Порушення торгових чесних звичаїв у підприємницькій практиці

 

Останні тенденції практики розгляду справ про захист від недобросовісної конкуренції засвідчують невизначеність і незлагодженість механізму притягнення суб’єктів підприємницької діяльності до юридичної відповідальності, якщо в їхніх діях наявні ознаки правопорушення, передбаченого ст. 1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”.

Так, донедавна невирішеним залишався механізм застосування органами Антимонопольного комітету України та судовими органами положення ст. 1 Закону про захист від недобросовісної конкуренції у якості самостійної правової підстави для притягнення особи до відповідальності. Основною проблемою, на якій фокусується увага сторін у таких спорах, є необхідність встановлення змісту та сфери застосування конкретного правила чи звичаю, за порушення якого особа притягається до відповідальності.

Нагадаємо, що відповідно до ст. 1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” “недобросовісною конкуренцією є будь-які дії, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій практиці”.

Як випливає зі змісту наведеної норми, в ній дається лише загальне поняття “недобросовісної конкуренції” і не міститься жодного конкретного складу правопорушення, за вчинення якого винна особа може бути притягнена до відповідальності.

Поняття звичаю визначене у ст. 7 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р., під яким розуміється правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Законодавець не виключає можливості фіксації звичаю у відповідному документі. Водночас фіксація певних правил поведінки сама по собі не є доказом того, що ці правила є звичаєм.

Також варто зазначити, що частиною 2 ст. 1 Закону про захист від недобросовісної конкуренції встановлено, що недобросовісною конкуренцією є, зокрема дії, визначені главами 2-4 Закону. За своїм змістом, вказані глави регулюють відносини, пов’язані з неправомірним використанням ділової репутації (наприклад, використання чужих позначень, упаковки, порівняльна реклама); створенням перешкод та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (дискредитація, схиляння до бойкоту); а також відносини, пов’язані з неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці. Відтак, виходячи з логіки закону, ст. 1 є загальною умовою застосування його норм, якими, в свою чергу, визначено ознаки та склад конкретних правопорушень.

Однак протягом тривалого часу практично в усіх судових рішеннях у справах про оскарження відповідних рішень Антимонопольного комітету України, де підставою для притягнення до відповідальності слугували дії, що суперечать торговим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, будь-які посилання на зміст та ознаки конкретного звичаю, втім як і на сам звичай, були відсутні. За таких обставин застосування норми ст.1 Закону про захист від недобросовісної конкуренції у якості самостійної підстави для юридичної відповідальності є неможливим та некоректним, оскільки вона є загальною і не містить складу конкретного правопорушення.

Звернемося до цікавого прикладу. Свого часу у спеціалізованому друкованому виданні “Агробізнес сьогодні” (№ 8 (93), квітень 2006 р.) компанія «Е.І. Дюпон де Немур енд Компані» у статті “Хто буде платити за порушення прав інтелектуальної власності? Продавці, покупці чи користувачі?” розповсюдила інформацію про відповідальність суб’єктів господарювання, які пропонують для продажу хімічні засоби захисту рослин, в яких активною речовиною є трибенурон метил, та мають право власності на відповідні патенти. Згодом Антимонопольний комітет України своїм рішенням від 14.02.2008 р. № 88-р визнав дії «Е.І. Дюпон де Немур енд Компані» щодо розповсюдження цієї інформації порушенням, передбаченим ст. 1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” зі змінами та доповненнями у редакції від 15.05.2003 р., у вигляді дій у конкуренції, що суперечать торговим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

У результаті тривалого та неодноразового судового розгляду справи за позовом компанії «Е.І. Дюпон де Немур енд Компані» до Антимонопольного комітету України, третя особа – Закрите акціонерне товариство “Транс Оіл”, про визнання недійсним частково рішення Антимонопольного комітету України № 88-р від 14.02.2008 р. це рішення Антимонопольного комітету України було визнано недійсним в частині: (1) визнання дій компанії «Е.І. Дюпон де Немур енд Компані» порушенням, передбаченим ст. 1 Закону про захист від недобросовісної конкуренції, у вигляді дій у конкуренції, що суперечать торговим чесним звичаям у підприємницькій діяльності; (2) накладення на компанію «Е.І. Дюпон де Немур енд Компані» штрафу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень.

Рішення місцевого господарського суду з цього приводу було залишене без змін відповідною постановою Вищого господарського суду України від 08.06.2010 р.

Свого часу значним кроком уперед в контексті застосування ст. 1 Закону про захист від недобросовісної конкуренції стала постанова Верховного Суду України у справі № 21/17 від 12.05.2009 р., у якій Верховний Суд України скасував рішення судів попередніх інстанцій з огляду на те, що господарські суди всіх інстанції не надали належної оцінки тій обставині, що Антимонопольний комітет України прийняв оспорюване рішення без встановлення конкретних правил, торгових або інших чесних звичаїв у підприємницькій діяльності, що були порушені, та доказів існування таких правил, як звичаю.

Зважаючи на викладене, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 08.06.2010 р. фактично розставив крапки над “і” у контексті застосування судами норм Закону про захист від недобросовісної конкуренції щодо притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності за порушення торгових чесних звичаїв у підприємницькій практиці.

Відтепер, виходячи зі сформульованої касаційною інстанцією правової позиції, чітко та однозначно зрозуміло, що для визнання недобросовісною конкуренцією дій, які суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій практиці необхідно встановити: (1) які саме правила поведінки, що є звичаєм, були порушені особою, (2) у чому полягають такі правила (їх зміст). Окрім того, для правильного вирішення зазначеної категорії справ необхідно дослідити докази, на підставі яких було встановлено зміст конкретного звичаю.

За умов відсутності до останнього часу уніфікованої правової позиції господарських судів стосовно механізму притягнення суб’єктів підприємницької діяльності до юридичної відповідальності у випадку наявності в їхніх діях ознак правопорушення, передбаченого ст. 1 Закону про захист від недобросовісної конкуренції, а також оцінки відповідних рішень Антимонопольного комітету України, є сподівання, що Постанова Вищого господарського суду України від 08.06.2010 р. у справі № 21/17-54/220 справить позитивний вплив на подальший розвиток судової практики з цього питання.