Внесення змін до процесуальних кодексів стало важливим етапом судової реформи в України. Викладення у новій редакції Господарського процесуального кодексу України (надалі – «ГПК») дало можливість модернізувати господарський процес, адже стара редакція ГПК із численними змінами і значним обсягом роз’яснень вищих судових інстанцій діяла з 1992 року і потребувала суттєвого оновлення.
Нова редакція ГПК є по суті новим кодексом, у якому значно розширено законодавче регулювання господарського процесу, зокрема, запроваджено нові форми судочинства, нові процесуальні інститути, нові види доказів та включено нових учасників. Стадія апеляційного провадження також зазнала суттєвих змін. Що зміниться і на що потрібно звернути увагу?
1. Збільшення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та ухвали суду першої інстанції. Збільшення строку розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 93 чинного ГПК апеляційна скарга на рішення суду подається у строк 10 днів з моменту винесення рішення (складення повного тексту рішення), на ухвалу суду першої інстанції – протягом 5 днів з моменту оголошення ухвали. Строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду обмежується 2 місяцями з моменту відкриття апеляційного провадження, а строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду – 15 днями з того ж моменту.
Новою редакцією ГПК України збільшено строк для подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та ухвалу суду першої інстанції. Так, відповідно до частини 1 статті 256 нової редакції апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів, а на ухвалу суду – протягом 10 днів з дня його (її) проголошення.
Збільшення (подвоєння) строку на оскарження судових рішень суду першої інстанції є виправданим кроком, оскільки нерідко на практиці сторони у справі не могли вчасно отримати повний текст рішення або повний текст ухвали суду у суді першої інстанції, що призводило до пропуску строку на апеляційне оскарження відповідних судових рішень або змушувало сторону готувати апеляційну скаргу «всліпу», тобто без повного тексту судового рішення та без розуміння мотивів прийнятого рішення.
Окрім того, новою редакцією (статтею 273) збільшено строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції до 30 днів з моменту відкриття апеляційного провадження. Водночас, строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду фактично залишився незмінним (60 днів з моменту відкриття апеляційного провадження).
2. Зміна порядку подання апеляційної скарги
Новою редакцією ГПК (статтею 257) передбачено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тоді як чинна редакція (стаття 91) встановлює, що апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.
Вказане нововведення є логічним з урахуванням того, що нова редакція ГПК запроваджує механізми електронного суду та електронного документообігу між судами та між судом і учасниками справи, які мають перевести судовий процес із паперової у цифрову форму, що позбавить необхідності пересилати паперові матеріали судових справ між судами різних інстанцій.
Разом з тим, потрібно пам’ятати, що до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються за правилами, передбаченими чинним ГПК (пункт 17.5 Розділу ХІ «Перехідні положення» нової редакції), тобто через місцевий господарський суд, який розглянув справу.
3. Розгляд апеляційних скарг без виклику сторін
За чинним ГПК усі апеляційні скарги, незалежно від категорії і складності справи, а також того, оскаржується рішення чи ухвала, підлягали розгляду в судовому засіданні із викликом сторін по справі.
Нова редакція ГПК, якою запроваджено спрощене позовне провадження для певних категорій справ, передбачає можливість розгляду апеляційної скарги без виклику сторін у таких випадках:
1) розгляду апеляційних скарг на рішення суду у справах з ціною позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (частина 10 статті 270 нової редакції);
2) розгляд апеляційних скарг на деякі ухвали (згідно переліку, викладеного у частині 2 статті 271 нової редакції).
Разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи апеляційний суд може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи (ч. 10 ст. 270, ч.2 ст. 271 нової редакції).
Наведені законодавчі зміни мають на меті зменшити тривалість розгляду апеляційних скарг у малозначних справах та апеляційних скарг щодо процесуальних питань за рахунок розгляду таких апеляційних скарг без проведення судових засідань та виклику сторін.
4. Статус скаржника, який не брав участі у справі, але суд вирішив питання про його права, інтереси та (або) обов’язки
Нова редакція ГПК містить норму (у частині 3 статті 254), у якій зроблено спробу визначити правовий статус особи (скаржника), яка не брала участі в судовому розгляді у суді першої інстанції (не була стороною у справі), але суд в оскаржуваному рішенні вирішив питання про права, інтереси та (або) обов’язки такої особи: після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов’язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки учасника справи.
Хоча, вказаною нормою не конкретизовано процесуальні права та обов’язки якого саме учасника надані такій особі.
У пункті 5-2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» було роз’яснено, що у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.
