Наприкінці лютого, з цікавістю спостерігаючи за першою активністю Верховного Суду, ми опублікували статтю про «нові старі» позиції у податкових спорах із надією про те, що згодом з’являться нові якісні рішення з прогресивними висновками.
Уже 27 лютого 2018 року постановою у справі №802/1853/16-а Верховний Суд такі сподівання більш ніж виправдав, встановивши, що факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій. Такий висновок однозначно змінить правозастосовчу практику на користь платника податків і може покласти край однобокому та поверховому підходу до вирішення схожих податкових спорів.
Відповідно до обставин справи, підприємство-позивач продавало молочну продукцію своїм контрагентам. Посилаючись на вироки, якими директорів цих контрагентів визнано винними у фіктивному підприємництві, податковий орган встановив, що операції з поставки молока є начебто нереальними, а кошти, отримані позивачем як оплата від таких фіктивних підприємств, є безповоротною фінансовою допомогою, і відповідно, незадекларованими операційними доходами позивача.
Верховний Суд спростував такі висновки податкового органу, зазначивши, що «сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили».
У результаті, Верховний Суд визнав відсутність податкового правопорушення – а саме наявність сум безповоротної фінансової допомоги для цілей оподаткування, оскільки матеріалами справи був доведений факт отримання платником податку коштів за поставлену молочну продукцію.
Раніше Верховний Суд України у постанові від 17 листопада 2015 року по справі № 21-277а15 приходив до протилежного висновку, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами, а також, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, та виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг. Отже, на думку Верховного Суду України, вироки у кримінальній справі мали преюдиційне значення для податкового спору, що відтепер поставлено під сумнів новим Верховним Судом.
Таким чином, завдяки прогресивному висновку Верховного Суду суди повинні перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарської операції, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили, а не автоматично вважати господарські операції нереальними у зв’язку з самим фактом наявності вироку щодо контрагентів платника податку.
Іншими словами, Верховний Суд заохочує суди виконувати одне з завдань адміністративного судочинства – у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень – перевіряти, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (ч. 2 ст. 2 КАСУ), і утримуватися від поверхових упереджених висновків при винесенні судових рішень.
Верховний Суде, продовжуй у тому ж дусі!
Опубліковано: "ЮрЛіга", 5 березня 2018 р.
Автор: Тетяна Бережна