публікації

Справа Ощаду

12/11/2020

Назар Кульчицький

Партнер, адвокат

Кримінальне право,
Прецедентне право ЄCПЛ

Частина І. Брудними руками за світле майбутнє

Сьогодні точиться багато дискусій навколо створених протягом останніх років антикорупційних органів. Суспільство ділиться на дві частини. Одна вважає існування НАБУ, САП і ВАкС недоцільним, а їхнє фінансування – марним витрачанням коштів, оскільки серйозних результатів немає. Інша впевнена, що попри чисельні недоліки в їхній роботі, такі органи мають існувати. 

Ми не належимо до людей, які вважають НАБУ, САП та ВАкС злом. На нашу думку, позитивних прикладів їх роботи вкрай мало, однак станом на сьогодні це єдині органи, які ще не роз’їла корупція. Саме тому ми повинні гостро реагувати на незаконні дії з їхнього боку. В якості прикладу таких пропонуємо на ваш розсуд конкретну справу – кримінальне провадження №42016000000001254 від 16.05.2016. 17 цифр, за якими приховано долю 13 людей.

Отож, 1254 – це так звана справа Ощаду про те, як одна з найуспішніших компаній України – «Креатив» – отримала кредит в «Ощадбанку» на суму $20 млн, проте через світову економічну кризу та початок війни з Росією не змогла вчасно та в повному обсязі виконати зобов'язання з його повернення. Як наслідок, НАБУ звинуватило колишніх власників та працівників «Креативу» в тому, що вони спільно з менеджментом Ощаду привласнили кредитні кошти.

Крок за кроком ми розкажемо вам, що не так із цією справою. Сьогодні – перша частина.

Сам собі суддя

Почнемо з теорії. За загальним правилом, розвиток кримінального провадження на етапі досудового розслідування цілком визначається детективом та прокурором. Сторона захисту на цьому етапі практично відсутня. Більшість ключових процесуальних дій, пов’язаних із збором доказів, санкціонуються та проводяться за її відсутності, і відомості про проведення таких дій захищаються таємницею досудового розслідування. У зв’язку з цим законодавство передбачає, що в цілях контролю за дотриманням прав людини остаточне рішення щодо надання дозволу на проведення ключових процесуальних дій повинне прийматися незалежним від сторони обвинувачення органом – слідчим суддею. 

Усе виглядає логічно: саме слідчий суддя має стримати можливі недобросовісні пориви детектива НАБУ прискорити чи спростити собі роботу ціною втручання в права сторони захисту. На практиці ж окремі приклади роботи слідчих суддів та детективів НАБУ відверто підривають описаний вище механізм.

Серед отриманих у справі 1254 документів ми знайшли щонайменше 7 (!) ухвал, винесених слідчим суддею Апеляційного суду Львівської області, про надання дозволу на проведення негласних слідчих дій у вигляді зняття інформації з телекомунікаційних мереж, а якщо простіше – прослуховування телефонних розмов осіб, які, на думку слідства, причетні до розслідуваних подій. Вказані ухвали є поєднанням друкованого та ледь розбірливого рукописного текстів. Друкована частина однакова у всіх 7 ухвалах та виконує роль такого собі бланку. Залишені в друкованому тексті пропуски заповнено «від руки». Рукописним текстом, зокрема, викладено особисті дані осіб, щодо яких виноситься ухвала, адреси їх проживання, деякі фактичні обставини справи тощо. 

Здавалося б, ну, не хотів суддя кожне рішення виписувати, зробив один шаблон для всіх справ – і нехай. Разом з тим, ще одна обставина явно «кидалась у вічі» – разюча схожість почерку детектива НАБУ, який вів досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні, з тим, яким були заповнені пропуски в «бланку ухвали» слідчого судді. Ми відшукали зразки почерку судді (дякуємо системі декларування до 2015 р.) та детектива і провели експертизу, метою якої було встановити, ким насправді виконано рукописні написи в ухвалах.

Згідно з висновком почеркознавчого дослідженнярукописні записи, зображення яких містяться у рядках друкованого тексту в копіях 6 із 7 ухвал слідчого судді Апеляційного суду Львівської області про надання дозволу на проведення негласних слідчих дій, виконані детективом НАБУ у вказаному кримінальному провадженні. Рукописні записи, внесені в текст 7-ї ухвали слідчого судді виконані не детективом, однак і не суддею.

