У пошуках способу повернення коштів, які «застрягли» в неплатоспроможних банках, вкладники все частіше звертаються з позовами про стягнення збитків та / або відшкодування шкоди до акціонерів, що володіють істотною участю в таких банках. 2017 рік не став винятком і тенденція щодо збільшення кількості таких спорів збереглася. Чи було це дієвим способом захисту прав та інтересів вкладників? Які були особливості розгляду даної категорії спорів? Як позивачі обґрунтовували свої позовні вимоги та на що суди перш за все звертали увагу, ухвалюючи рішення в 2017 році? Давайте розбиратися разом!
Розпочнемо з того, що відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» («Закон») пов’язана з банком особа (зокрема, власник істотної участі) несе відповідальність своїм майном за завдання шкоди і доведення банку до неплатоспроможності. З-поміж акціонерів банку пов’язаними особами є ті, хто самостійно чи спільно з іншими особами володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу банку та / або правом голосу. Так, саме ця стаття і є основною правовою підставою практично для всіх позовів вкладників, які, в більшості випадків поверхнево підходять до його підготовки та не звертають увагу на те, що для можливого стягнення коштів з акціонерів банку необхідно враховувати цілий комплекс факторів.
Склад цивільного правопорушення
У першу чергу, вимагаючи стягнення збитків та / або відшкодування шкоди, позивач повинен належним чином довести склад цивільного правопорушення, зокрема, вину власника істотної участі. Так, мабуть, це один з найскладніших факторів. Як показує практика, прес-релізи чи постанови Національного банку України («НБУ») про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, в яких може згадуватися про те, що власники банку не надавали фінансової підтримки та / або не вживали достатніх заходів для поліпшення фінансового стану, не беруться судами до уваги як належні, допустимі та достатні докази вини власників істотної участі.
Зокрема, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 29.03.2017 року у справі № 761/3002/15-ц вважав необґрунтованою та скасував ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05.07.2016 року, в якій суд прийшов до висновку, що вину власників істотної участі встановлено постановою НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. В цьому контексті також слід звернути увагу на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.10.2017 у справі № 761/25924/15-ц, в якій суд зробив висновок, що лист НБУ не є належним та допустимим доказом вини акціонера банку, оскільки НБУ не є повноважним органом, який встановлює наявність або відсутність вини особи, а може лише висловити свою точку зору з цього питання.
Наступним елементом, на який суди звертають особливу увагу, є шкода (збитки). Так, зважаючи на те, що позови пред’являються вкладниками, які включаються до реєстру кредиторів, то суди займають однозначну позицію з приводу наявності шкоди (збитків). Зокрема, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 09.11.2017 року у справі № 757/5356/15-ц приходить до висновку, що лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку, продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідації банку в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону, можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданих кредиторам збитків.
Резюмуючи питання доведення складу цивільного правопорушення, зазначимо, що суди займають практично однозначну позицію в тому, що передбачене статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» покладення відповідальності на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним не є автоматичним. Така відповідальність має бути застосована до власників істотної участі лише за наявності їх вини у настанні неплатоспроможності банку. Такої позиції, зокрема, дотримувався і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 20.03.2017 року у справі № 589/382/16-ц та ухвалі від 05.07.2017 року у справі № 759/2588/16-ц.
Отже, вимагаючи стягнення збитків та відшкодування шкоди з власників істотної участі банку та / або їх керівників, позивачам необхідно довести наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності шкоди (збитків), завданої такими діями, причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини власника істотної участі у віднесенні банку до категорії неплатоспроможних. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Обмеження під час тимчасової адміністрації / ліквідації банку
Наступним чинником, на який слід звертати увагу, є обмеження, що діють під час тимчасової адміністрації / ліквідації банку. Так, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі 21.04.2017 року у справі № 761/27174/16-ц зазначав, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, вже було введено тимчасову адміністрацію, і це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом, положення якого не визнані неконституційними або зупиненими, тобто він є діючим. І змінює лише порядок, строки та черговість повернення грошових коштів, які були передані позивачем згідно умов договору про банківський строковий вклад. Звертаємо увагу, що зазначеної позиції дотримуються й інші суди, ухвалюючи рішення в подібних справах.
Таким чином, суди однозначні в тому, що після затвердження переліку вимог кредиторів їх задоволення здійснюється виключно в порядку та в черговості, встановлених статтею 52 Закону.
Відповідно до частини четвертої статті 52 Закону вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі, якщо обсяг коштів, одержаних від реалізації майна, недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові однієї черги.
Таким чином, позачергове задоволення вимог одного конкретного кредитора призведе до порушення черговості, передбаченої статтею 52 Закону, що є недопустимим, оскільки норми зазначеного Закону визначають спеціальний порядок задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку, яке повинно відбуватися виключно у порядку і черговості, встановленому ним.
