Народні депутати не полишають ідеї встановити додаткові форми кримінальної відповідальності для українців призивного віку, які перебувають за кордоном.
Нагадаю, що перша (і доволі сумнівна) ініціатива полягала у пропозиції карати тюремним ув’язненням тих, хто «незаконно» виїхав з України після введення воєнного стану, та одночасно пропонувати звільнення від відповідальності для тих, хто повернеться назад упродовж десяти днів.
Мабуть, зрозумівши незаконність та нелогічність такої правової конструкції, група її ініціаторів, доповнена ще двома десятками народних депутатів, вирішила запропонувати Парламенту два окремих законопроєкти у цій же сфері.
Перший - № 7265 пропонує доповнити закон «Про правовий режим воєнного стану» нормами, які зобов’язуватимуть усіх військовозобов’язаних українців, які перебувають за кордоном, незалежно від того, коли та на яких підставах вони виїхали з України, протягом 15 днів повернутись на її територію, якщо цьому не перешкоджають поважні причини (наприклад, стихійні лиха, чи перебування на стаціонарному лікуванні). Така ж вимога пропонується і до цілого списку представників органів влади, суддів та правоохоронців незалежно від статі і категорії придатності до військової служби.
Паралельно із запровадженням такого обов’язку народні депутати також пропонують карати ув’язненням від п’яти до десяти років усіх, хто не виконає його та не повернеться у встановлений строк до України.
Своїм другим законопроєктом - № 7268 ці ж народні депутати пропонують доповнити Кримінальний кодекс ще одним злочином і карати ув’язненням від п’яти до десяти років військовозобов’язаних та осіб, уповноважених на виконання функцій держави, за перетинання державного кордону під час дії воєнного стану без відповідних документів або на підставі недостовірних документів, а також з приховуванням від контролю чи поза пунктами пропуску.
Чи працюватимуть такі правові механізми?
Для відповідальності за перетинання кордону в редакції законопроєкту № 7268 актуальні ті ж зауваження, що були і до проєкту № 7171 – принцип дії кримінального закону в часі робить неможливим її застосування до тих, хто уже виїхав з країни, а отже ця норма спрямована на доволі вузьке коло людей.
До того ж в Україні уже існують різні форми відповідальності у цій сфері: адміністративна - за саме перетинання кордону і кримінальна - за його організацію, а також за підробку і використання підроблених документів та за дезертирство. Водночас не зрозуміло, чому автори вважають, що цих форм примусу недостатньо чи що вони не є ефективними. Також не зовсім очевидно, чи дійсно в умовах воєнного стану суспільна небезпека від виїзду українців за кордон вища, ніж від незаконного проникнення іноземців на територію держави, яким депутати не переймаються.
Щодо відповідальності за неповернення в Україну, запропонованої проєктом № 7265, поряд з іншими питаннями стосовно обґрунтованості та правомірності її встановлення, цікаво, як автори цієї норми бачать собі доведення суб’єктивної сторони такого злочину.
В першу чергу, у кожному конкретному випадку потрібно буде довести поза розумним сумнівом на підставі об’єктивних доказів, що конкретна людина, яка перебуває за кордоном уже декілька місяців (або навіть і років), достовірно знала, що український Парламент встановив для неї обов’язок негайно повернутись в Україну та ще і кримінальну відповідальність за його невиконання. З практичної точки зору це виглядає дуже малоймовірним, а отже і саме кримінальне переслідування за невиконання такого обов’язку.
Чого хочуть і чого досягнуть депутати?
На відміну від попереднього проєкту №7171, у пояснювальних записках до двох наступних автори хоча б спробували сформулювати мету їх подання, яка загалом зводиться до посилення спроможності Сил Оборони України: або шляхом повернення тих, хто виїхав з країни, або шляхом перешкоджання виїзду тих, хто збирається це зробити у майбутньому.
Як повідомляє Державна прикордонна служба, з початку повномасштабного військового вторгнення російської федерації до України добровільно повернулись близько трьохсот тисяч військовозобов’язаних. На фоні цієї статистики та черг до центрів комплектуванні по всій Україні можна навіть не обговорювати ефективність та вмотивованість на полі бою примусово мобілізованих бійців.
Проте, війна з росією точиться на різних фронтах, включаючи і економічний. І чим довше вона продовжуватиметься, тим більшого значення набуватиме саме економічна спроможність України.
Згідно з інформацією Національного банку лише за один минулий рік трудові мігранти переказали до України 15 мільярдів доларів.
Тепер же народні депутати хочуть примусово повернути в країну фактично усіх чоловіків з їх числа, примусивши їх під страхом тривалого ув’язнення терміново залишити свої робочі місця за кордоном та повернутись на батьківщину. При цьому далеко не факт, що в осяжному майбутньому у таких бійцях (фактично, піхотинцях без будь-якого військового досвіду і знань) буде реальна потреба у Збройних Силах України. Але ці сотні тисяч чоловіків точно будуть змушені перебувати в Україні без роботи та доходів, не несучи будь-якої цінності ані для її військового, ані для економічного успіху.
Хоча, насправді, якщо запропоновані зміни Парламент таки вирішить прийняти, то ефект від них, скоріше за все, буде діаметрально протилежним. Між постійною роботою і облаштованим побутом за кордоном та перспективою десятирічного ув’язнення в Україні абсолютна більшість трудових мігрантів очевидно вибере перше, а отже вони заберуть свої сім’ї та близьких за кордон та перестануть інвестувати у своє майбутнє на Батьківщині.
Ну, а для того невеликого відсотку українців, які все ще не реалізували своє бажання незаконно виїхати з країни, перспектива кримінальної відповідальності навряд чи щось змінить, окрім зростання вартості їх незаконного переправлення, але це навряд чи той ефект, якого прагнуть депутати.
Автор: Андрій Слюсар, старший юрист