За «оптимістичним» сценарієм виходить, що детектив, який є представником сторони обвинувачення, самостійно заповнював «бланк ухвали» слідчого судді: вписував туди особисті дані особи, щодо якої планував проводити негласне спостереження, специфічні обставини справи та обґрунтування (в цій частині, це видно з тексту ухвали, він не особливо «заморочувався»). Суддя ж просто поставив підпис під документом, підготованим детективом. За «песимістичним» сценарієм, суддя, щоб не гаяти час на дрібниці, просто видав детективу підписаний бланк ухвали, а той, у свою чергу, цей бланк заповнив. 

Відтак, роль суду, який мав би здійснювати контроль за дотриманням прав людини в ході санкціонування негласних слідчих дій, звелася до простої легалізації дій детектива та «потакання» його ініціативам. Те, що зробив суддя, чудово характеризується англійським терміном rubberstamp (to give official approval to something without really thinking about it (див. Longman Dictionary of Contemporary English Online).  На жаль, суд сліпо санкціонував усе, що йому принесла сторона обвинувачення.

У таких діях детектива та слідчого судді є ознаки і порушення таємниці нарадчої кімнати, і безпідставного делегування повноважень щодо здійснення правосуддя, і перевищення повноважень з боку детектива, і щонайменше двох складів злочинів: службового підроблення та втручання в діяльність судового органу. Як наслідок, у вказаному провадженні 7 осіб протягом 2 місяців зазнавали грубого втручання у право на повагу до приватного життя та спілкування на підставі неправосудного рішення, написаного стороною обвинувачення. Однак найгірше в цій ситуації те, що такі дії повністю підривають довіру до суду, а відтак, і до будь-яких санкціонованих ним процесуальних дій. 

У справі 1254  станом на сьогодні накопичено близько 200 томів документів та сотні годин аудіозаписів. Абсолютну більшість вказаних матеріалів отримано на підставі ухвал слідчого судді, винесених за клопотаннями того ж детектива НАБУ. Розгляд цих клопотань здійснювався, як і велить законодавство, слідчим суддею лише в присутності сторони обвинувачення. Які гарантії того, що і у вказаних випадках детектив не подавав на підпис слідчому судді проєкти ухвал, які той погоджував, навіть не читаючи? Відповідь очевидна: жодних. Досудове розслідування фактично стало заручником сторони обвинувачення. За таких умов розслідування справи легко перетворюється на переслідування того, хто здався схожим на злочинця детективу або прокурору, які ведуть слідство, і під кого вони вже почали «працювати». 

Вся «антикорупційна» спільнота скаржилась на те, що звичайні суди не дають їм працювати, і тільки Вищий антикорупційний суд України зможе врятувати ситуацію. Проте вказаний приклад яскраво демонструє істинний рівень «співпраці». За таких обставин страшно навіть подумати про те, чого вони всі очікували від ВАКС. Однак хочеться все ж сподіватись на об’єктивну роботу суду.

Стадія досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні завершилась, попереду судовий розгляд. Відтак, на даному етапі єдиним запитанням, яке залишається відкритим, є: чи буде вказаним порушенням надано належну оцінку під час судового розгляду по суті? 

Опубліковано: Юридична Газета, 12 листопада 2020 р. 

Що нового?

Найважливіша аналітика у вашій пошті.

більше аналітики

17/11/2020

Юристи компанії «Василь Кісіль і Партнери» розповіли «ЛІГА:ЗАКОН Бізнес» про правові інструменти захисту прав виробників й інвесторів у національному суді, в ЄСПЛ та в арбітражі...

Дмитро Перникоза, Назар Кульчицький, Олег Качмар

02/07/2020

Якщо щось може піти не за планом, саме так воно і піде – це одна з варіацій так званого «Закону Мерфі». Для українського правозастосування це чи не одне з найуніверсальніших правил, яке в даному контексті можна переформулювати таким чином – якщо органи державної влади при застосуванні будь-якого закону можуть викривити мету і завдання, для яких цей закону був прийнятий, вони обов’язково це зроблять...

Назар Кульчицький, Андрій Слюсар