Наявність правового зв’язку між скаржником та стороною у справі означає, що скаржник є або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, або третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. На практиці апеляційні суди досить часто після прийняття до провадження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, виносили ухвалу про залучення такої особи до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, тим самим виправляючи процесуальне порушення суду першої інстанції та визначаючи процесуальний статус такого скаржника.
5. Поновлення строку на апеляційне оскарження
Чинний ГПК (частина 2 статті 93) обмежує можливість поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення для прокурора, органу державної влади або місцевого самоврядування після спливу 1 року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення (незалежно від поважності причин пропуску цього строку). Вказана норма була включена до чинного ГПК у грудні 2011 року після того, як почастішали випадки відновлення прокурору або іншому органу державної влади строку на апеляційне оскарження рішень судів першої інстанції після спливу 2, 3, навіть 5 років з часу проголошення рішення першої інстанції. Така судова практика очевидно порушувала принцип правової визначеності (неможливості перегляду рішення суду після спливу розумного строку на його оскарження).
Нова редакція ГПК змінює правила поновлення строку на апеляційне оскарження після спливу 1 року з дня складення повного тексту судового рішення. Відповідно до частини 2 статті 261 нової редакції незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу 1 року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов’язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Таким чином, нова редакція ГПК поширює обмеження щодо відновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень після спливу 1 року з моменту їх проголошення (складення повного тексту) на всіх учасників процесу, а не тільки на прокурора, орган державної влади або місцевого самоврядування. При цьому, новою редакцією (частина 2 статті 261) передбачено 2 винятки до вказаного правила, а саме апеляційний суд може поновити строк на апеляційне оскарження після спливу 1 року з дня складення повного тексту рішення у випадку: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов’язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
6. Розгляд апеляційних скарг, які надійшли після закінчення апеляційного розгляду справи
Чинний ГПК не передбачає можливості розгляду апеляційної скарги учасника справи або особи, яка не брала участі у розгляді справи, після того, як апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу іншого учасника справи і виніс постанову за результатами перегляду справи в апеляційному порядку. У такому випадку, потенційному скаржнику, який не встиг подати апеляційну скаргу до закінчення апеляційного розгляду апеляційної скарги іншої особи, залишалося лише подавати касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду.
Нова редакція ГПК (стаття 272) запроваджує нові процесуальні правила для вирішення вказаної ситуації. У випадку надходження апеляційної скарги до апеляційного суду після закінчення апеляційного розгляду справи, за умови, що скаржник не був присутній під час апеляційного розгляду справи, апеляційний суд відкриває апеляційне провадження за такою апеляційною скаргою і розглядає скаргу за загальними правилами. При цьому, апеляційний суд має право зупинити дію раніше прийнятої ним постанови та рішення суду першої інстанції, що оскаржується, а також, за результатами розгляду «нової» апеляційної скарги за наявності підстав має право скасувати раніше прийняту постанову. Разом з тим, у разі, якщо доводи, викладені у «новій» апеляційній скарзі вже були розглянуті під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи, апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження за «новою» апеляційною скаргою.
Необхідність запровадження вказаних процесуальних правил викликана наявною практикою оскарження особами, які не брали участі у розгляді справи (не були залучені до розгляду справи), судових рішень, якими вирішено питання про права та обов’язки вказаних осіб. Якщо особа, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, дізналася про наявність відповідного рішення суду першої інстанції, яким вирішено питання про її права та обов’язки, вже після перегляду вказаного рішення в апеляційному порядку, то єдиним шляхом судового захисту такої особи було подання касаційної скарги.
Водночас, прийняття рішення або постанови, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі, є порушенням норм процесуального права, яке у будь-якому випадку є підставою для скасування рішення суду першої інстанції або постанови апеляційного господарського суду (пункт 3 частини 2 статті 111-10 чинного ГПК).
Відтак, на практиці подання особою, яка не брала участі у розгляді справи, касаційної скарги мало наслідком скасування судових рішень першої та апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Як наслідок, розгляд справи затягувався, а касаційний суд отримував додаткове навантаження за рахунок подібних скарг, не розглядаючи по суті справу (правильність застосування норм матеріального права), а приймаючи «технічне» рішення про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій і направлення справи на новий розгляд.
Запропонований новим ГПК механізм розгляду апеляційних скарг, які надійшли після закінчення апеляційного розгляду апеляційних скарг інших осіб, дозволяє розглянути по суті доводи «нової» апеляційної скарги особи, яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції, ще в апеляційному суді, не перевантажуючи касаційний суд, хоча і не позбавляє можливості особу, яка не брала участі у справі, одразу подати касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій.
