нереально, ЄС вирішив діяти шляхом уніфікації колізійних норм. Саме так і виникла ідея розробки Регламенту ЄС №2016/1103 щодо посиленого співробітництва у сфері юрисдикції, застосовного права, визнання і виконання рішень з питань режимів майна подружжя. У цій статті ми проаналізуємо колізійні прив’язки Регламенту щодо режимів майна подружжя та з’ясуємо, чи дійсно він може вважатись успішним прикладом регіональної уніфікації колізійних норм у цій сфері.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розробки, прийняття і використання положень Регламенту №2016/1103 розглядались у наукових працях відомих іноземних вчених: К. Боеле-Волькі, Л. Ругеррі, В. Пінтенс, Дж. Шерпе, К. Гонзалес-Беілфусс, Д. Ходсон, М. Антокольська, Н. Погорельчнік-Вогрінц, Р. Шульц, М. Гонзалес тощо. У вітчизняній доктрині окремі питання уніфікації норм колізійного права ЄС у сфері сімейних відносин досліджувались такими провідними науковцями як О.С. Простибоженко, М.В. Менджул, Ю.В. Черняк та ін. Втім, у науці міжнародного приватного права України станом на даний момент досі не було проведено комплексного аналізу положень Регламенту ЄС №2016/1103 в частині колізійних прив’язок щодо режимів майна подружжя.
Формулювання мети статті. Метою даної статті є вивчення передумов розробки Регламенту ЄС №2016/1103 щодо посиленого співробітництва у сфері юрисдикції, застосовного права, визнання і виконання рішень з питань режимів майна подружжя, а також комплексний аналіз закріплених у ньому колізійних прив’язок щодо майнових наслідків шлюбу.
Виклад основного матеріалу. Європейське Співтовариство отримало компетенцію у сфері розробки норм міжнародного приватного права 1 травня 1999 року з вступом в силу положень Амстердамського договору [2; 330]. Після цього у європейських наукових колах почали активно обговорюватись питання уніфікації колізійних норм міжнародного приватного права. Оскільки одним із пріоритетів ЄС був розвиток спільного економічного простору і спрощення руху осіб, важливе місце у цих обговореннях посідали саме питання майнових відносин подружжя з іноземним елементом. У 2006 році Єврокомісія підготувала Зелену книгу (Green paper) щодо колізійних норм з питань режимів майна подружжя, юрисдикції та взаємного визнання [3]. Цей документ являв собою опитувальник із 23 питань, метою якого було з’ясувати погляди урядів держав-членів ЄС, а також європейських юридичних асоціацій і провідних науковців на колізійне регулювання майнових наслідків шлюбу, фактичних шлюбних відносин і партнерств. Через два роки Єврокомісія отримала від стейкхолдерів відповіді на опитувальник і почала роботу над відповідним нормативним актом. Приблизно в цей же час 1 грудня 2009 року вступив в силу Лісабонський договір, що істотно розширив повноваження ЄС у сфері міжнародного приватного права. Так, ст. 81 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС) надала ЄС компетенцію здійснювати заходи щодо наближення законодавства держав-членів, в тому числі у сфері колізійного регулювання сімейних відносин [4]. Саме ця стаття ДФЄС і стала правовою базою для розробки вторинного права ЄС щодо колізійного регулювання режимів майна подружжя.
Уніфікацію колізійних норм щодо режимів майна подружжя в ЄС вирішили реалізовувати саме через механізм регламенту, а не директиви чи багатостороннього міжнародного договору. Перевага регламенту полягала в тому, що він не потребує ратифікації держав, має пряму дію і примат над національним правом держав-членів ЄС. Після кількох років роботи Єврокомісія у 2011 році презентувала проєкт регламенту щодо юрисдикції, застосовного права, визнання і виконання рішень щодо режимів майна подружжя, а також проєкт окремого регламенту щодо майнових наслідків зареєстрованих партнерств. На жаль, під час обговорення проєктів не вдалось досягти одноголосності всіх 28 держав щодо прийняття цих двох регламентів. З огляду на це, була застосована концепція "Європи різних швидкостей" [5; 387]. Регламенти були прийняті через механізм посиленого співробітництва, який замість одноголосності вимагає згоди лише 9 чи більше держав-членів ЄС (ст. 20 Договору про ЄС, ст. 326-334 ДФЄС). Кожна держава-член ЄС могла на власний розсуд приєднатись або відмовитись від участі у вказаних регламентах.
