Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що фундаментальна роль адвокатів у демократичному суспільстві, а саме роль захисту сторін судових процесів, зумовлює необхідність особливого захисту адвокатської таємниці. Оскільки для успішного виконання цієї ролі між адвокатом і клієнтом має бути довіра, обмін інформацією між ними повинен бути таємним [1].
Ситуації, за яких відбувається втручання у відносини, захищені адвокатською таємницею, ЄСПЛ розглядає з точки зору відповідності цього втручання вимогам статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на повагу до приватного життя.
До чого тут приватне життя?
Одним з елементів права на повагу до приватного життя є право на здійснення професійної діяльності, зокрема адвокатської.
Окрім того, відносини клієнта та адвоката належать до приватної сфери, оскільки метою такої взаємодії є дозволити особі приймати обґрунтовані рішення щодо свого життя. Адвокатові надається інформація щодо делікатних або інтимних питань, а тому особи, які звертаються до адвоката, мають право очікувати, що їхнє спілкування є приватним та конфіденційним [2].
Від дотримання цієї умови також опосередковано залежить право особи на справедливий суд, оскільки посягання на професійну таємницю може призвести до належного здійснення правосуддя [3].
Які саме права, пов’язані з адвокатською таємницею, перебувають під захистом статті 8 Конвенції?
Стаття 8 захищає право на:
- конфіденційний обмін інформацією між адвокатом та клієнтом як в усній, так і в письмовій формі [4];
- повагу до житла адвоката, при цьому під житлом мається на увазі не тільки помешкання, але й офіс адвоката і юридичної компанії [5];
- право на репутацію, оскільки, наприклад, обшук житла чи офісу адвоката має наслідки для його/її репутації і може вплинути на широкий спектр особистих зв’язків, які він/вона сформували протягом своєї професійної діяльності [6].
Чи є наданий статтею 8 Конвенції захист абсолютним?
Попри всю важливість окреслених вище прав, вони не є абсолютними та можуть бути обмежені за умови дотримання трискладового тесту, передбаченого параграфом 2 статті 8 Конвенції. Зокрема, обмеження має:
(і) бути здійснене згідно із законом. При цьому для правомірного обмеження права недостатньо, щоб така можливість просто була передбачена законом. До уваги береться його якість, а саме доступність, достатня передбачуваність та наявність гарантій захисту від свавільного втручання [7].
(іі) переслідувати одну з легітимних цілей, а саме бути здійсненим для досягнення інтересів національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, запобігання заворушенням чи злочинам, захисту здоров’я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб.
(ііі) бути необхідним у демократичному суспільстві. Поняття необхідності передбачає, що обмеження відповідає нагальній суспільній потребі, є пропорційним для досягнення вказаних цілей [8], а підстави, якими воно обґрунтовується, є належними та достатніми [9]. При цьому національні органи влади повинні досягти справедливого балансу між вимогами загального інтересу та вимогами захисту права особи на повагу до її приватного життя [10]. Якщо під час обмеження певного права особа позбавлена передбачених законом процесуальних гарантій, справедливого балансу між загальним інтересом та правом заявника на повагу до приватного життя не досягнуто.
Якими є гарантії від свавільного втручання?
Як вказано вище, гарантії від свавільного втручання мають бути як присутні у національному законодавстві, так і ефективно застосовуватися на практиці [11].
Для ситуацій прослуховування реальних чи потенційних учасників кримінального провадження у законодавстві має бути передбачено правила відмежування їхніх розмов з адвокатами від будь-яких інших розмов [12].
Наприклад, у справі Копп проти Швейцарії дружина заявника підозрювалася в передачі йому конфіденційної інформації для допомоги одному з його клієнтів, через що було встановлено прослуховування телефонних ліній юридичної фірми заявника. Проте оскільки національне законодавство чітко не визначало, як, за яких умов та ким мало проводитися розмежування питань, безпосередньо пов’язаних з роботою адвоката з клієнтом, та питань, що стосувалися діяльності, відмінної від діяльності адвоката, ЄСПЛ дійшов висновку, що заявник не користувався мінімальними гарантіями законодавчого захисту, а тому статтю 8 було порушено.
