Сьогодні завершилося друге судове засідання Міжнародного суду ООН (далі - Міжнародний суд або Суд) у справі, порушеній за заявою, поданою 26 лютого 2022 року Україною проти російської федерації (далі - рф). В ході вказаного засідання вирішувалося питання щодо застосування тимчасових заходів, про які клопотала Україна.
Нагадаємо, що одним із задекларованих рф приводів для вторгнення в Україну було те, що Україна начебто здійснює геноцид населення ОРДЛО. У зв’язку з цим Україна подала заяву проти рф до Міжнародного суду, у якій вона просить Міжнародний суд встановити, серед іншого, що всупереч твердженням рф жодних актів геноциду не вчинялося на території Луганської та Донецької областей, а також що рф не може вживати будь-яких заходів проти України на підставі вигаданих тверджень про геноцид (див. більш детально заяву проаналізовано у нашій попередній статті).
Україна також подала клопотання про застосування тимчасових заходів у цій справі, у якому вона, серед іншого, просить Міжнародний суд зобов’язати рф припинити розпочаті 24 лютого 2022 року військові дії та зобов’язати підконтрольні їй організації та осіб також утриматися від таких дій (див. більш детально заяву проаналізовано у нашій попередній статті).
Для того, щоб застосувати тимчасові заходи, Міжнародний суд повинен перед цим вирішити питання про те, 1) чи є у справі реальний спір щодо тлумачення та застосування Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 року (далі - Конвенція), 2) чи є заява України достатньо prima facie (на перший погляд) обґрунтованою. У цій частині Суд повинен вирішити, чи ті права на порушення яких скаржиться Україна prima facie існують; 3) чи довела Україна необхідність саме невідкладного вжиття таких заходів.
По першому пункту Суд вказав, що дійсно між сторонами по справі є розбіжність щодо того, чи слід розцінювати певні дії України в Луганській та Донецькій областях як геноцид, а відтак і, чи могла рф на підставі ст. I Конвенції вдаватися до застосування сили з метою запобігання та покарання за такі дії. Суд вказав, що цього в принципі достатньо для того, щоб констатувати, що між сторонами існує спір щодо тлумачення та застосування Конвенції. Відтак, Суд встановив, що він має юрисдикцію для розгляду цієї справи.
У частині щодо вирішення того, чи prima facie існують права, про порушення яких стверджує Україна Суд зазначив, що ст. I Конвенції передбачає, що всі держави сторони зобов’язуються запобігати та карати злочин геноциду. Вказане положення не конкретизує, які саме дії можна вживати з цією метою. Однак, Суд зазначив, що вказане положення повинно застосовуватися добросовісно та в світлі інших положень Конвенції, зокрема ст. VIII та IX, де йдеться про можливість звернення Держави до системи органів ООН та Міжнародного суду в разі, якщо вона вважає, що мало місце порушення Конвенції.
Суд також наголосив, що «кожна Держава може діяти лише в межах, дозволених міжнародним правом», у відповідності з «духом та цілями Об’єднаних Націй». У цьому зв’язку Суд нагадав про цілі діяльності ООН, зокрема щодо підтримання міжнародного миру та безпеки.
У підсумку Суд, попри те, що він ще не може висловлювати думку щодо суті справи, все ж зробив дуже важливе для України застереження. Зокрема він зазначив, що на даній стадії «Суд не володіє доказами, які підтверджували б заяви російської федерації про те, що геноцид було вчинено на території України. Більш того, сумнівно, що Конвенція в світлі її духу та цілі, надає Договірній Стороні право односторонньо застосовувати силу на території іншої Держави з метою запобігання чи покарання стверджуваного акту геноциду».
За таких умов Суд постановив, що Україна має право на те, щоб рф не проводило щодо неї воєнних операцій з метою нібито запобігання та покарання геноциду на її території.
На завершення, Суд встановив, що тимчасові заходи, про застосування яких просить Україна, безпосередньо пов’язані з тими правами, про порушення яких Україна стверджує і, що невжиття таких заходів може завдати непоправної шкоди цим правам.
У цьому зв’язку Суд згадав, що «спеціальна військова операція» російської федерації вже призвела до значних жертв серед цивільного населення, завдала значних матеріальних збитків та змусила дуже велику кількість людей покинути свої домівки.
В результаті Суд задовольнив ключові вимоги України та зобов’язав:
1. рф невідкладно припинити військові операції, розпочаті 24 лютого 2022 року на території України;
2. рф забезпечити, щоб будь-які військові підрозділи або нерегулярні озброєні групи, які спрямовуються чи підтримуються рф, а також будь-які організації і особи, що можуть бути під контролем чи впливом рф, утрималися від будь-яких дій, спрямованих на просування військових операцій, згаданих в попередньому пункті;
3. обидві Сторони утриматися від вчинення будь-яких дій, які можуть поглибити або збільшити обсяг спору, який розглядається Судом, чи ускладнити його розгляд.
Таким чином, можна констатувати попередню перемогу України в Міжнародному суді ООН.
Висновки, зроблені Судом у цьому рішенні, дають надію і на подальшу та остаточну перемогу України у цій справі.
Незалежно від подальшого розвитку цієї справи ми отримали рішення найбільш авторитетної міжнародної судової установи, яким рф зобов’язано припинити бойові дії на території України. Незалежно від того, чи виконуватиме рф це рішення, хоч ми і впевнені, що, не виконуватиме, Україна отримала додатковий доказ незаконності дій рф, а відтак і аргумент у переговорах як з союзниками, так і опонентами на міжнародній арені.
Автори: Маркіян Бем, старший юрист ЮФ Василь Кісіль і Партнери, Аліна Олексюк, помічниця адвоката ЮФ Василь Кісіль і Партнери