Станом на сьогодні до Регламенту ЄС №2016/1103 щодо режимів майна подружжя і Регламенту ЄС №2016/1104 щодо майнових наслідків зареєстрованих партнерств приєдналось 18 держав-членів ЄС: Бельгія, Болгарія, Кіпр, Чехія, Німеччина, Греція, Іспанія, Франція, Хорватія, Італія, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Австрія, Португалія, Словенія, Фінляндія та Швеція [6]. У інших 9 державах-членах ЄС, які не приєднались до Регламентів, продовжують застосовуватись національні колізійні прив’язки щодо режимів майна подружжя. Мова іде про Польщу, Угорщину, Данію, Естонію, Ірландію, Латвію, Литву, Словаччину і Румунію [7; 17]. Втім, якщо певна колізійна норма Регламенту буде вказувати на право держави, яка не є учасницею Регламенту або навіть не є членом ЄС, право такої держави все одно підлягатиме застосуванню.
Регламент ЄС №2016/1103 регулює питання визначення компетентного суду, застосовного права та визнання і виконання судових рішень щодо режимів майна подружжя. При цьому Регламент не містить норм щодо утримання і спадкування, адже ці питання регулюються окремими регламентами ЄС. Оскільки Регламент вступив у силу 29 січня 2019 року, він застосовується лише до тих пар, які одружились чи обрали застосовне право до режиму майна подружжя за правилами Регламенту після 29 січня 2019 року [8; 14]. Норми Регламенту застосовуються незалежно від громадянства чи постійного місця проживання подружжя – навіть коли обидва з подружжя не є громадянами ЄС і проживають за його межами. Якщо суд держави-учасниці Регламенту визнає себе таким, що має юрисдикцію у майновому спорі подружжя з іноземним елементом, до такого спору будуть застосовувати колізійні прив’язки Регламенту.
Регламент ЄС №2016/1103 не охоплює питання існування, дійсності чи визнання шлюбу. Визначення поняття "шлюб" також віднесено до компетенції національного права кожної держави-учасниці Регламенту [9]. З огляду на це, Регламент застосовується до одностатевих шлюбів лише у тих державах, де одностатевий шлюб можливий за національним правом. Наприклад, німець і француз одружились у Німеччині в 2020 році та після цього переїхали на постійне проживання в Італію. У 2021 році вони вирішили розірвати шлюб та припинити режим подружнього майна, для чого звернулись у італійський суд. Оскільки Італія не визнає одностатеві шлюби, італійський суд не буде застосовувати до такого спору колізійні норми Регламенту №2016/1103 щодо майнових наслідків шлюбу. Але якби справа розглядалась в Німеччині, де визнаються одностатеві шлюби, німецький суд застосовував би колізійні прив’язки з Регламенту №2016/1103.
Регламент №2016/1103 вперше у законодавстві ЄС та праві усіх держав-членів ЄС встановив визначення поняття "режим майна подружжя" [5; 392]. Так, згідно з ст. 3 Регламенту режимом майна подружжя є сукупність правил щодо майнових відносин між подружжям та їх відносин з третіми особами, які виникають внаслідок шлюбу чи його розірвання [10]. Що ж до права, яке має застосовуватись до режиму майна подружжя, у Регламенті традиційно врегульовано дві ситуації: коли подружжя домовилось про застосовне право і коли такої домовленості немає. Для кожного із цих кейсів Регламент встановив свої колізійні прив’язки.
Як і будь-який інший прогресивний акт, Регламент надає пріоритет принципу автономії волі сторін. Подружжя може самостійно обрати право, що застосовується до режиму їх майна – як до укладення шлюбу, так і під час перебування в ньому. Згідно з ст. 22 Регламенту такий вибір права обмежений (1) правом держави постійного місця проживання обох чи одного з подружжя на момент вибору права; (2) правом держави громадянства будь-кого з подружжя на момент вибору права. Цікаво, що європейські автори вважають таке коло опцій для вибору права "широким" [7; 18]. При цьому варто відмітити, що подружжя не може обрати право абстрактної держави, в якій вони будуть проживати у майбутньому на момент виникнення майнового спору. Вибір такого права стане можливим тільки після переїзду до такої держави та внесення відповідних змін до шлюбного договору. Європейські дослідники вважають це одним із недоліків Регламенту [11].
