Можете відчути фізичний біль юридичної особи? Співпереживаєте душевним стражданням, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою стосовно себе й родичів (тобто власників чи керівництва)? Уявляєте страждання, яких компанія зазнала через знищення майна?
Звичайно, ні. Єдиний шанс – довести приниження ділової репутації юридичної особи.
Шанс один, а способи – два: (1) традиційний, коли ділова репутація – це особисте немайнове благо, за порушення якого особа вимагає компенсацію моральної шкоди (ст. 23 ЦКУ); і (2) нетрадиційний, коли репутацію розглядають як майно, тому стягненню підлягає майнова шкода (ст. 22 ЦКУ).
Моральна шкода за приниження ділової репутації як немайнового блага
Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання є поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його підприємницької діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.
Зазвичай перед юридичною особою постає низка труднощів:
1) як довести факт завдання шкоди, якщо тілесних і душевних страждань юридична особа відчувати не може;
2) як обґрунтувати розмір компенсації немайнової шкоди (оцінити грошовий еквівалент страждань, яких нібито не могло бути);
3) як довести, що моральна шкода виникла саме внаслідок дій порушника (причинно-наслідковий зв'язок).
Найочевидніший спосіб – продемонструвати, що шкода діловій репутації компанії справляє безпосередній вплив на прибуток: стало менше клієнтів, партнери відмовилися співпрацювати, що, зрештою, призвело до зниження економічних показників.
Однак ВГСУ у 2006 році у справі № 4/66-1427(3/175-1790) указав на таке: належними доказами, що підтверджували б право на відшкодування моральної шкоди, можуть бути докази на підтвердження факту приниження ділової репутації, а не докази, що підтверджують факт завданих збитків. Як же довести факти приниження репутації, суд не розповів.
У 2016 році ВГСУ у справі № 902/1138/15 заявив, що приниження ділової репутації та зниження престижу юридичної особи є оціночними поняттями та їх не можна розрахувати математично. У разі поширення недостовірної інформації про особу розмір моральної шкоди не може відображатися в матеріальних носіях інформації, інакше такі негативні наслідки мали б форму упущеної вигоди.
У 2018 році КГС ВС у справі № 910/19001/17 вирішив, що виписки з банківського рахунка не є документами, які повно відображають фінансовий стан підприємства та зміни в ньому, тому не підтверджують доводів компанії про зменшення прибутку й завдання цим моральної шкоди.
Якщо позивач просить стягнути символічну моральну шкоду – із цим зазвичай проблем не виникає. Символічною є вимога про 1 грн, і, якщо доведено поширення недостовірної інформації відповідачем, суд не просить додатково аргументувати цей розмір.
Є традиційний для українських судів спосіб визначення розміру будь-якої шкоди – висновок експерта. Однак наразі спостерігається невизначеність із методикою проведення такої експертизи. До 2016 року суди здебільшого застосовували розрахунок моральної шкоди за методикою О. М. Ерделєвського, але, після того як Міністерство юстиції України виключило її з переліку, суди найчастіше все ж таки відмовляють.
Зразковою могла б стати справа № 5011-58/15308-2012, але не стала. Банк просив стягнути моральну шкоду за поширення недостовірної інформації.
Київський апеляційний господарський суд посилався на рішення Європейського суду з прав людини "Справа компанії Комінгерсол С.А. проти Португалії" від 06.04.2000 р. про право юридичної особи на грошову компенсацію за завдану нематеріальну шкоду. Суд повинен узяти до уваги репутацію компанії, невизначеність у плануванні рішень, перешкоди в управлінні компанією (для яких немає чіткого методу підрахунку) та, нарешті, занепокоєння й незручності, заподіяні членам керівництва компанії.
Позивач надав розрахунок матеріального еквівалента моральної шкоди за авторською методикою С. М. Антосика та О. М. Кокуна. За наведеним розрахунком сума матеріального еквівалента становила 1012602 грн.
Шкода діловій репутації позивача виразилась у втраті довіри до позивача з боку клієнтів, що спричинило відтік грошових коштів; репутація банків залежить від суспільної оцінки, яка створюється в тому числі інформаційними ресурсами; негативна інформація про позивача безпосередньо впливає на фінансову стабільність.
Суд дійшов висновку, що розумним і достатнім буде стягнути 100000 грн. Однак ВГСУ скасував рішення обох інстанцій і відмовив у задоволенні позову.
Майже два роки тому Верховний Суд України здійснив маленьке диво – застосував презумпцію спричинення моральної шкоди у справі про порушення права громадянина на таємницю телефонних розмов. У постанові від 27.09.2017 р. у справі № 369/5585/15-ц Суд зауважив помилковість указівки на недоведеність спричинення шкоди, поклавши на позивача обов'язок доводити наявність у нього душевних страждань, що спричинені діями відповідача, які Суд визнав незаконними.
Підхід справді прогресивний, адже стандарт доказування не лише розміру моральної шкоди, а й факту приниження репутації став настільки високим, що абсолютно не стимулює заявляти таку вимогу.
