публікації

Вихід агресора з Ради Європи

10/03/2022

Марко Головач

Юрист, адвокат

Кримінальне право,
Прецедентне право ЄCПЛ

10 березня 2022 року МЗС рф анонсувало вихід росії з Ради Європи. Що ж це може означати для окупанта та Організації, а також як ця процедура відбуватиметься?

Відповідно до статті 7 Статут Ради Європи будь-який член Ради Європи може вийти з неї шляхом офіційного повідомлення Генерального секретаря про свій намір. Такий вихід набирає чинності по закінченні фінансового року, в якому зроблено повідомлення про вихід, якщо воно надсилається у перші дев'ять місяців цього фінансового року (тобто з 1 січня по 30 вересня відповідного року). Якщо повідомлення про вихід надсилається в останні три місяці поточного фінансового року (з 1 жовтня по 31 грудня відповідного року), вихід набирає чинності після закінчення наступного фінансового року.

Стаття 58 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що Висока Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію тільки зі спливом п'ятирічного строку від дати, коли вона стала її стороною, і через шість місяців після подання відповідного повідомлення Генеральному секретареві Ради Європи, який інформує про це інші Високі Договірні Сторони. Така денонсація не звільняє заінтересовану Високу Договірну Сторону від її зобов'язань за цією Конвенцією стосовно будь-якого діяння, яке могло бути порушенням таких зобов'язань і могло бути здійснене нею до дати, від якої денонсація набирає чинності. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, перестає бути і стороною цієї Конвенції на тих самих умовах. Відповідно до положень попередніх пунктів, Конвенція може бути денонсована стосовно будь-якої території, на яку поширювалася її дія згідно із заявою, зробленою на підставі статті 56.

В довгій історії Ради Європи був лише один приклад виходу з Організації – Грецією у 1969 році, який набрав чинності в кінці 1970 року. Так, після перевороту полковників у Греції та приходу до влади військової хунти в країні почалися масові порушення прав людини. Дані питання розглядалися Європейською комісією з прав людини, яка у підсумковому звіті констатувала масові порушення Грецією прав, гарантованих, серед іншого, статтями 3 та 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 12 грудня 1969 року, коли звіт мав розглядатися Комітетом Міністрів Ради Європи, Греція оголосила про своє рішення вийти з Ради Європи. Варто зазначити, що таке рішення було прийнято на фоні наміру інших держав-членів Ради Європи призупинити її членство в Організації. Рішення Греції було розцінено, як заява про денонсацію Конвенції в розумінні ст. 65 Конвенції (в редакції, що діяла на час вказаних подій). До слова, варто зазначити, що до Ради Європи Греція вернулась в 1974 році після повалення хунти.

Наслідки такого рішення для розгляду справ проти відповідної держави було проаналізовано Комісією в її рішенні у справі за заявами Данії, Швеції та Норвегії, поданими проти Греції. Вказані заяви було подано 10 квітня 1970 року і у них йшлося про порушення прав, гарантованих статтями 3 та 6 Конвенції, у зв’язку з катуванням, нелюдським поводженням та несправедливим судовим процесом над групою з 34 політичних опонентів режиму полковників. Комісія в першу чергу проаналізувала, чи володіє вона юрисдикцією над вказаними скаргами у зв’язку з денонсацією Грецією Конвенції. Розглянувши дане питання Комісія постановила, що заявивши про денонсацію Конвенції 12 грудня 1969 року, Греція в силу статті 65 Конвенції припиняє бути стороною Конвенції лише з 13 червня 1970 року. До того часу вона несе відповідальність за своїми зобов’язаннями за Конвенцією. Більш того, Греція фактично несла відповідальність за своїми зобов’язаннями за Конвенцією і після 12 червня 1970 року в частині будь-яких дій, що становлять порушення Конвенції, вчинених Грецькою владою до 13 червня 1970 року.

Відповідно лише з Резолюції (70) 34, яка була прийнята Комітетом Міністрів 27 листопада 1970 року можна приблизно окреслити яких наслідків слід очікувати росії при виході з Ради Європи. Вихід Греції в 1970 році з Ради Європи потягнув за собою такі правові та фінансові наслідки:

1. Греція припинила бути членом Ради Європи 31 грудня 1970 року. Після цього Греція більше не могла претендувати на будь-які права і не вважалась зв'язаною будь-якими зобов'язаннями, що випливають із Статуту Ради Європи або пов'язана з її членством, за умови, однак, зобов'язань, які вона взяла на себе відповідно до цього Статуту щодо будь-якого факту до набуття чинності її виходу з Організації;

2. Греція більше не мала права бути представленою в статутних органах Ради Європи або в будь-яких її допоміжних органах; вона більше не мала права брати участь у діяльності, яка здійснюється в рамках статутної діяльності Ради Європи, а також отримувати вигоду від такої діяльності;

3. Будь-яка участь Греції в конференціях, скликаних Радою Європи, або в інших організованих нею заходах, регулювалась чинними положеннями або практикою, якої дотримувались для такої участі європейські держави, які не були членами Ради;

