Ні новий Верховний Суд, ні Верховний Суд України, ні суди нижчих інстанцій ніколи не мали єдиного підходу в одному «процесуальному питанні», яке повсякчас виникало у спорах про відшкодування шкоди, завданої державними органами (їх посадовими чи службовими особами): чи потрібно у таких справах залучати до участі Державну казначейську служби України (її територіальні органи)? Якщо так, то в якості кого – відповідача чи третьої особи?
Більшість юристів-практиків схилялись до думки, що Державна казначейська служба України не може апріорі визнаватись учасником кожного подібного спору, оскільки жодні її права та інтереси не зачіпаються, а рішення у справі не впливатиме на її права чи обов’язки щодо жодної із сторін спору. Крім того, оскільки до Державної казначейської служби України, як правило, не заявляється жодних позовних вимог, то вона не мала б виступати і відповідачем по таких справах. Таку ж позицію висловлювала і авторка цієї статті.
Не зважаючи на всі вказані аргументи, суди продовжували залучати Державну казначейську службу України (її територіальні органи) як третю особи чи відповідача, а деякі навіть відмовляли у позові, якщо вона не була залучена до участі у справі.
І от, в лютому в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 р. у справі № 242/4741/16-ц, якою мала бути вирішена виключна правова проблема щодо визначення належного відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою. Та, чи дійсно ця проблема відтепер вирішена?
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (п. 43 постанови).
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (п. 44 постанови).
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу.
У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача (п. 31 постанови).
Водночас, Велика Палата Верховного Суду також вказала, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові (п. 46 постанови).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 08.11.2017 р. у справі № 761/13921/15-ц. У вказаній постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців, відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що не вбачає підстав для відступу від цієї позиції, оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов`язкове залучення ДКСУ та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу.
Отже, у постанові від 27.11.2019 р. у справі № 242/4741/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ДКСУ та її територіальні органи можуть бути залучені до участі у справі про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади (його посадовими чи службовими особами), «з метою забезпечення завдань цивільного судочинства», проте їх незалучення не може бути єдиною підставою для відмови у позові.
Такий висновок, водночас, не відповідає на питання, чи потрібно залучати ДКСУ та її територіальні органи до участі у вказаній категорії справ: з одного боку, Велика Палата вказує, що за такою логікою «необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача», а з іншого боку, не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду України та вказує, що ДКСУ та її територіальні органи все ж можуть залучатись до участі у подібних спорах.
Велика Палата Верховного Суду так і не дала відповіді на питання, в яких саме випадках (з яких підстав) ДКСУ та її територіальні органи можуть бути залучені до участі у подібних справах, та в якості кого (третьої особи чи відповідача).
Враховуючи таку позицію Великої Палати Верховного Суду, навряд чи можна очікувати, що суди перестануть залучати органи Казначейства до участі у подібних спорах. Водночас, відтепер, їх незалучення не зможе стати єдиною підставою для відмови у позові про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовими чи службовими особами.