Отже, у випадку якщо ліквідаційна процедура банку ще не завершена, то суди вважають, що вимоги вкладників до акціонерів є передчасними, а тому відсутні будь-які підстави для покладення на акціонерів відповідальності за зобов’язаннями банку перед його клієнтами.
Належний позивач
Окремо слід звернути увагу на підхід судів до вирішення питання стосовно процесуальної правоздатності вкладників на звернення з позовами про стягнення збитків та/або відшкодування шкоди до акціонерів банків та інших пов’язаних з банком осіб. Так, на перший погляд, ніхто не може бути обмежений у можливості захисту своїх прав. Однак, у 2017 році суди досить часто відмовляли вкладникам у задоволенні їх позовів, зокрема, посилаючись на положення частини п’ятої статті 52 Закону, яка передбачає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб («Фонд») або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов’язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку, а випадку її невиконання має право звернутися з такою вимогою в судовому порядку.
Враховуючи вищевикладене, вказана норма закону надає право на звернення до суду лише Фонду або уповноваженій особі Фонду в разі отримання ним відмови від пов'язаної з банком особи щодо добровільного виконання вимоги про відшкодування шкоди або невиконанні такої вимоги у встановлений строк.
Так, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 25.09.2017 року у справі № 753/10904/16-ц відмовляючи у задоволенні позову вкладника зазначав, що власник істотної участі в банку не є особою, на яку може бути покладено відповідальність за майнову шкоду позивача, оскільки правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди з посиланням на положення статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» наділений Фонд.
Такої ж позиції Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дотримувався і в ухвалі від 04.10.2017 року у справі № 761/25478/15-ц, в якій зазначив, що з позовними вимогами звернувся клієнт банку, право якого на звернення до суду з такими вимогами частиною п’ятою статті 52 Закону не передбачено. Суд дійшов висновку, що окрім відповідальності пов'язаних з банком осіб, що передбачена спеціальними законами, така відповідальність можлива на підставі загальних норм, передбачених статтею 1166 Цивільного кодексу України, для якої необхідний склад цивільного правопорушення: протиправних дій, вини, наявності шкоди та причинного зв'язку між спричиненою шкодою та протиправністю дій.
Отже, на думку суду, положення статті 52 Закону передбачають, що лише спеціальний суб’єкт – Фонд або уповноважена особа Фонду, а не вкладник, має право на звернення до суду з позовом до власника істотної участі на підставі статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
У даному контексті слід зазначити, що в кінці 2017 року Фонд почав масово використовувати такий інструмент та звертатися з вимогами до колишнього менеджменту неплатоспроможних банків. Зокрема, найбільшого розголосу набули позови до екс-керівників ПАТ «Брокбізнесбанк» та ПАТ «Банк Форум», які, в свою чергу, вважають, що такі позови є абсолютно необґрунтованими та поданими з порушеннями норм матеріального та процесуального права.
Позитивна практика для вкладників
У 2017 році судами першої інстанції було винесено лише декілька рішень на користь вкладників, які згодом були скасовані в судах апеляційної / касаційної інстанцій. Зазначене ще раз підтверджує складність та комплексність такої категорії справ. В яких, зокрема, позивачу слід довести наявність складу цивільного правопорушення, відсутність порушень черговості задоволення вимог інших вкладників тощо.
Звертаємо увагу, що на відміну від 2017 року, у 2016 році судами все ж було винесено декілька судових рішень на користь вкладників неплатоспроможних банків у справах за позовами до власників істотної участі, які набрали законної сили. Так, одним з найгучніших є рішення у справі за позовом до кінцевих бенефіціарних власників ПАТ «Брокбізнесбанк», де суд задовольнив вимоги вкладника, аргументуючи своє рішення тим, що позивач довів склад цивільного правопорушення. Як зазначається в заочному рішенні Печерського районного суду міста Києва від 21.01.2016 року у справі № 757/34878/15-ц, залишеному без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22.09.2016 року, вину доведено показаннями свідків, інформацією із засобів масової інформації та результатами кримінального провадження щодо розкрадання грошових коштів.
Підсумовуючи, зазначимо, що протягом 2017 року тенденції у спорах з власниками істотної участі в неплатоспроможних банках були однозначно не на користь вкладників. Відсутність остаточних судових рішень на користь вкладників та однозначність позиції суду касаційної інстанції є цьому підтвердженням. Однак, зважаючи на активізацію Фонду в кінці 2017 року щодо подачі аналогічних позовів від свого імені, вважаємо, що вже в 2018 році практика може зазнати змін.
Опубліковано: "Юридична Газета", 7 березня 2018 р.
Автори: Єгор Свідло, Володимир Чабан