Схоже, новий Верховний Суд розійшовся не на жарт! У хорошому розумінні, звісно. І безліч проблемних питань, які ще вчора, здавалося б, існуватимуть вічно, сьогодні мають перспективу вирішення!
Ідеться, зокрема, про «багатостраждальне» застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України до позадоговірних грошових зобов’язань, наприклад, пов’язаних із поверненням безпідставно одержаного чи збереженого майна – грошей (стаття 1212 Цивільного кодексу України).
Дійсно, на практиці питання щодо нарахування інфляційних витрат і 3 % річних виникає досить часто, наприклад, у разі небажання боржника протягом одного, двох чи навіть трьох років повертати кредитору безпідставно набуте ним майно (гроші). У цій ситуації такого кредитора, який просить суд застосувати положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, звичайно, можна зрозуміти, оскільки, починаючи з 2014 року, офіційна гривня «здешевіла» понад у три рази. А це означає, що недобросовісний боржник, незалежно від підстав, що зумовили виникнення в нього обов’язку сплатити (повернути) грошові кошти на користь кредитора, повинен нести додаткову відповідальність, пов’язану із знеціненням таких коштів. Зазначена позиція повною мірою відповідає як загальним засадам цивільного законодавства України, а саме принципам добросовісності, справедливості та розумності, так і позиції Європейського суду з прав людини щодо права на мирне володіння майном.
Проте протягом останніх років тодішній Верховний Суд України неодноразово змінював свою позицію щодо цього питання. Так, в одних випадках Суд уважав, що інфляційні витрати та 3 % річних нараховують лише на договірні зобов’язання, оскільки тільки такі зобов’язання начебто є грошовими. В інших випадках Суд зазначав, що будь-який обов’язок щодо сплати грошових коштів, незалежно від підстав його виникнення (договірних чи позадоговірних), є грошовим зобов’язанням, тож до нього повинні застосовуватися положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
І ось, нарешті, 10 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу № 910/10156/17, зробила правовий висновок: у разі прострочення виконання зобов’язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховують 3 % річних (а отже, і інфляційні витрати, які не були заявлені в цій конкретній справі) від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Також Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком Верховного Суду України, зробленим у постанові від 01.06.2016 року у справі № 910/22034/15, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов’язань, і, зокрема, не взяла до уваги аргумент однієї із сторін справи про те, що припис частини другої статті 625 Цивільного кодексу України начебто може застосувати господарський суд лише за наявності порушення боржником грошового зобов’язання. На думку Великої Палати Верховного Суду, ця сторона якраз і порушила позадоговірне грошове зобов’язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
З огляду на положення статті 302 Господарського процесуального кодексу України Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи передану їй справу, виконує важливу функцію забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Це означає, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду набуває статусу обов’язкового для всіх без винятків судів України, зокрема, і Верховного Суду, який розглядає справи в колегіях, палатах та об’єднаних палатах.
Отже, сподіватимемося, що зазначена презумпція обов’язковості застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду буде реалізована на практиці, унеможливлюючи ситуації з діаметрально протилежними рішеннями судів в аналогічних справах.
Опубліковано: "ЮрЛіга", 5 червня 2018 р.
Автор: Єгор Свідло