17 жовтня 2019 року набрав чинності закон, який запровадив новий спосіб забезпечення виконання зобов’язань: довірчу власність. Ініціатори законопроекту подають цю новелу як альтернативу іпотеці, яка сприятиме зростанню обсягів кредитування бізнесу. Проте чи так це насправді? Проаналізуємо, що ж таке довірча власність, чим вона концептуально відрізняється від іпотеки та які проблеми можуть виникнути під час використання цього виду забезпечення.
Правова природа довірчої власності
Ще задовго до внесення вказаних змін, довірча власність була передбачена у Цивільному кодексі як особливий вид права власності, що виникає на підставі закону або договору про управління майном. Відповідні норми стосовно довірчої власності містяться в особливій частині Цивільного кодексу у главі, присвяченій договору управління майном. Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право довірчої власності підлягає державній реєстрації як речове право, похідне від права власності.
Відтак, раніше довірча власність була лише речовим правом, похідним від права власності, і могла виникнути лише на підставі укладеного договору управління майном або на підставі закону.
Після внесення змін до законодавства довірча власність отримала «другу форму» як спосіб забезпечення зобов’язань, чому присвячений новий параграф у главі загальної частини Цивільного кодексу щодо забезпечення виконання зобов’язань. Підтвердженням «подвійної» функції довірчої власності є також норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який чітко розділяє право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов’язання та право довірчої власності як речове право, похідне від права власності і відмінне від способу забезпечення.
На нашу думку, довірча власність як спосіб забезпечення зобов’язань (додаткове зобов’язання) та довірча власність як самостійна конструкція, яка виникає у відносинах управлінням майном, за своєю суттю залишається обмеженим речовим правом (обмеженим правом власності). Ключова різниця між вказаними конструкціями полягає у тому, що установник управління (власник майна) не втрачає право власності, передаючи майно управителю (довірчому власнику), в той час, як передання майна у довірчу власність у якості забезпечення зобов’язання має наслідком припинення права власності у довірчого засновника.
Основні характеристики довірчої власності
За договором про встановлення довірчої власності довірчий засновник (боржник за основним зобов’язанням або інша особа) передає майно довірчому власнику (кредитору) на праві довірчої власності для забезпечення зобов’язання боржника за кредитним договором, договором позики.
Довірча власність визнається різновидом права власності на майно, проте з обмеженнями щодо права користування та розпорядження:
- довірчий засновник має право користуватися об’єктом довірчої власності;
- довірчий власник не має права вільно розпоряджатися майном, а лише у випадку звернення стягнення на це майно або його викупу для суспільних потреб.
Об’єктом довірчої власності може бути будь-яке майно, яке може бути відчужено. Далі у цій статті ми будемо вести мову про нерухоме майно як найпопулярніший об’єкт забезпечення у кредитних відносинах.
Довірча власність та іпотека: в чому різниця?
Довірча власність не є винаходом українських законотворців і широко застосовується в інших країнах як альтернатива іпотеці. Зокрема, у державах, де наявні іпотека та довірча власність, основними відмінностями між довірчою власністю та іпотекою є склад сторін та спрощена процедура позасудового стягнення обтяженого майна. Проаналізуємо, чи ці відмінності наявні і в нас.
Довірча власність в іноземному законодавстві, на відміну від іпотеки, зазвичай передбачає 3 сторони в договорі: кредитор, довірчий засновник (боржник або третя особа) та довірений власник, у той час як іпотека передбачає лише 2 сторони: іпотекодавець (боржник або третя особа) та іпотекодержатель (кредитор).
Проте в Цивільному кодексі України довірчим власником може бути лише кредитор. Таким чином, за українським законодавством така відмінність між довірчою власністю та іпотекою відсутня, адже обидва договори є двосторонніми.
Тристоронність договору про встановлення довірчої власності, в першу чергу, могла б бути позитивним моментом для банків. Адже нерухомість перебуватиме на балансі третьої особи – довіреного власника – і у випадку порушення ця третя особа займатиметься продажем майна, а банки одразу отримають «живі» кошти і не муситимуть самі займатися продажем майна.
Порівнюючи довірчу власність із іпотекою, однією з переваг довірчої власності також називають спрощену процедуру звернення стягнення на обтяжене майно у позасудовому порядку.
Хоч і за загальним правилом звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається через суд, Закон України «Про іпотеку» передбачає аж 3 способи спрощеного стягнення: на підставі виконавчого напису нотаріуса, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки та право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі. Сторони лише мають передбачити можливість такого позасудового стягнення в договорі.
У свою чергу, процедури стягнення об’єкта довірчої власності за загальним правилом є позасудовими: шляхом продажу об’єкта довірчої власності, отримання такого майна у власність довірчим власником або інший порядок звернення стягнення. У даному випадку, сторонам договору про встановлення довірчої власності надається більше свободи щодо врегулювання процедури звернення стягнення.
Також оспорення боржником (іпотекодавцем) звернення стягнення на іпотеку у позасудовому порядку зазвичай пов’язане із можливими порушеннями процедури такого стягнення. Відтак, погодження сторонами власної (спрощеної) процедури звернення стягнення довірчої власності може бути перевагою для кредитора і зменшити ризики можливого подальшого оспорення процедури звернення стягнення з боку боржника.
