Як свідчить світовий досвід корпоративного управління компаніями, збори акціонерів не можуть скликатись постійно, тоді як акціонерному товариству потрібно безперервно здійснювати повсякденну господарську діяльність. В той же час, малоймовірно, щоб акціонери могли самостійно та ефективно, без спеціальних знань, умінь та професійних навиків вирішувати складний комплекс задач, які постають перед товариством. Саме тому, в період між зборами акціонерів управління компаніями здійснюють їх ради директорів.
Основні моделі корпоративного управління
В залежності від того, яка модель притаманна для тієї чи іншої країни, ради директорів можуть мати різні назви, функції та права. Так, наприклад, у США, Великобританії, Італії, Швейцарії, Бельгії діє однорівнева модель ради директорів, куди входять і директори-менеджери компанії і незалежні директори. В інших країнах, як-от Німеччина, Франція, Фінляндія, Нідерланди тощо рада директорів складається з двох рівнів: виконавчої і наглядової рад. Наглядова рада складається тільки з незалежних директорів, а виконавча рада – тільки з директорів-менеджерів компанії.
Якою б не була модель корпоративного управління, однорівневою або дворівневою, незалежний директор, як самостійний, професійний та неупереджений експерт без особистого інтересу в бізнесі, є важливою ланкою в структурі ради директорів, яка має діяти в інтересах товариства, беручи до уваги інтереси всіх її стейкхолдерів, та суспільного блага.
Корпоративне управління в Україні
В Україні, де запроваджена дворівнева модель, в останні роки значною мірою удосконалено систему корпоративного управління. В липні 2014 року Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку розробила та затвердила нові Принципи корпоративного управління, в яких чітко окреслено, що «ефективне управління потребує наявності у корпоративній структурі товариства дієвої та незалежної наглядової ради, яка має забезпечувати стратегічне управління діяльністю товариства, контроль за діяльність виконавчого органу та захист прав усіх акціонерів. З метою забезпечення незалежності наглядової ради до її складу доцільно включати незалежних членів, а незалежним вважається той член наглядової ради, який не має будь-яких суттєвих ділових, родинних або інших зв'язків з товариством, членами його виконавчого органу або мажоритарним акціонером товариства».
Незабаром після затвердження Принципів корпоративного управління, було прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів", який набрав чинності 1 травня 2016 року. Прийнятий закон заклав фундамент для нового формату діяльності наглядової ради, що відповідає концепції згаданих Принципів корпоративного управління. Зокрема, тепер в Україні діє інститут "незалежних директорів", який врегульований, серед іншого, Законом України "Про акціонерні товариства" ("Закон").
Який директор незалежний?
В Законі достатньо ґрунтовно опрацьовані кваліфікаційні вимоги до кандидата в незалежні директори, яким може бути тільки фізична особа, яка:
- не є й не була протягом попередніх 5 років афілійованою особою акціонерів та/або товариства чи його дочірнього підприємства та/або посадовою особою цього товариства чи його дочірнього підприємства;
- не одержує й не одержувала в минулому істотну додаткову винагороду від товариства або його дочірнього підприємства, окрім плати, отриманої як незалежний директор;
- не має й не мала протягом минулого року істотних ділових відносин із товариством або його дочірнім підприємством;
- не є й не була протягом попередніх трьох років працівником існуючого або колишнього незалежного аудитора товариства чи дочірнього підприємства товариства;
- не є й не була головою або членом виконавчого органу іншого товариства, яке є афілійованим до цього товариства;
- не є близьким членом родини виконавчого чи управляючого директора або осіб у ситуаціях, зазначених вище.
Ці вимоги відповідають директивам ЄС, і дотримання цих вимог повинно забезпечити незалежність окремих членів наглядової ради. Однак, сама по собі відповідність члена наглядової ради зазначеним критеріям незалежності навряд чи забезпечить більшу ефективність управління товариством. Важливу роль відіграють повноваження незалежних директорів.
Роль незалежного директора
Незалежний директор, на відміну від інших членів наглядової ради, виконує свої функції самостійно та неупереджено. Окрім участі в реалізації стандартних повноважень наглядової ради, незалежний директор має деякі особливі функції і задачі. Згідно з Законом, публічні акціонерні товариства та акціонерні товариства за участю держави в обов’язковому порядку повинні мати щонайменше три комітети: комітет з питань аудиту, комітет з питань визначення винагород посадовим особам товариства і комітет з питань призначень. Останні два комітети можуть бути об'єднані в один. Важливо, що комітети мають складатися виключно або переважно із незалежних директорів, які також очолюють комітети. Це забезпечує ефективний вплив незалежних директорів на управління товариством. За Законом, «наглядова рада приймає рішення з питань, що належать до компетенції комітету з питань аудиту та комітету з винагород, виключно на підставі та в межах пропозицій відповідного комітету». У випадку відхилення пропозиції, наглядова рада змушена направляти її в комітет для повторного розгляду. Таким чином, питання, які належать до компетенції комітетів, вирішуються виключно консенсусом між представниками акціонерів та незалежними директорами.
Останнє слово завжди за акціонерами?
Хоча положення Закону і гарантують незалежним директорам доволі широкі повноваження в частині прийняття рішень в межах комітетів, акціонери все ж можуть вирішити ці питання без участі незалежних директорів. Так, ст. 98 Цивільного кодексу України передбачено, що «загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства». Відповідно, якщо представники акціонерів в наглядовій раді не зможуть забезпечити прийняття того чи іншого рішення через його блокування незалежними директорами, мажоритарні акціонері все одно можуть забезпечити прийняття відповідного рішення на загальних зборах. Схожу позицію висловив і Пленум Вищого господарського суду України, який за декілька місяців до набрання чинності Закону, зазначив у своїй постанові від 25 лютого 2016 року №4 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають із корпоративних правовідносин, що «не може бути визнано недійсним рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи з тих підстав, що його прийнято загальними зборами з питань, які належать до компетенції інших органів товариства (наглядової ради, виконавчого органу тощо), оскільки статтею 98 Цивільного кодексу України передбачено право загальних зборів учасників товариства приймати рішення з будь-яких питань діяльності товариства». Питання в тому, чи не будуть акціонери зловживати таким правом всупереч запровадженому механізму корпоративного управління. Це значно зменшить роль незалежних директорів.
Підсумовуючи
Незалежні директори відіграють важливу роль в управлінні товариством і можуть забезпечувати ефективне управління бізнесом, протидію зловживанням менеджменту та баланс інтересів його стейкхолдерів. Але разом з тим, в такій комплексній царині, як корпоративне управління, немає простих відповідей і універсальних рішень на всі випадки. Тому, система корпоративного управління може і повинна вдосконалюватися, як на рівні правового регулювання з боку держави, так і в конкретній компанії з огляду на її особливості і розвиток. Останнім часом в Україні спостерігається значний розвиток законодавства в сфері корпоративного управління.
Опубліковано: "Юрист і Закон", №13, 31.03.2017-06.04.2017
Автор: Таїсія Асадчих