Велика палата Верховного Суду (ВП ВС) прийняла безпрецедентну і вкрай важливу постанову, якою визнала рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про відмову у розгляді справи незаконним. Це чи не вперше, коли суд дослідив межі дискреційних повноважень АМКУ і, як результат, фактично зобов’язав останнього переглянути свої підходи до прийняття рішень про відмову у відкритті справи за заявами третіх осіб про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Коротка передісторія
В травні 2017 року фізична особа-заявник через мережу Інтернет придбала у ПП «В Тікет» (онлайн ресурс concert.ua) два квитки на пісенний конкурс «Євробачення 2017: Гранд Фінал», які те реалізовувало ексклюзивно. До номінальної вартості квитків продавець включив також сервісний збір та плату за додаткові послуги, проте не надав споживачу жодної інформації ні про складові сервісного збору, ні про суть та умови надання додаткових послуг.
Покупець, вважаючи, що такі дії продавця вводять в оману (що є проявом недобросовісної конкуренції) та, за відсутності інших продавців квитків на відповідний захід, містять ознаки зловживання монопольним становищем, звернувся із відповідною заявою до АМКУ. У заяві, зокрема, покупець просив комітет провести розслідування за вказаними фактами і притягнути винних осіб до відповідальності. Однак, ознайомившись із заявою, АМКУ відмовив у її розгляді, посилаючись на непідтвердження наведених у ній доводів про порушення конкурентного законодавства.
Ця відмова АМКУ у відкритті справи і проведенні розслідування і стала предметом подальшого судового оскарження.
Чому ця постанова ВП ВС важлива?
По-перше, Верховний Суд встановив, що відмова АМКУ у відкритті справи є саме рішенням, незважаючи на те, що вона була надана скаржнику у формі листа-повідомлення, а не розпорядження. Відтак, така відмова може бути оскаржена у господарському суді відповідно до ч. 1 ст. 60 закону «Про захист економічної конкуренції». Вказана норма є винятком по відношенню до загального правила, встановленого ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства, відповідно до якого на всі публічно-правові спори розповсюджується юрисдикція адміністративних судів.
По-друге, ВП ВС дослідила межі дискреційних повноважень АМКУ при розгляді заяви скаржника та відповідно при вирішенні питання про відкриття справи, вказавши, що дискреція АМКУ не є необмеженою. Велика палата зазначила, що під час прийняття будь-яких рішень комітет не повинен у жодному випадку діяти свавільно. Навіть більше, у разі прийняття Антимонопольним комітетом рішення про відмову у розгляді справи, таке рішення має бути максимально вичерпним, обґрунтованим та розкривати заявникові мотиви його ухвалення.
ВП ВС фактично нагадав АМКУ, що дискреція – це не стільки про прийняття рішення на власний розсуд, скільки про встановлені законом повноваження АМКУ обирати між альтернативами, кожна з яких є законною. Такий «вибір» має бути зроблений на підставі внутрішнього оцінювання конкретних обставин справи, виходячи із цілей та принципів права, а також загальних засад забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, зокрема, шляхом своєчасно реагування на прояви недобросовісної конкуренції чи зловживання монопольним становищем. Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, свобода оцінювання при реалізації дискреційних повноважень обмежується обсягом, способом та межами, встановленими законом, що, у свою чергу, може бути забезпечене вичерпним обґрунтуванням обраного рішення.
По-третє, при визначені меж дискреційних повноважень ВП ВС вивчила не тільки формальні, процесуальні чи процедурні підстави відмови АМКУ у відкритті справи, але й матеріальні, надавши оцінку проявам недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем, на які посилався скаржник у своїй заяві до АМКУ. За результатами вивчення матеріалів та обставин справи, пов’язаних, зокрема, із включенням ексклюзивним продавцем до вартості квитка невідомих споживачам додаткових послуг з невідомою вартістю кожної такої послуги, ВП ВС у своїй постанові зазначила, що висновки АМКУ щодо відсутності у діях продавця квитків ознак недобросовісної конкуренції є передчасними, а твердження скаржника про зловживання продавцем квитків монопольним становищем залишені поза увагою АМКУ, який на цю частину заяви скаржника не надав обґрунтованої відповіді.
Що далі?
Що стосується конкретної справи, то АМКУ має переглянути своє рішення про відмову у розгляді справи. Втім, такий перегляд не означає, що комітет має відкрити справу, провести розслідування і винести рішення по суті, встановивши наявність або відсутність у діях продавця квитків порушення конкуренційного законодавства. Оскільки ВП ВС не зобов’язала Антимонопольний комітет відкрити справу, АМКУ може повторно відмовити у розгляді справи, але в такому випадку комітет зобов’язаний буде належним чином обґрунтувати таке своє рішення про відмову.
Що ж стосується правозастосовної практики АМКУ в цілому, то важливість вказаної постави Верховного Суду важко переоцінити. Зокрема, відтепер комітет зобов’язаний більш ретельно досліджувати обставини справи та доводи, на які посилається заявник, ще на етапі прийняття рішення про відкриття справи. Кожна відмова у відкритті справи має бути обґрунтована з наданням належної оцінки всім доводам заявника. Це може призвести до того, що межі між попереднім етапом, коли Антимонопольний комітет приймає рішення щодо поданої заяви (відкривати справу чи не відкривати) та розслідуванням (коли рішення про відкриття справи вже прийнято і вона розглядається АМКУ) будуть поступово стиратись, що, у свою чергу, може призвести до відкриття більшої кількості справ за заявами третіх осіб.
І нарешті, Верховний Суд поклав кінець практиці, коли суди відмовляли у розгляді справ про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень лише на тій підставі, що вони оформлені у вигляді листів, повідомлень, актів чи інших подібних документів, не особливо дослухаючись до аргументів, що вони фактично впливають на права та обов’язки позивачів. Втім, жодним чином не применшуючи важливість підтвердження права на оскарження подібних актів органів влади, безумовно, ключове значення цієї постанови ВП ВС полягає в обмеженні дискреційних повноважень АМКУ при прийнятті рішення про відмову у розгляді справи необхідністю надання оцінки кожній обставині, на яку посилається заявник. Враховуючи квазі-судовий статус комітета, вказаний факт є принципово важливим для захисту прав та інтересів громадян і компаній у вирішення справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Опубліковано: The Page, 26 липня 2019 р.
Автори: Анна Сісецька, Богдан Ільченко