Справи сімейні (випуск 13)

26 січня 2022 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо збільшення мінімального розміру аліментів, що стягуються на дитину з інших членів сім'ї та родичів, та запровадження мінімального розміру тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів» (надалі також – «Закон»). Мета Закону полягає в усуненні дискримінації в аліментних зобов’язаннях, встановленні єдиного мінімального розміру аліментів для всіх дітей і, відповідно, забезпеченні кращого захисту їхніх прав та інтересів. Так, розмір аліментів, які отримують діти від інших членів сім'ї та родичів, також має бути необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а отже – не меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Аналогічно, якщо батьки не можуть утримувати дитину, ухиляються від свого обов’язку або їх місце проживання/перебування невідоме, дитина повинна мати право на отримання тимчасової державної допомоги у розмірі не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Нагадаємо, що станом на січень 2021 року прожитковий мінімум для дітей до 6 років складає 2100 грн., від 6 до 18 років – 2 618 грн.

13 січня 2022 року до Верховної Ради України надійшов Проєкт Закону «Про внесення змін до Закону України «Про імміграцію» № 6516 (надалі також – «Законопроєкт»). Окрім загального удосконалення механізму надання дозволу на імміграцію, Законопроєкт зачіпає і сімейне право. Зокрема, у разі прийняття Законопроекту другий з подружжя-іноземець не зможе отримати дозвіл на імміграцію в Україну для возз’єднання сім’ї з громадянином України на підставі шлюбу, якщо чоловік/дружина:

- надали другому з подружжя матеріальну компенсацію за згоду на укладення шлюбу (виняток: це передбачене законодавством іноземної держави);

- не проживають спільно/не ведуть спільного домашнього господарства;

- не зустрічалися/не спілкувалися до укладення шлюбу;

- не розмовляють зрозумілою одне одному мовою;

- не знають інформацію особистого характеру одне про одного (дата, місце народження чи проживання, освіта, робота, віросповідання, близькі родичі, уподобання тощо).

Крім того, кожен з подружжя муситиме надати письмову згоду на проходження співбесіди та письмових тестів для перевірки згаданих вище обставин. Наостанок, висококваліфіковані спеціалісти або робітники, потрібні економіці України, зможуть іммігрувати разом із другим з подружжя та неповнолітніми дітьми за умови їх одночасного в’їзду в Україну. 

13 січня 2022 року у Верховній Раді України було зареєстровано Проєкт Закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо правопорушень у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій» № 6517 (надалі також – «Законопроєкт»). Законопроєкт передбачає відповідальність за розголошення відомостей про застосування допоміжних репродуктивних технологій всупереч волі осіб, які брали участь у їх застосуванні у вигляді штрафу (до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), громадських робіт (до 240 годин) або виправних робіт (до 2 років). Подібно, кримінальній відповідальності підлягатимуть службові особи та працівники медичного закладу, що перенесли ембріон в організм жінки без її згоди або під час процедури умисно порушили генетичні зв’язки дитини з одним із або обома генетичними батьками. Таким чином, Законопроект має сприяти кращому захисту прав та інтересів батьків і дітей при застосуванні допоміжних репродуктивних технологій.

12 січня 2022 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 2-4665/2008, у якій роз’яснив, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів обчислюється виконавцем на підставі відомостей, отриманих зі звіту про здійснені відрахування та виплати, оригіналів/копій квитанцій про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником, заяв/розписок стягувача, інших документів, які відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Разом з тим, Суд зауважив, що пред’явлені батьком-боржником квитанції про добровільне перерахування аліментів на картковий рахунок стягувача без зазначення у квитанції в графі «призначення платежу» – «сплата аліментів» не свідчать про виконання ним судового рішення щодо сплати аліментів (погашення заборгованості), а тому і не повинні враховуватися виконавцем при складанні розрахунку такої заборгованості.

