ЮРИДИЧНИЙ ЖУРНАЛ, #2/2009
З прийняттям Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. № 2947-III (набув чинності з 1 січня 2004 р.) було введено в юридичний обіг поняття так званого фактичного шлюбу або конкубінату (ст. 74 Сімейний кодекс України (далі – СК)).
Конкубінат – це співжиття чоловіка та жінки без укладення шлюбу. В римському праві конкубінатом визнавалося врегульоване законом фактичне співжиття чоловіка та жінки (на відміну від повноцінного шлюбу) з наміром встановити шлюбні відносини. Діти, що народжувалися від конкубінату, мали обмежені права спадкування. В Середні віки конкубінат та церковний шлюб існували як рівно поширені союзи. Пізніше позиція церкви, що вживала репресивних заходів до пар, які жили в «блуді», призвела до тотальної заборони конкубінату, тим не менше, так і не змогла витіснити його повністю.
Сімейний кодекс України визначає конкубінат як проживання однією сім’єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
Дія норми щодо фактичного шлюбу в часі
Відповідно до п. 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК, зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом, тобто з 1 січня 2004 р. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції), норми СК застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які існували до 1 січня 2004 р., норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набуття ним чинності.
Тому, якщо спірне майно було набуте чоловіком та жінкою під час проживання однією сім’єю до 1 січня 2004 р., то право спільної сумісної власності на це майно згідно зі ст. 74 СК у фактичного подружжя не виникає.
Сам факт проживання чоловіка та жінки сім’єю без реєстрації шлюбу не створював правових наслідків щодо майна, набутого у цей період (до 1 січня 2004 р.) Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ, що втратив чинність у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України було встановлено, що «майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними».
Таким чином, до 1 січня 2004 р. виникнення права спільної сумісної власності на майно членів сім’ї (до того ж це могли бути не лише чоловік та жінка) виникало за умови створення (придбання) цього майна спільною працею членів сім’ї.
Частиною 2 ст. 17 названого закону було встановлено, що «майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі». Таким чином, майно набуте (придбане) у коментований період особами, що об’єдналися для спільної діяльності (незалежно від їхнього сімейного статусу), може бути визнане їхньою спільною частковою власністю.
Як свідчить судова практика, непоодинокі випадки подання позовів про поділ майна, яке було набуте під час спільного проживання сім’єю як до, так і після 1 січня 2004 р. При вирішенні таких справ необхідно враховувати, коли саме було придбано спірне майно та який матеріальний закон регулював спірні відносини на час придбання цього майна.
Ознаки фактичного шлюбу
У коментованій ст. 74 СК закладено положення про недопустимість конкуренції шлюбів: для визначення проживання чоловіка та жінки однією сім’єю потрібно, щоб жоден із них не перебував у іншому шлюбі. Таким чином, «неодружений» статус чоловіка та жінки є першою обов’язковою ознакою фактичного шлюбу.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11 «при застосуванні ст. 74 СК, ... судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі...».
Іншими ознаками фактичного шлюбу можуть бути такі. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя « від 21 грудня 2007 р. № 11 «при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю».
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК «сім’ю утворюють особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки». Виходячи із ст. 3 СК, можна виокремити такі ознаки фактичної сім’ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою:
З прийняттям Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. № 2947-III (набув чинності з 1 січня 2004 р.) було введено в юридичний обіг поняття так званого фактичного шлюбу або конкубінату (ст. 74 Сімейний кодекс України (далі – СК)).
Конкубінат – це співжиття чоловіка та жінки без укладення шлюбу. В римському праві конкубінатом визнавалося врегульоване законом фактичне співжиття чоловіка та жінки (на відміну від повноцінного шлюбу) з наміром встановити шлюбні відносини. Діти, що народжувалися від конкубінату, мали обмежені права спадкування. В Середні віки конкубінат та церковний шлюб існували як рівно поширені союзи. Пізніше позиція церкви, що вживала репресивних заходів до пар, які жили в «блуді», призвела до тотальної заборони конкубінату, тим не менше, так і не змогла витіснити його повністю.
Сімейний кодекс України визначає конкубінат як проживання однією сім’єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
Дія норми щодо фактичного шлюбу в часі
Відповідно до п. 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК, зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом, тобто з 1 січня 2004 р. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції), норми СК застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які існували до 1 січня 2004 р., норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набуття ним чинності.
Тому, якщо спірне майно було набуте чоловіком та жінкою під час проживання однією сім’єю до 1 січня 2004 р., то право спільної сумісної власності на це майно згідно зі ст. 74 СК у фактичного подружжя не виникає.
Сам факт проживання чоловіка та жінки сім’єю без реєстрації шлюбу не створював правових наслідків щодо майна, набутого у цей період (до 1 січня 2004 р.) Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ, що втратив чинність у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України було встановлено, що «майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними».