Якщо тягар спростування завданої шкоди покласти на відповідача, то це може врівноважити шанси на успіх із додержанням принципу змагальності. Легко передбачити можливість зловживання такою презумпцією, але це має дати поштовх до розвитку судової практики відмови в захисті права недобросовісного позивача (ст. 20 ЦКУ).
Майнова шкода за посягання на репутацію юридичної особи
Поширення недостовірної інформації щодо юридичної особи зазвичай стосується:
1) керівництва та власників компанії (якщо ці особи асоціюються з компанією або вчиняють дії чи роблять заяви від її імені);
2) працівників компанії (наприклад, щодо обслуговування клієнтів компанії);
3) послуг чи товарів компанії (зазвичай містить торгові марки або інші позначення, які компанія використовує для маркування товарів або послуг).
Репутацію юридичної особи та її торгові марки поєднує виконувана ними спільна функція індивідуалізації компанії-виробника. Носіями репутації юридичної особи є комерційне найменування, знак для товарів і послуг, інші засоби індивідуалізації, власне товари, їх реклама та будь-яка комунікація зі споживачем.
Репутація як складова гудвілу
Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торгових марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів і послуг (п. 5 інформаційного листа ВГСУ від 28.03.2007 р. № 01-8/184).
ВГСУ вказує на кореляцію між поняттями "репутація" юридичної особи та "гудвіл": грошовий еквівалент ділової репутації може бути виражений у формі гудвілу, який є нематеріальним активом, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, позиції на ринку товарів (послуг), нових технологій тощо.
Гудвіл, що охоплює ділову репутацію юридичної особи, формується внаслідок використання торгових марок у разі продажу товарів, обслуговування клієнтів, рекламування, соціальної відповідальності тощо.
Позитивна репутація особи дає їй переваги при конкуренції, сприяє стабільному попиту на товари та збільшенню прибутку, натомість завдання шкоди репутації може призвести до зниження попиту на продукцію, збитків, відмови партнерів співпрацювати і, зрештою, припинення діяльності.
Якщо у юридичної особи немає обліку гудвілу як нематеріального активу, така компанія може доводити грошовий еквівалент приниження ділової репутації іншими доказами.
Захист репутації особи як майна в практиці ЄСПЛ
Ми згадували про практику ЄСПЛ, але тепер розглянемо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на мирне володіння майном.
У 1986 році в рішенні у справі Van Marle & Ors v The Netherlands (1986) 8 EHRR 483 заявники посилалися на те, що внаслідок прийнятих рішень їх доходи і вартість гудвілу зменшилися. Вони зазнали втручання в здійснення свого права на мирне володіння майном і на часткове позбавлення права на компенсації.
ЄСПЛ визнав, що "гудвіл" справді може бути елементом економічної вартості компанії і є невід'ємною частиною майна, яким володіє компанія. Суд погодився, що "гудвіл" може бути "...пов'язаний із майном, втіленим у ст. 1: в результаті власної роботи заявники утворюють мережу постійних клієнтів, що має характер приватного права і становить майно і, відповідно, володіння в сенсі ст. 1".
Отже, поняття "майно" згідно з практикою ЄСПЛ як об'єкт захисту охоплює не лише предмети матеріального світу, а й репутацію компанії як складову гудвілу.
Нетипова справа: моральна шкода від недобросовісної конкуренції
АМКУ оштрафував підприємця на 10000 грн за використання оформлення упаковки згущеного молока "Іриска", яка схожа на упаковку згущеного молока виробництва заявника, що може призвести до змішування з діяльністю заявника. Реалізація товару з подібним найменуванням й оформленням упаковки одному колу споживачів і на одній території призвела до змішування в споживачів інформації щодо виробників.
Оскільки продукція відповідача за смаковими показниками відрізняється в гірший бік від продукції позивача, то це руйнує його ділову репутацію серед споживачів і знижує престиж. Це змушує позивача витрачати кошти на додаткову рекламу й маркетинг для відновлення іміджу на ринку.
Втрати немайнового характеру настали внаслідок посягання відповідача на торгові марки, які використовував позивач, що є одним із способів неправомірного використання ділової репутації суб'єкта господарювання.
Львівський апеляційний господарський суд у постанові від 08.08.2013 р. у справі № 5027/861/2012 задовольнив вимогу про стягнення 10000 грн моральної шкоди, хоча відмовив у стягненні упущеної вигоди. Ця справа – ілюстрація того, що незаконне використання позначень конкурента може слугувати підставою для стягнення моральної шкоди, тому варто пробувати нестандартні способи захисту.
Справжній біль юриста – довести факт приниження репутації й розмір компенсації за це. Тож сподіваюся, що цей огляд допоможе читачу розширити арсенал захисту клієнта.
Автори: Іларіон Томаров, радник, Дар'я Ромащенко, юристка
Опубліковано: Юрист&Закон, 8 серпня 2019 р.