11 січня 2022 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 619/4698/20 про встановлення способу участі батька у житті малолітньої дитини. За загальним правилом, особи, які потребують самоізоляції з метою запобігання поширенню захворювання, зобов’язані постійно перебувати у визначеному ними місці самоізоляції та утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, із якими разом проживають. У зв’язку з цим, відсутні підстави для зобов’язання матері передати дитину батькові у випадку виникнення інфекційного/вірусного захворювання (у т.ч. на COVID-19) в родичів або інших осіб, які мешкають разом із дитиною. При цьому, оскільки неможливо достовірно встановити момент передачі захворювання від однієї особи до іншої, посилання батька на те, що подібна тимчасова і своєчасна зміна місця проживання дитини здатна запобігти інфікуванню дитини, є припущеннями, на яких не може ґрунтуватися рішення суду.

19 січня 2022 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 199/8880/18, у якій нагадав, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Відповідно, якщо під час перебування в шлюбі учасник господарського товариства вносить у статутний капітал майно, належне подружжю на праві спільної сумісної власності, таке майно переходить у власність самого товариства та не підлягає поділу. Натомість, другий з подружжя матиме право на 1) виплату ½ вартості внесеного майна у разі поділу майна подружжя (під час перебування в шлюбі або після його розірвання) або 2) ½ отриманого доходу від діяльності товариства.

12 січня 2022 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 663/724/19 та підкреслив, що при вирішенні спору щодо місця проживання малолітньої дитини суд враховує ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини, її вік, стан здоров’я, а також особисті якості батьків, відносини між кожним з них і дитиною (міра враховування її інтересів, наявність взаєморозуміння), можливість створення умов для виховання і розвитку дитини. У даній справі хоча батько належним чином займався вихованням та утриманням сина, проте, перешкоджав матері спілкуватися з ним, а отже 1) позбавляв дитину належної опіки й виховання з боку матері, 2) порушував їх право на прямі контакти, 3) руйнував зв’язки дитини із сім’єю, до якої належить як батько, так і матір. Верховний Суд наголосив, що така поведінка батька суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітнь

19 січня 2022 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 509/3010/19, у якій зауважив, що з метою з’ясування змісту норм права іншої держави суд може звертатися до Міністерства юстиції України (компетентних органів в Україні/за кордоном), залучати експертів, брати до уваги відповідні докази сторін. За обставинами справи, громадянин Словаччини переказав одному із подружжя значні суми коштів без укладення письмового договору дарування, що на думку другого з подружжя свідчило про недійсність правочину дарування і про режим спільної сумісної власності подружжя на кошти. Разом із тим, на відміну від законодавства України, яке вимагає обов’язковий письмовий нотаріально посвідчений договір дарування валютних цінностей більших за 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, право Словаччини не передбачає укладення письмових договорів для дарування коштів, які передані і прийняті одночасно. Відповідно, оскільки для дійсності правочину достатнім є додержання законодавства місця укладення угоди (Словаччина), Суд визнав договір дарування коштів дійсним, презумпцію спільності майна спростованою, а самі кошти – особистою приватною власністю дружини, що не підлягає поділу між колишнім подружжям.

19 січня 2022 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 711/679/21. За загальним правилом, у разі виникнення заборгованості з вини платника аліментів, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше 100 % такої заборгованості. Прострочення розпочинається з першого дня місяця, наступного за тим, у якому мали б бути сплачені аліменти. При цьому, у разі здійснення часткових платежів аліментів, такі кошти спершу погашають заборгованість за попередні періоди, а згодом, в разі її успішного погашення, – покривають платіж за поточний місяць. Суд роз’яснив, що пеня є змінною величиною, тому формулювання «не більше 100 % заборгованості» означає, що розмір такої пені не повинен перевищувати заборгованість за відповідний місяць. Якщо ж позивач намагається стягнути пеню за декілька місяців, то її розмір не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості за ці місяці. У даній справі розмір пені було зменшено із майже 70 тис. грн до 17 тис., оскільки саме таким був розмір заборгованості.

12 січня 2022 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 545/3115/19 та нагадав, що різновидом аліментних зобов’язань батьків є їх обов’язок брати участь у додаткових витратах на дитину. Такі фактично понесені або передбачувані витрати повинні бути викликані особливими обставинами: негативними (хвороби) або позитивними (схильність дитини до музики чи певного виду спорту, потреба в оздоровленні та відпочинку біля моря/на гірському курорті). При цьому, суди повинні враховувати індивідуальні обставини, зокрема стан здоров’я і матеріальне становище дитини та платника аліментів, наявність в останнього інших дітей чи осіб на утриманні, наявність у платника на праві власності, володіння та/або користування майна, майнових прав (рухомого та нерухомого майна, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав), що впливає на визначення розміру коштів для стягнення. Наостанок, за наявності переплати аліментів у стягненні додаткових витрат також може бути відмовлено.