Таким чином, до 1 січня 2004 р. виникнення права спільної сумісної власності на майно членів сім’ї (до того ж це могли бути не лише чоловік та жінка) виникало за умови створення (придбання) цього майна спільною працею членів сім’ї.
Частиною 2 ст. 17 названого закону було встановлено, що «майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі». Таким чином, майно набуте (придбане) у коментований період особами, що об’єдналися для спільної діяльності (незалежно від їхнього сімейного статусу), може бути визнане їхньою спільною частковою власністю.
Як свідчить судова практика, непоодинокі випадки подання позовів про поділ майна, яке було набуте під час спільного проживання сім’єю як до, так і після 1 січня 2004 р. При вирішенні таких справ необхідно враховувати, коли саме було придбано спірне майно та який матеріальний закон регулював спірні відносини на час придбання цього майна.
Ознаки фактичного шлюбу
У коментованій ст. 74 СК закладено положення про недопустимість конкуренції шлюбів: для визначення проживання чоловіка та жінки однією сім’єю потрібно, щоб жоден із них не перебував у іншому шлюбі. Таким чином, «неодружений» статус чоловіка та жінки є першою обов’язковою ознакою фактичного шлюбу.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11 «при застосуванні ст. 74 СК, ... судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі...».
Іншими ознаками фактичного шлюбу можуть бути такі. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя « від 21 грудня 2007 р. № 11 «при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю».
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК «сім’ю утворюють особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки». Виходячи із ст. 3 СК, можна виокремити такі ознаки фактичної сім’ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою:
- спільне проживання чоловіка і жінки;
- спільний побут;
- взаємні права і обов’язки.
Судова практика трактує ознаки спільного проживання сім’єю таким чином:
- чоловік та жінка проживають разом;
- ведуть спільне господарство;
- мають єдиний бюджет.
Тривалість спільного проживання як критерій наявності сім’ї на законодавчому рівні не визначений, що може бути спірним моментом з точки зору кваліфікації взаємин подружжя. Видається, що такий строк має бути достатнім для того, щоби стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.
Як правило, для встановлення спільного проживання однією сім’єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім’ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Варто наголосити, що одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання фактичного подружжя сім’єю без наявності інших ознак сім’ї. Наявність спільних дітей та взаємні права та обов’язки фактичного подружжя, що виникають у зв’язку з їхнім народженням (виховання та утримання дітей) також можуть свідчити про те, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Правові наслідки фактичного шлюбу
Згідно із ч. 1. ст. 74 СК «якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними». Частиною 2 ст. 74 СК встановлено правовий режим майна, набутого чоловіком та жінкою під час проживання сім’єю: «На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу».
Інакше кажучи, фактичні шлюбні відносини, тобто проживання чоловіка та жінки однією сім’єю, породжують ті самі юридичні наслідки майнового характеру, що і перебування у зареєстрованому шлюбі. Зокрема все майно, набуте фактичним подружжям, належить їм на праві спільної сумісної власності, частки фактичного подружжя у разі поділу їхнього спільного майна вважаються рівними, вони мають рівні права щодо користування, володіння та розпорядження спільним майном і т. д. Винятки із вказаних правових норм, встановлені главою 8 СК, застосовуються до фактичного подружжя так само, якби ці особи перебували б у зареєстрованому шлюбі.
Водночас, ст. 74 СК закріплено право фактичного подружжя відступити від положень глави 8 СК та встановити, що їхнє спільне проживання однією сім’єю не породжує правових наслідків відповідно до ст. 74 СК, тобто не породжує виникнення справа спільної сумісної власності на майно, що набуте ними під час фактичного шлюбу. Для цього фактичне подружжя повинно укласти письмовий договір, яким врегулювати свої майнові відносини.
Особливості розпорядження спільним майном фактичного подружжя
Як було вказано раніше, згідно зі ст. 74 СК фактичний шлюб породжує такі ж юридичні наслідки майнового характеру, що і зареєстрований шлюб. Однак відсутність його державної реєстрації може призвести до порушення прав та законних інтересів фактичного подружжя. Через відсутність державної реєстрації такого шлюбу факт спільного проживання однією сім’єю може заперечуватися одним із фактичного подружжя, або він (вона) можуть розпоряджатися спільним майном, набутим під час фактичного шлюбу, без згоди іншого тощо.
У названих ситуаціях сторона, права якої порушені або не визнаються, вимушена звертатись до суду з позовом. Йдеться про позови щодо визнання права спільної сумісної власності, про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, та про визнання договорів недійсними через відсутність згоди співвласника на розпорядження майном.