До обшуків у помешканнях адвокатів ЄСПЛ висуває такі самі вимоги, як і до будь-яких інших, за винятком деяких специфічних гарантій, зумовлених особливостями професії адвоката [13].
Так загальними вимогами до обшуків є достатня тяжкість кримінального правопорушення та наявність обґрунтованої підозри у його вчиненні, прийняття рішення про проведення обшуку суддею або наявність судового контролю постфактум [14], встановлення в рішенні, яким надається право на проведення обшуку, розумних обмежень щодо обсягу речей і документів, для виявлення яких він проводиться [15], та наявність достатнього контролю за законністю та виконанням цього рішення [16].
Специфічними гарантіями для адвокатів є:
- наявність чіткої законодавчої заборони на вилучення носіїв інформації, яка становить адвокатську таємницю;
- можливість оскаржити в судовому порядку вилучення носіїв інформації, яка становить адвокатську таємницю, та отримати компенсацію за нанесену шкоду.
Так у справі Тамусіс проти Сполученого Королівства заявник підозрювався у пособництві податковим махінаціям деяких своїх клієнтів. У зв’язку з цим у його офісі було проведено обшук та вилучено ряд документів, які, на його думку, були захищені адвокатською таємницею. Проте оскільки цей обшук супроводжувався рядом процесуальних гарантій, включаючи достатню визначеність судового рішення, яким було надано право на обшук, чітку заборону на вилучення документів, захищених адвокатською таємницею, а також можливість оскаржити в суді їх вилучення та потенційно вимагати відшкодування шкоди, суд не знайшов порушення прав заявника [17].
- проведення обшуку під пильним наглядом достатньо кваліфікованого та незалежного юриста, завданням якого є виявити та попередити вилучення документів, охоронюваних адвокатською таємницею [18]. Наприклад, у справі Ілія Стефанов проти Болгарії під час обшуку в офісі адвоката були присутні лише двоє понятих, які не мали юридичної освіти. На думку ЄСПЛ, сумнівно, що вони могли ідентифікувати, які матеріали охоплюються адвокатською таємницею, а які ні. Отже, їхня присутність не забезпечила гарантії від надмірного втручання в професійну таємницю заявника [19].
- наявність механізму для розмежування інформації, що охоплюється адвокатською таємницею, від будь-якої іншої, та подальшого повернення або знищення носіїв такої інформації.
Наприклад, у справі Sérvulo & Associados — Sociedade de Advogados, RL проти Португалії суддя, який оцінював законність проведення обшуку, наказав видалити з вилучених комп’ютерних файлів та електронних листів записи, які він визначив як захищені професійною таємницею, а тому ЄСПЛ не знайшов порушення статті 8 [20]. На противагу цьому, у справі Vinci Construction and GMT Génie Civil and Services проти Франції суддя, який мав розглядати скаргу на вилучення захищених адвокатською таємницею документів, не вирішив, що робити з документами після їх детального вивчення, та не розглянув питання пропорційності й можливості їх повернення адвокату, що призвело до порушення статті 8 [21].
Коли втручання все ж таки є необхідним у демократичному суспільстві?
Попри те, що справ, у яких ЄСПЛ знаходив порушення статті 8, набагато більше, все ще можна зробити висновок, коли втручання в права адвоката є необхідним і до порушення цієї статті не призводить.
Зокрема, у справі Мішо проти Франції суд дійшов висновку, що обов’язок адвокатів повідомляти про свої підозри щодо можливих дій їхніх клієнтів з легалізації майна, одержаного злочинним шляхом, відповідає законній меті запобігання злочинам та є необхідним для її досягнення. Утім, такий обов’язок повинен стосуватися діяльності, яка уподібнює адвокатів до представників інших професій, які підпадають під цей обов’язок (наприклад, нотаріусів), та бути віддаленим від місії захисту, яка є основою адвокатської таємниці.