7. Можливість укласти мирову угоду та відмовитися від позову на стадії перегляду справи у суді апеляційної інстанції
Відповідно до змісту ст.ст. 22, 78, Розділу ХІІ чинного ГПК позивач може відмовитися від позову до прийняття судом першої інстанції рішення по справі. Так само, мирова угода може бути укладена сторонами лише до прийняття судом першої інстанції рішення у справі.
Водночас, норми чинного ГПК не передбачають можливості прийняття відмови позивача від позову або затвердження мирової угоди сторін на стадії апеляційного провадження, оскільки чинний ГПК не передбачає процесуального механізму скасування прийнятого судом першої інстанції рішення та закриття провадження у справі у зв’язку із прийняттям відмови позивачем від позову або затвердженням мирової угоди сторін на стадії апеляційного провадження.
Нова редакція ГПК (стаття 274) вирішує цю проблему, надаючи позивачу право відмовитися від позову в суді апеляційної інстанції, а сторонам – право укласти мирову угоду незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. При цьому апеляційний суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Таким чином, у Новій редакції ГПК більшою мірою реалізовано принцип диспозитивності господарського процесу, зокрема, надано позивачеві право відмовитися від позову під час розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та розширено можливості сторін щодо мирного врегулювання судового спору на стадії апеляційного провадження.
8. Розширення переліку ухвал суду першої інстанції, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку
Стаття 106 чинного ГПК визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду першої інстанції. У статті 255 нової редакції ГПК цей перелік суттєво розширено. Причина очевидна: внаслідок розширення правового регулювання окремих питань господарського процесу, а також ускладнення господарського процесу, збільшився перелік процесуальних питань, які може вирішувати суд першої інстанції, і відповідно збільшився перелік можливих ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Зокрема, запроваджено нову форму господарського судочинства (наказне провадження), нові процесуальні інститути (забезпечення доказів, зустрічне забезпечення, відновлення втраченого судового провадження та ін.), розширено законодавче регулювання питань, які пов’язані з виконанням судових рішень у господарських справах (тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами та ін.), що об’єктивно відобразилося у збільшенні кількості процесуальних ухвал, які можуть бути винесені судом першої інстанції і право на оскарження яких має на меті гарантувати законодавець у новій редакції Кодексу.
Окрему увагу варто звернути на можливість оскарження ухвали суду першої інстанції про призначення експертизи. Чинна редакція ГПК не передбачає можливості оскарження ухвали про призначення експертизи окремо від рішення суду. Враховуючи це, сторона у справі, яка вважала ухвалу суду першої інстанції про призначення експертизи незаконною та необґрунтованою, робила спроби оскаржити ухвалу про зупинення провадження у справі у зв’язку з відсутністю підстав для призначення експертизи.
Разом з тим, Вищий господарський суд України у своїх роз’ясненнях (пункт 19 Постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 р. № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи») займав формальну позицію, відповідно до якої, якщо апеляційна за своїм змістом стосується виключно ухвали про призначення судової експертизи у справі, така скарга не може бути розглянута господарським судом; у разі коли апеляційна скарга за своїм змістом стосується ухвали про зупинення провадження у справі, вона може бути розглянута господарським судом у загальному порядку виключно з точки зору наявності чи відсутності передбаченої законом підстави для такого зупинення.
Беручи до уваги те, що призначення експертизи у справі є прямою підставою для зупинення провадження у справі, оскарження ухвали про зупинення провадження з мотивів необґрунтованості процесуального рішення суду першої інстанції про призначення експертизи втрачало будь-який сенс. Як наслідок, у судовій практиці були непоодинокі випадки, коли призначення експертизи у справі використовувалося недобросовісною стороною для безпідставного затягування розгляду справи або використовувалося самим судом для відтермінування вирішення справи по суті на підставі вже наявних у матеріалах справи доказів.
Разом з тим, нова редакція ГПК передбачає можливість оскарження ухвали суду першої інстанції про призначення експертизи (пункт 11 частини 1 статті 255 нової редакції).
Таким чином, запровадження можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про призначення експертизи в апеляційному порядку є позитивним кроком, спрямованим на забезпечення гарантії розгляду судової справи у розумний строк та обмеження можливих зловживань з метою затягування розгляду справи.
Опубліковано: "Юрист і Закон", №47, 14 грудня 2017 р.
Автор: Юрій Колос