Слід наголосити, що на відміну від подружжя, спільне проживання чоловіка та жінки однією сім’єю підлягає доказуванню з погляду всіх ознак фактичного шлюбу, про які згадувалося раніше. І лише за умови, що один із фактичного подружжя доведе в суді, що між фактичним подружжям склалися усталені відносини, які притаманні подружжю, майно, набуте ними за час спільного проживання, може бути визнано їхньою спільною сумісною власністю.
Трапляються також і інші випадки зловживання правами, наданими фактичному подружжю ст. 74 СК. Наприклад, особа, що перебуває у нетривалих «романтичних» відносинах з іншою, вселяється до неї напередодні запланованого укладення значної угоди останньою, і через деякий час розриває відносини і домагається в судовому порядку права на 50 % вартості майна, придбаного за час їхнього спільного проживання. Тому в багатьох випадках від добросовісності кожного із названих осіб залежить те, чи будуть дотримані права іншого.
З метою уникнення майбутніх спорів у суді при укладенні договорів, що підлягають нотаріальному посвідченню, на практиці деякі нотаріуси вимагають підтвердження «самотнього» статусу сторін договору. Прикладами такого підтвердження може бути заява покупця такого змісту: «Я, покупець, доводжу до відома майбутнього продавця про те, що на день укладення цього договору купівлі-продажу у фактичних шлюбних відносинах не перебуваю; гроші, що передаються мною за цим договором, не є спільною власністю; осіб, які б могли порушити питання про спільність переданої мною суми грошей, немає». Відчужувач майна підписує таку заяву: «Я, продавець, доводжу до відома покупця про те, що вказане майно належить мені на праві особистої приватної власності, оскільки на час його придбання у фактичних шлюбних відносинах не перебував; осіб, які б могли порушити питання про спільну сумісну власність на вказане майно, немає. Зі змістом статті 74 Сімейного кодексу України ознайомлений». У договорі також може зазначатися положення про доведення нотаріусом змісту заяви однієї сторони іншій.
Особливості спадкування фактичного подружжя за законом
За загальним правилом ст. 1258 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) «спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу». Той із подружжя, який пережив спадкодавця, належить до першої черги спадкоємців (ст. 1261 ЦК). Уточнимо, що йдеться лише про зареєстрований шлюб. Таким чином, проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без укладення шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст. 1261 ЦК.
Водночас, відповідно до ст. 1264 ЦК «у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини». Отже, у питанні черговості спадкування за законом особи, що перебувають у зареєстрованому шлюбі, і такі, що фактично проживають однією сім’єю, належать до різних черг спадкування – першої та четвертої відповідно. А тому чоловік чи жінка, що проживали спільно однією сім’єю, спадкуватимуть лише за відсутності спадкоємців першої, другої та третьої черг.
Також необхідно звернути увагу на те, що право на спадкування у четверту чергу належить не лише чоловікові (жінці), що проживали спільно однією сім’єю, таке право належить також іншим особам, наприклад, вітчиму, мачусі, пасинкам, пасербицям, іншим особам, що проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше як п’ять років до відкриття спадщини (Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 р. № 7).
До спадкоємців четвертої черги не належить особа, яка хоч і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.
Згідно з ч. 2 ст. 1259 ЦК «фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування,за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані». Таким чином, за наявності обставин, вказаних у ст. 1259 ЦК, чоловік (жінка), що проживали спільно зі спадкодавцем однією сім’єю, можуть отримати право на спадкування разом з спадкоємцями попередніх черг. Спір про таке право вирішуватиметься в судовому порядку.
Як правило, для встановлення спільного проживання однією сім’єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім’ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Варто наголосити, що одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання фактичного подружжя сім’єю без наявності інших ознак сім’ї. Наявність спільних дітей та взаємні права та обов’язки фактичного подружжя, що виникають у зв’язку з їхнім народженням (виховання та утримання дітей) також можуть свідчити про те, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Правові наслідки фактичного шлюбу
Згідно із ч. 1. ст. 74 СК «якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними». Частиною 2 ст. 74 СК встановлено правовий режим майна, набутого чоловіком та жінкою під час проживання сім’єю: «На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу».
Інакше кажучи, фактичні шлюбні відносини, тобто проживання чоловіка та жінки однією сім’єю, породжують ті самі юридичні наслідки майнового характеру, що і перебування у зареєстрованому шлюбі. Зокрема все майно, набуте фактичним подружжям, належить їм на праві спільної сумісної власності, частки фактичного подружжя у разі поділу їхнього спільного майна вважаються рівними, вони мають рівні права щодо користування, володіння та розпорядження спільним майном і т. д. Винятки із вказаних правових норм, встановлені главою 8 СК, застосовуються до фактичного подружжя так само, якби ці особи перебували б у зареєстрованому шлюбі.