Ідеться, зокрема, про випадки, коли в рамках професійної діяльності адвокати беруть участь від імені і за рахунок клієнта в угодах щодо фінансів або нерухомості, діють як довірителі або допомагають клієнту у підготовці або здійсненні трансакцій стосовно певних фінансових операцій. Ці операції включають: 1) купівлю і продаж нерухомого майна або комерційних підприємств; 2) управління капіталом, акціями або іншими активами, які належать клієнту; 3) відкриття банківських, ощадних або інвестиційних рахунків; 4) організацію сплати внесків для створення або управління юридичними особами; 5) створення, управління або керівництво юридичними особами; 6) створення, управління або керівництво довірчими товариствами або подібними утвореннями [22].
Окрім того, цілком правомірним є втручання в окреслені вище права адвоката, якщо є підозра, що сам адвокат вчинив злочин. Наприклад, у справі Версіні-Кампінчі та Краснянські проти Франції адвокат під час розмови з клієнтом, якого прослуховували у кримінальному провадженні, розкрив йому захищену адвокатською таємницею інформацію про трьох інших клієнтів, що, відповідно до законодавства Франції, є злочином.
Надалі ця інформація була використана для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. Утім, вона не була використана проти клієнта, а тому його право на захист не було порушено. У зв’язку з цим ЄСПЛ дійшов висновку, що таке втручання в гарантовані статтею 8 права не призвело до її порушення [23].
Тобто у питанні адвокатського імунітету помиляються прихильники обох полярних позицій: як ті, хто вважає свідоцтво адвоката своєрідною індульгенцією, яка робить його власника недоторканим для слідчих; так і ті, хто взагалі не зважає на статус адвоката і переконані, що якщо дуже потрібно, то про його гарантії можна і забути.
Істина ж, традиційно, десь посередині. Роль, яка покладена на адвокатів у системі правосуддя будь-якої правової держави, зумовлює необхідність додаткового захисту їхніх професійних прав і, відповідно, процесуальних та особистих прав їхніх підзахисних. Європейський суд з прав людини розглядає такий захист як складову права на повагу до приватного життя. Але цей захист не є безмежним, тож при дотриманні відповідних гарантій, для припинення або розслідування незаконних дій, такі права можуть і мають бути обмежені в інтересах суспільства.
Опубліковано: JustTalk, 7 липня 2021 р.
[1] Мішо проти Франції, §§ 118–119.
[2] Алтай проти Туреччини (№ 2), § 49.
[3] Німітц проти Німеччини, § 37.
[4] Алтай проти Туреччини (№ 2), § 50.
[5] Смірнов проти Росії, § 43, Німітц проти Німеччини, §§ 29–31.
[7] Головань проти України, § 53. [4]
[8] Головань проти України, §§ 56–57.
[9] Тамусіс проти Сполученого Королівства; Мішо проти Франції, § 12.
[10] Смірнов проти Росії, § 44.
[11] Бріто Ферріньо Бексіа Вілла-Нова проти Португалії, § 59.
[12] Круглов та інші проти Росії, §§ 125–132; Ілія Стефанов проти Болгарії, § 38.
[12] Копп проти Швейцарії, §§ 73–74.
[13] Елчі та інші проти Туреччини, § 669.
[14] Круглов та інші проти Росії, § 125.
[15] Ілія Стефанов проти Болгарії, § 43.
[16] Ілія Стефанов проти Болгарії, § 44.
[17] Головань проти України, § 60.
[18] Ілія Стефанов проти Болгарії, § 43; Тамусіс проти Сполученого Королівства
[19] Ілія Стефанов проти Болгарії, § 43.
[20] Sérvulo & Associados — Sociedade de Advogados, RL проти Португалії, § 111–112.
[21] Vinci Construction and GMT Génie Civil and Services проти Франції, § 74–81.
[22] Мішо проти Франції, §§ 127–128.
[23] Версіні-Кампінчі та Краснянські проти Франції, §§ 79–80.
Автори: Андрій Слюсар, старший юрист, Марія Новікова, юристка