27 січня 2022 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 712/10715/20, якою наголосив, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права вчиняти певні правочини щодо майнових прав дитини без попереднього дозволу органу опіки та піклування (у т.ч. здійснювати відчуження житла). Такий додатковий засіб контролю держави за належним виконанням батьківських обов’язків пов’язаний з тим, що піклування про збереження та використання майна дитини в її інтересах є обов’язком саме батьків (осіб, що їх замінюють). Відповідно, інші родичі (у даній справі тітка) не зобов’язані отримувати згоду органу опіки та піклування для укладення договорів з відчуження житла, що перебуває у спільній частковій власності з дитиною. На додаток, Суд зауважив, що при відчуженні тіткою своєї частки третій особі не відбулося жодного звуження майнових прав дитини, а тому правочин не порушує інтереси неповнолітнього.

12 січня 2022 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 127/18807/19, у якій вказав, що виділ часток (поділ) будинку, належного на праві спільної часткової власності, допускається, якщо технічно можливо 1) виділити кожній стороні відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартира) або 2) переобладнати будинок в такі ізольовані квартири, які за розміром відповідають часткам співвласників у праві власності. При цьому, не повинна завдаватися неспівмірна шкода цільовому призначенню будівлі. У разі відхилення від розміру ідеальних часток співвласників поділ (виділ) може супроводжуватися зміною часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася. У той же час, суди зобов’язані враховувати інтереси всіх співвласників і не допускати обмеження прав однієї сторони за рахунок іншої. Саме тому, судове рішення про виділ у власність частини житлового будинку позивачу обов’язково повинне зазначати, яка частка виділяється й іншому співвласнику – відповідачу, що гарантуватиме забезпечення прав обох сторін.

12 січня 2022 року ЦКС ВС ухвалив постанову у справі № 265/67/19, у якій зробив висновок, що права позичальника за договором позики входять до складу спадщини. Саме тому, спадкоємець, який прийняв спадщину, є правонаступником позичальника і має право на стягнення всієї суми заборгованості за таким договором. При цьому, факт укладення договору позики, його умови, отримання позики боржником та її неповернення підтверджується оригіналом боргової розписки у позикодавця/його спадкоємця. Разом із тим, спадкоємець набуває прав та обов’язків за розпискою лише в тому обсязі, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, зокрема право звернутися до суду із позовом про стягнення боргу за договором позики протягом трирічного строку з кінцевої дати повернення позики, що визначена в договорі (не з моменту, коли спадкоємець довідався про порушення своїх прав, зокрема з моменту виявлення боргової розписки). Вказані обставини, проте, можуть бути підставою для поновлення строку позовної давності за відповідною заявою спадкоємця.

17 січня 2022 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 932/5274/20 та нагадав, що спадкоємець має право прийняти спадщину або відмовитися від неї протягом шестимісячного строку. Серед іншого, спадкоємець може подати заяву компетентному нотаріусу про відмову від спадщини на користь будь-якого спадкоємця за заповітом або певного підпризначеного спадкоємця, а в разі спадкування за законом – на користь спадкоємця будь-якої черги. Разом із тим, відмову від прийняття спадщини можна відкликати, але лише протягом 6 місяців з дати відкриття спадщини. Суд відмовив позивачу у визначенні додаткового строку для відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини (за аналогією з визначенням додаткового строку для прийняття спадщини), оскільки така можливість не передбачена законодавством. Відповідно, і твердження заявника про поважність причин пропуску строку були недоречними.

27 січня 2022 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі № 658/3614/20, у якій роз’яснив, що нотаріус встановлює особу громадянина за паспортом громадянина України чи за іншими документами, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи. До таких документів належить, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни. Відповідно, саме по собі посилання на відсутність паспорта громадянина України (за наявності інших альтернативних документів) не може вважатись поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини та визначення додаткового строку.