Порівняємо більш детально два схожі механізми звернення стягнення за іпотекою та довірчою власністю.
| Забезпечення | Іпотека | Довірча власність |
|---|---|---|
| Механізм | Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки | Звернення стягнення шляхом продажу |
| Основне зобов’язання | Будь-яке чинне зобов’язання | Позика або кредит |
| Склад сторін | Іпотекодавець (боржник або третя особа) та іпотекодержатель (кредитор) | Довірчий засновник (боржник або третя особа) та довірений власник (кредитор) |
| Емісія цінних паперів | Передбачено (іпотечні облігації) | Не передбачено |
| Обов’язок повідомити (для можливості реалізувати переважне право) | Іпотекодержатель має письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти договір (мінімум за 30 днів до укладення) | Довірчий власник має письмово повідомити боржника, користувача та довірчого засновника про намір укласти цей договір купівлі-продажу та мінімальну ціну продажу (мінімум за 30 днів до укладення) |
| Реалізація переважного права | Особа має повідомити протягом 30 днів з дня отримання повідомлення від іпотекодержателя | Особа має повідомити протягом 5 днів з дня отримання повідомлення від довірчого власника і внести кошти на депозит нотаріуса |
| Визначення ціни | За згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна | Встановлюється довірчим власником одноособово та не може бути меншою за мінімальну ціну, повідомлену боржникові (мінімальна ціна може бути визначена в договорі) |
Хоч у процедурі наявні певні відмінності щодо визначення ціни та скорочення строку для відповіді, не можна сказати, що довірча власність пропонує кардинально інший спосіб звернення стягнення на нерухомість. Проте сторони в договорі про встановлення довірчої власності мають право відійти від такої процедури і врегулювати на власний розсуд.
Таким чином, інститут довірчої власності не має суттєвих відмінностей порівняно з іпотекою. Єдина суттєва відмінність – це право сторін самостійно врегулювати процедуру звернення стягнення на об’єкт довірчої власності.
Проблеми довірчої власності
Розглянемо, які «підводні камені» може мати новий інститут довірчої власності.
- Обов’язок запропонувати інший вид забезпечення виконання зобов’язань
Частина четверта статті 5971 Цивільного кодексу України передбачає обов’язок кредитора запропонувати боржнику надання кредиту під інше забезпечення, перш ніж переходити до довірчої власності. Довірча власність може бути похована, так і не народившись, адже боржники будуть просто відмовлятися від цього інституту і обирати інший, більш зрозумілий вид забезпечення. До прикладу, іпотеку.
- Визначення ціни об’єкта довірчої власності
Відповідно до частини третьої статті 5978 Цивільного кодексу України «ціна продажу об’єкта довірчої власності встановлюється довірчим власником одноособово та не може бути меншою за мінімальну ціну, повідомлену боржникові». Ця норма може суттєво порушити баланс прав кредитора та боржника. Адже, на відміну від іпотеки, де ціна визначалася за спільною згодою або оцінювачем, нарівні звичайних цін на майно, у довірчій власності всі «козирі» в руках довірчого власника.
Довірчий власник може самостійно занизити ціну, але так, щоб боржник все одно не зміг її купити за переважним правом. Після того продати об’єкт за неринковою, низькою ціною і залишити за собою додаткові грошові вимоги до боржника, в розмірі, не покритому відчуженим майном. Довірчий власник не зобов’язаний визначати ціну з урахуванням звичайних (ринкових) цін, чим створюється можливість для маніпуляцій щодо ціни об’єкта довірчої власності.
- Підстави для обов’язкового звернення стягнення на об’єкт довірчої власності
Частина перша статті 5977 Цивільного кодексу України визначає обставини, у разі настання яких довірчий власник зобов’язаний звернути стягнення на об’єкт довірчої власності. До таких обставин, серед інших, належить державна реєстрація рішення про припинення довірчого власника або прийняття судом постанови про визнання довірчого власника банкрутом.
Вказана норма суперечить не лише природі забезпечення виконання зобов’язань, які передбачають право, а не обов’язок кредитора, звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення забезпечених зобов’язань, а й загальним засадам цивільного права. Адже довірчий засновник може втратити майно, не порушивши жодних зобов’язань, виконуючи всі положення договору, з підстав, які абсолютно не залежать від нього, лише через ліквідацію чи банкрутство довірчого власника (кредитора), без можливості виплатити заборгованість грошима.
Перспективи довірчої власності
Іпотека набула широкого поширення в Україні як надійний спосіб забезпечення кредитних зобов’язань. У правовій сфері іпотека має зрозуміле регулювання і багату судову практику. Значну частину проблем та прогалин в іпотечних відносинах було опрацьовано у судовій практиці впродовж двох попередніх економічних криз (2008-2009 та 2014-2015), коли кількість кредитних спорів зростала у рази, та закріплено відповідними змінами до законодавства (зокрема, у законі «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», прийнятому у 2018 році).
На цьому фоні, на нашу думку, запровадження нового правового інституту, який здебільшого дублює функції і можливості іпотеки, виглядає не досить виправданим кроком. Особливо, якщо врахувати деякі очевидні проблеми у правовому регулюванні довірчої власності, які створюють ризик того, що цей вид забезпечення не знайде широкого застосування на практиці. На жаль, довірча власність у теперішньому вигляді може бути невдалим та незатребуваним на практиці механізмом.