Вибір застосовного права зворотної сили не має, якщо тільки подружжя не домовилось про інше. Якщо ж подружжя все-таки домовилось про ретроактивне застосування обраного права, така домовленість не повинна зачіпати права третіх осіб. Формальні вимоги до договору про вибір права окреслені у ст. 23 Регламенту: він має бути укладений письмово, містити дату і підписи сторін, а також включати додаткові формальні вимоги за національним правом держави місця спільного проживання подружжя (або якщо така держава відсутня – то вимоги держави місця проживання хоча б одного із них). Разом із вибором права сторони також можуть погодити конкретний режим майна подружжя з обраного ними національного права (режим обмеженої спільності, режим відкладеної спільності тощо), а також визначити компетентний суд для вирішення спорів.
Важливим питанням у Регламенті є вплив обраного права на третіх осіб. Так, згідно з ст. 28 Регламенту подружжя не може посилатись на право, обране до режиму майна подружжя, у спорах з третьою особою, якщо тільки така третя особа не знала чи з урахуванням належної обачності мала б знати про застосовне право. Ця норма потрібна, щоб захистити інтереси третіх осіб і сталість цивільного обігу. Прикладом таких третіх осіб можуть бути люди, які купляють у подружжя нерухомість. Покупцям вкрай важливо розуміти застосовне право – воно зокрема може вплинути на те, чи потрібно отримувати письмову згоду від обох з подружжя на такий продаж.
Незважаючи на усіляке заохочення до вибору права, за статистикою більшість транскордонних пар все одно не домовляються про застосовне право [12; 115]. Тому в ст. 26 Регламенту передбачена серія колізійних прив’язок, які використовуються a priori за відсутності вибору права. Зазначені прив’язки застосовуються почергово за каскадним принципом:
1) Первинним застосовним правом є право держави, де подружжя мало перше спільне постійне місце проживання після одруження. Ця прив’язка є продовженням традицій Гаазької конвенції про режими майна подружжя 1978 року, яка також передбачає цю колізійну норму як базову. Хоча у національному законодавстві багатьох європейських держав основною колізійною прив’язкою було право спільного громадянства подружжя, ЄС все-таки вирішило відійти від цього тренду [11; 12]. Це само по собі не вказує на недолугість прив’язки до спільного громадянства, а лише свідчить про обраний ЄС підхід. При цьому в наукових колах досі точаться суперечки з приводу того, чому прив’язка у Регламенті встановлена саме до першого, а не до останнього спільного місця проживання подружжя [14; 1244]. З одного боку, прив’язка до першого спільного місця проживання забезпечує стабільність, а з іншого – може призводити до ситуацій, коли застосовне право не має тісного зв’язку з правовідносинами, оскільки подружжя вже багато років тому переїхало в іншу державу. Усвідомлюючи можливість такої ситуації, у ч. 3 ст. 26 Регламенту передбачено спеціальне застереження (escape clause). За виключних обставин на прохання однієї із сторін суд має право застосувати право іншої держави, якщо така сторона доведе: а) що подружжя мало останнє спільне місце проживання у такій державі значно більш тривалий час, ніж у державі, де вони мали перше спільне місце проживання; б) що обидва з подружжя спирались на право такої держави про організації чи плануванні своїх майнових відносин.
2) Наступною прив’язкою є право держави спільного громадянства подружжя на момент укладення шлюбу. Вона застосовується у разі відсутності в подружжя першого спільного місця проживання. Ця альтернативна прив’язка є дуже стабільною, оскільки змінити чи набути нове громадянство завжди складніше, ніж просто кудись переїхати. Втім, дана колізійна норма не підлягає застосуванню, якщо на момент укладення шлюбу сторони мали більше ніж одне спільне громадянство.
3) Прив’язкою "останньої надії" є право держави, з яким обидва з подружжя з урахуванням усіх обставин мали найбільш тісний зв’язок на момент укладення шлюбу. Поняття "тісного зв’язку" в Регламенті не визначається, що на нашу думку є цілком логічним. Суд повинен мати можливість підвести це поняття під велику кількість різноманітних ситуацій, а тому його чітке нормативне унормування дійсно не є виправданим. У той же час досить дивним є те, що тісний зв’язок має визначатись на момент укладення шлюбу, а не на момент визначення застосовного права. Через це положення Регламент зазнав істотної критики з боку фахівців [12; 120].
Право, що застосовується до режиму майна подружжя, застосовуються до абсолютно всіх рухомих і нерухомих активів, які підпадають під режим – незалежно від їх місцезнаходження. Цей принцип єдності застосовного права передбачений у ст. 21 Регламенту і дозволяє застосовувати єдине право до усього масиву майна подружжя. О.С. Простибоженко обґрунтовано називає цей принцип однією з найбільших новел Регламенту [5; 394].
