Дійсно, на сьогоднішній день в практиці міжнародного арбітражу існує багато способів укладання арбітражної угоди, без якої, власне, не можливе ні ініціювання самого арбітражного процесу, ні подальше примусове виконання арбітражного рішення.
Так, стаття 7 (2) Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», розробленого на основі Типового закону ЮНСІТРАЛ, передбачає можливість укладення арбітражної угоди в письмовій формі шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, а також обміну позовною заявою та відзивом на позов.
Звичайно, якщо обидві сторони не заперечують факту укладення арбітражної угоди в одній з зазначених вище форм, то міжнародний арбітражний суд, скоріше за все, прийме до розгляду відповідний спір на підставі укладеної таким чином арбітражної угоди.
Але, окрім вищезазначеного підходу міжнародних арбітражів, необхідно також враховувати позицію та практику державних судів при оцінці наявності, дійсності та виконуваності арбітражної угоди, які, наразі, важко назвати проарбітражними.
Сучасна практика державних судів України свідчить про те, що зазначений обмін листами, повідомленнями та/або процесуальними документами та участь сторін в арбітражному процесі, не завжди є достатнім доказом наявності, дійсності та виконуваності арбітражної угоди.
Так, відповідно до положень статті ІІІ Нью-Йоркської Конвенції 1958 р. та відповідного національного законодавства (Закон про міжнародний комерційний арбітраж, ЦПК) у випадку розгляду справ щодо визнання та виконання рішень міжнародних арбітражних судів в Україні, державний суд вимагає, серед інших документів, що додаються до відповідного клопотання, оригінал або належним чином засвідчену копію арбітражної угоди. Така ж вимога, як правило, пред’являється у деяких справах про скасування арбітражних рішень.
Крім того, виникає питання, що ж відбувається, якщо сторона арбітражної угоди, укладеної шляхом обміну листами або повідомленнями засобами електрозв'язку, заперечує факт наявності або обов’язковості для неї такої арбітражної угоди та ініціює проти іншої сторони провадження в господарському суді. Як свідчить практика господарських судів, останні притримуються досить формального підходу щодо оцінки наявності, дійсності та виконуваності арбітражної угоди, згідно з яким: (а) арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили неіснуючу арбітражну установу; (б) навіть у випадку наявності арбітражної угоди господарський суд може порушити провадження у справі, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; (в) звернення до арбітражу - це право, а не обов’язок сторони, яке реалізовується у встановленому порядку, а підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Отже, при розробці та укладанні арбітражної угоди необхідно враховувати вищезазначені реалії, що стане запорукою дійсності та виконуваності такої арбітражної угоди та подальшого виконання відповідного арбітражного рішення в Україні.
Так, стаття 7 (2) Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», розробленого на основі Типового закону ЮНСІТРАЛ, передбачає можливість укладення арбітражної угоди в письмовій формі шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, а також обміну позовною заявою та відзивом на позов.
Звичайно, якщо обидві сторони не заперечують факту укладення арбітражної угоди в одній з зазначених вище форм, то міжнародний арбітражний суд, скоріше за все, прийме до розгляду відповідний спір на підставі укладеної таким чином арбітражної угоди.
Але, окрім вищезазначеного підходу міжнародних арбітражів, необхідно також враховувати позицію та практику державних судів при оцінці наявності, дійсності та виконуваності арбітражної угоди, які, наразі, важко назвати проарбітражними.
Сучасна практика державних судів України свідчить про те, що зазначений обмін листами, повідомленнями та/або процесуальними документами та участь сторін в арбітражному процесі, не завжди є достатнім доказом наявності, дійсності та виконуваності арбітражної угоди.
Так, відповідно до положень статті ІІІ Нью-Йоркської Конвенції 1958 р. та відповідного національного законодавства (Закон про міжнародний комерційний арбітраж, ЦПК) у випадку розгляду справ щодо визнання та виконання рішень міжнародних арбітражних судів в Україні, державний суд вимагає, серед інших документів, що додаються до відповідного клопотання, оригінал або належним чином засвідчену копію арбітражної угоди. Така ж вимога, як правило, пред’являється у деяких справах про скасування арбітражних рішень.
Крім того, виникає питання, що ж відбувається, якщо сторона арбітражної угоди, укладеної шляхом обміну листами або повідомленнями засобами електрозв'язку, заперечує факт наявності або обов’язковості для неї такої арбітражної угоди та ініціює проти іншої сторони провадження в господарському суді. Як свідчить практика господарських судів, останні притримуються досить формального підходу щодо оцінки наявності, дійсності та виконуваності арбітражної угоди, згідно з яким: (а) арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили неіснуючу арбітражну установу; (б) навіть у випадку наявності арбітражної угоди господарський суд може порушити провадження у справі, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; (в) звернення до арбітражу - це право, а не обов’язок сторони, яке реалізовується у встановленому порядку, а підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Отже, при розробці та укладанні арбітражної угоди необхідно враховувати вищезазначені реалії, що стане запорукою дійсності та виконуваності такої арбітражної угоди та подальшого виконання відповідного арбітражного рішення в Україні.
Юридична газета, №10, 8.03.2011