4. Греція була зобов'язана повністю сплатити свій статутний внесок на витрати Ради Європи за 1970 рік, у тому числі: її внесок до загального бюджету Організації; її внесок до бюджету Часткової угоди про Фонд переселення національних біженців і перенаселення в Європі; її внесок до бюджету Часткової угоди у сферах соціальної та громадської охорони здоров'я. За Грецією залишалось право на погашення своєї частки фонду оборотних коштів Ради та своєї частки будь-якого можливого кредитного залишку за фінансові роки 1969 та 1970;

5. Щодо Часткової угоди у сферах соціальної та громадської охорони здоров'я: Греція могла, якщо вона того бажала, продовжувати, як сторона Адміністративних домовленостей щодо контролю здоров'я морського, повітряного та наземного руху, укладених у рамках цієї Часткової угоди, брати участь у роботі Комітет громадського здоров'я, що стосувалось цих домовленостей; Греція була зобов'язана, якщо вона продовжувала брати участь після 31 грудня 1970 року в роботі Комітету громадського здоров'я, вносити внески до бюджету згаданої Часткової угоди відповідно до визначених критеріїв за участь урядів, які не є сторонами;

6. Щодо Фонду переселення національних біженців і перенаселення в Європі: ніщо не заважало Греції, якщо вона цього бажала, продовжувати, з попереднього дозволу керівного органу Фонду, бути його членом на тих самих умовах, які регулювали її участь з дати його створення; Греція зобов'язана, якщо вона залишається членом Фонду, робити внески до бюджету Часткової угоди Фонду відповідно до відсотка, який був визначений Комітетом міністрів після консультації з урядом Греції; вихід Греції з Ради Європи не вплинув на її положення як Договірної Сторони Третього Протоколу до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи;

7. Вихід Греції не вплинув на її положення як Договірної Сторони тих конвенцій і угод, укладених в рамках Ради Європи, які вона ратифікувала або підписала без застережень щодо ратифікації, за винятком тих документів, до яких лише держави-члени Ради могли бути Договірними Сторонами;

8. 31 грудня 1970 року Греція перестала бути Договірною стороною Європейської конвенції про заснування відповідно до пункту 3 статті 33 цієї Конвенції; однак, відповідно до пункту 2 цієї ж статті, вона не звільнялась від своїх зобов'язань за цією Конвенцією щодо будь-якої дії, яка могла бути вчинена нею до цієї дати;

9. Генеральний секретар Ради Європи більше не міг приймати після 31 грудня 1970 року будь-яку здачу Грецією ратифікаційних грамот конвенцій і угод, які вона мала б підписані із застереженням щодо ратифікації;

10. Як договірна сторона Європейської культурної конвенції: Греція могла продовжувати засідати в Раді з культурного співробітництва, виконуючи функції, які покладаються на неї відповідно до умов згаданої Конвенції; Греція була зобов'язана робити внески до Культурного фонду на тих самих умовах, що й інші держави, що не є членами Ради Європи, які приєдналися до зазначеної Конвенції;

11. Після 31 грудня 1970 року більше не було жодних підстав вимагати від уряду Греції кандидатур на вибори суддів до Європейського суду з прав людини;

12. Греція і надалі була зв'язана зобов'язаннями, покладеними на Договірні Сторони Генеральною угодою про привілеї та імунітети Ради Європи та Першим, Другим і Четвертим протоколами до неї, а також користувалася правами, що випливають з неї, на користь цих Договірних Сторін, тією мірою, якою вона залишатиметься залученою до діяльності Ради Європи або здійснювались у зв'язку з нею;

13. Що стосується конференцій спеціалізованих міністрів, що проводяться під егідою Ради Європи та за сприяння її Генерального секретаріату, будь-яке можливе запрошення Греції в принципі регулювалось практикою, дотримуваною для запрошення, адресованим європейським державам, які не були членами Ради Європи;

Враховуючи все вище наведене, таких наслідків може очікувати окупант у випадку виходу з Ради Європи. Більш конкретний перелік обмежень і наслідків буде прийнятий Резолюцією Комітету Міністрів за наслідком подання росією офіційного повідомлення Генеральному секретарю.

Автори: Маркіян Бем, старший юрист, Марко Головач, юрист

Що нового?

Найважливіша аналітика у вашій пошті.

більше аналітики

10/10/2024

На фоні обговорення питань економічного бронювання непоміченою залишилась важлива новина. У червні Мінреінтеграції прийняло Порядок бронювання працівників неурядових організацій, які реалізують гуманітарні проєкти за кошти міжнародних партнерів.

Анатолій Пашинський, Марко Головач, Максим Васильєв

09/01/2024

Верховенство права є фундаментальним принципом правової системи, який визначає, що жодна особа, орган чи установа не може бути вищою за саме право. Цей принцип є основою для стабільності та правопорядку в суспільстві, забезпечуючи надійний фундамент для розвитку і реалізації інших правових норм.

Марко Головач