У разі схвалення законопроєкта 5600 Верховною Радою у нинішній редакції державний бюджет може отримати додаткові ресурси, а промисловість — втратити кошти та мотивацію для модернізації.
Українські підприємства, які в процесі своєї діяльності викидають в повітря вуглекислий газ, зобов’язані сплачувати податок на його викиди.
Зараз ставка такого податку становить 10 гривень за тонну, сплачувати його повинні лише ті підприємства, які викидають більше 500 тон СО2 за рік.
Ці податкові надходження зараховуються до загального фонду державного бюджету, тобто не мають цільового призначення та не використовуються на природоохоронні заходи чи екомодернізацію промисловості. А його величина, механізм нарахування та сплати не створюють передумов для стимулювання промисловості до впровадження найкращих доступних технологій для зменшення навантаження на довкілля чи запобіганню змінам клімату.
На жаль, податок на викиди двоокису вуглецю має повністю фіскальну природу — він наповнює бюджет і має каральну функцію для бізнесу, не стимулює підприємства до переходу на відновлювані джерела енергії та запровадження енергоефективних заходів.
Що пропонує законопроєкт 5600?
«Ресурсний» податковий законопроєкт 5600, який досі перебуває на розгляді у комітеті Верховної Ради України, пропонує також зміни і до екологічного податку.
Зокрема, 5600 передбачає, що ставка податку за викиди СО2 становитиме 30 гривень за 1 тонну.
Крім цього, 5600 передбачає, що не менше 70% сплаченого податку спрямовуватиметься на заходи, що проводять для декарбонізації у певних галузях.
Такими галузями є переробна промисловість та постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря. Який порядок використання цих коштів і який орган буде розпорядником — поки не зрозуміло. Чи будуть отримувати хоч частину сплачених коштів місцеві бюджети громад, де розташовані ці підприємства, теж невідомо.
Це не перший і поки, на жаль, дуже незначний крок на шляху реформування екологічного податку. Збільшення ставки податку на викиди СО2 з 10 до 30 гривень за тону знову ж таки ставить акцент на його фіскальній функції і не перетворює його у фінансовий інструмент для підтримки промисловості на шляху до досягнення цілей низьковуглецевого розвитку, які декларує влада.
Назва законопроекта 5600, як «ресурсного» виправдовує себе. У разі його схвалення Верховною Радою у такій редакції державний бюджет може отримати додаткові ресурси, а промисловість втратити кошти та мотивацію для модернізації. Поки виглядає, що пріоритетом законотворця є цілі далекі від сучасного європейського курсу Green Deal.
Автори: Остап Семерак, партнер, Тетяна Бережна, радниця
Опубліковано: НВ.Бізнес, 08 жовтня 2021 р.