Висновки. Таким чином, в Європейському Союзі вже понад три роки діють положення Регламенту №2016/1103 щодо посиленого співробітництва у сфері юрисдикції, застосовного права, визнання і виконання рішень з питань режимів майна подружжя. Регламент дозволяє подружжю обрати застосовне право із обмеженого кола правопорядків, а також визначає колізійні прив’язки, що застосовуються за відсутності вибору права. Незважаючи певну критику і окремі спірні положення документу (неможливість вибору права місця майбутнього проживання, дата визначення тісного зв’язку тощо), колізійні прив’язки Регламенту в цілому відповідають сучасним прогресивним тенденціям розвитку міжнародного сімейного права.
Прийняття Регламенту №2016/1103 стало без перебільшення поворотним моментом у європейському та міжнародному сімейному праві. Маємо сподівання, що з часом усі 27 держав-членів ЄС приєднаються до цього Регламенту, і він стане першою масштабною регіональною кодифікацією колізійних норм щодо режимів майна подружжя на європейському континенті.
Посилання
1. Commission goes ahead with 17 Member States to clarify the rules applicable to property regimes for Europe’s international couples. European Commission. URL: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/IP_16_449 (date of access: 22.02.2023).
2. Gonzales Beilfuss C. The unification of private international law in Europe: a success story. The future of family property in Europe / ed. by K. Boele-Woelki, J. Miles, J. Scherpe. Cambridge – Antwerp – Portland, 2011. P. 329–340.
3. Green Paper on conflict of laws in matters concerning matrimonial property regimes, including the question of jurisdiction and mutual recognition (SEC (2006) 952). EUR-Lex. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:52006DC0400 (date of access: 22.02.2023).
4. Consolidated versions of the Treaty on European Union and the Treaty on the Functioning of the European Union. EUR-Lex. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=celex:12016ME/TXT (date of access: 22.02.2023).
5. Простибоженко О. С. Процеси гармонізації сімейного права європейських держав. Державно-правове регулювання суспільних відносин в умовах нових глобалізаційних викликів: вітчизняні та міжнародні реалії: монографія / ред. Ю. Л. Бошицький. Київ, 2019. С. 379–402.
6. Enhanced cooperation on matrimonial and registered partnership property issues. EUR-Lex. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/LSU/?uri=CELEX:32016R1103 (date of access: 22.02.2023).
7. Pérez Vallejo A. M. Matrimonial property regimes with cross-border implications: Regulation (EU) 2016/1103. Property relations of cross-border couples in the European Union / ed. by M. J. Cazorla González , M. Giobbi, J. K. Škerl, L. Ruggeri, S. Winkler. Napoli, 2020. P. 14–27.
8. CEELI Institute. Application of EU instruments in civil justice. Prague, 2021. 58 p. URL: http://ceeliinstitute.org/wp-content/uploads/2022/01/Application_EU_Instr_2021_CIVIL_EN_01.pdf (date of access: 22.02.2023).
9. Property regimes for international couples. Your Europe. URL: https://europa.eu/youreurope/citizens/family/couple/property-regimes-international-couples/index_en.htm (date of access: 22.02.2023).
10. Council Regulation (EU) 2016/1103 of 24 June 2016 implementing enhanced cooperation in the area of jurisdiction, applicable law and the recognition and enforcement of decisions in matters of matrimonial property regimes. EUR-Lex. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:32016R1103 (date of access: 22.02.2023).
11. Hodson D. EU matrimonial property regime regulation. Family Law. URL: https://www.familylaw.co.uk/news_and_comment/EU-Matrimonial-Property-Regime-Regulation (date of access: 22.02.2023).
12. Pogorelčnik Vogrinc N. Applicable law in the Twin Regulations. The EU Regulations on matrimonial property and property of registered partnerships / ed. by L. Ruggeri, A. Limante, N. Pogorelčnik Vogrinc. Cambridge, 2022. P. 101–128.
13. Schultz R. Choice of law in relation to matrimonial property in the 21st century. Journal of Private International Law. 2019. Vol. 15, no. 1. P. 1–49.
14. Pintens W., Scherpe J. Matrimonial property. Encyclopedia of private international law / ed. by J. Basedow et al. Cheltenham, 2017. P. 1234–1246.
Автори: Анатолій Пашинський, радник ЮФ Василь Кісіль і Партнери, аспірант Навчально-наукового Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Віктор Калакура, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри міжнародного приватного права Навчально-наукового Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Опубліковано: Часопис Київського університету права, червень 2023 р.