Водночас, ст. 74 СК закріплено право фактичного подружжя відступити від положень глави 8 СК та встановити, що їхнє спільне проживання однією сім’єю не породжує правових наслідків відповідно до ст. 74 СК, тобто не породжує виникнення справа спільної сумісної власності на майно, що набуте ними під час фактичного шлюбу. Для цього фактичне подружжя повинно укласти письмовий договір, яким врегулювати свої майнові відносини.
Особливості розпорядження спільним майном фактичного подружжя
Як було вказано раніше, згідно зі ст. 74 СК фактичний шлюб породжує такі ж юридичні наслідки майнового характеру, що і зареєстрований шлюб. Однак відсутність його державної реєстрації може призвести до порушення прав та законних інтересів фактичного подружжя. Через відсутність державної реєстрації такого шлюбу факт спільного проживання однією сім’єю може заперечуватися одним із фактичного подружжя, або він (вона) можуть розпоряджатися спільним майном, набутим під час фактичного шлюбу, без згоди іншого тощо.
У названих ситуаціях сторона, права якої порушені або не визнаються, вимушена звертатись до суду з позовом. Йдеться про позови щодо визнання права спільної сумісної власності, про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, та про визнання договорів недійсними через відсутність згоди співвласника на розпорядження майном.
Слід наголосити, що на відміну від подружжя, спільне проживання чоловіка та жінки однією сім’єю підлягає доказуванню з погляду всіх ознак фактичного шлюбу, про які згадувалося раніше. І лише за умови, що один із фактичного подружжя доведе в суді, що між фактичним подружжям склалися усталені відносини, які притаманні подружжю, майно, набуте ними за час спільного проживання, може бути визнано їхньою спільною сумісною власністю.
Трапляються також і інші випадки зловживання правами, наданими фактичному подружжю ст. 74 СК. Наприклад, особа, що перебуває у нетривалих «романтичних» відносинах з іншою, вселяється до неї напередодні запланованого укладення значної угоди останньою, і через деякий час розриває відносини і домагається в судовому порядку права на 50 % вартості майна, придбаного за час їхнього спільного проживання. Тому в багатьох випадках від добросовісності кожного із названих осіб залежить те, чи будуть дотримані права іншого.
З метою уникнення майбутніх спорів у суді при укладенні договорів, що підлягають нотаріальному посвідченню, на практиці деякі нотаріуси вимагають підтвердження «самотнього» статусу сторін договору. Прикладами такого підтвердження може бути заява покупця такого змісту: «Я, покупець, доводжу до відома майбутнього продавця про те, що на день укладення цього договору купівлі-продажу у фактичних шлюбних відносинах не перебуваю; гроші, що передаються мною за цим договором, не є спільною власністю; осіб, які б могли порушити питання про спільність переданої мною суми грошей, немає». Відчужувач майна підписує таку заяву: «Я, продавець, доводжу до відома покупця про те, що вказане майно належить мені на праві особистої приватної власності, оскільки на час його придбання у фактичних шлюбних відносинах не перебував; осіб, які б могли порушити питання про спільну сумісну власність на вказане майно, немає. Зі змістом статті 74 Сімейного кодексу України ознайомлений». У договорі також може зазначатися положення про доведення нотаріусом змісту заяви однієї сторони іншій.
Особливості спадкування фактичного подружжя за законом
За загальним правилом ст. 1258 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) «спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу». Той із подружжя, який пережив спадкодавця, належить до першої черги спадкоємців (ст. 1261 ЦК). Уточнимо, що йдеться лише про зареєстрований шлюб. Таким чином, проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без укладення шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст. 1261 ЦК.
Водночас, відповідно до ст. 1264 ЦК «у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини». Отже, у питанні черговості спадкування за законом особи, що перебувають у зареєстрованому шлюбі, і такі, що фактично проживають однією сім’єю, належать до різних черг спадкування – першої та четвертої відповідно. А тому чоловік чи жінка, що проживали спільно однією сім’єю, спадкуватимуть лише за відсутності спадкоємців першої, другої та третьої черг.
Також необхідно звернути увагу на те, що право на спадкування у четверту чергу належить не лише чоловікові (жінці), що проживали спільно однією сім’єю, таке право належить також іншим особам, наприклад, вітчиму, мачусі, пасинкам, пасербицям, іншим особам, що проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше як п’ять років до відкриття спадщини (Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 р. № 7).
До спадкоємців четвертої черги не належить особа, яка хоч і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.
Згідно з ч. 2 ст. 1259 ЦК «фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування,за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані». Таким чином, за наявності обставин, вказаних у ст. 1259 ЦК, чоловік (жінка), що проживали спільно зі спадкодавцем однією сім’єю, можуть отримати право на спадкування разом з спадкоємцями попередніх черг. Спір про таке право вирішуватиметься в судовому порядку.