Наприкінці лютого 2019 р. Верховний Суд вирішив спір про обов’язковий викуп акцій Першим українським міжнародним банком (ПУМБ) на користь власника 0,09% акцій та фактично поклав на товариство обов’язок з власної ініціативи повідомляти акціонеру ціну викупу акцій до проведення зборів. Ми з інтересом проаналізували рішення Суду та висловлені у ньому аргументи. За результатами такого аналізу рішення здалося нам неоднозначним. У цій статті ми представляємо альтернативний погляд на суть спору.
Обставини справи
Рік тому, наприкінці квітня 2018 р., ПУМБ провів загальні збори акціонерів. Порядок денний включав питання, передбачені ч. 1 ст. 68 Закону "Про акціонерні товариства" (далі – "Закон"). Позивачка голосувала проти рішення про зміну типу товариства з публічного на приватне, у зв’язку з чим у неї виникло право вимагати від товариства викупу її акцій. Відповідно до Закону наглядова рада ПУМБ за кілька днів після зборів затвердила ціну акцій та повідомила позивачку про її право вимагати викупу акцій.
Позивачка не скористалася цим правом, натомість надіслала товариству лист про незгоду з ціною акцій та зауваженням, що оцінку робили після зборів, а не до них. З такими ж аргументами вона звернулася до суду та просила визнати протиправним несвоєчасне затвердження ціни акцій, а відповідне рішення наглядової ради – недійсним.
Аргументи сторін і позиція Верховного Суду
На думку позивачки, ціна акцій для обов’язкового викупу має бути відома до проведення загальних зборів акціонерів. Вона пояснила це тим, що до дня зборів товариство повинно скласти проект договору про викуп акцій, істотною умовою якого є ціна акцій.
Отже, якщо проект договору включно з умовою про ціну потрібно складати до зборів, то ціна має бути відома заздалегідь. ПУМБ до зборів ціну не визначив, таким чином, на думку позивачки, порушив її право вимагати обов’язкового викупу акцій.
ПУМБ проти такої позиції заперечив та вказав, що він вчинив "усі необхідні дії, спрямовані на забезпечення права позивачки вимагати обов’язкового викупу акцій та фактичної реалізації цього права", однак вона не скористалася цим правом. ПУМБ не вважав права позивачки порушеними, оскільки вона не вимагала ознайомити її з проектом договору (до зборів) та викупити її акції (після зборів).
Суди нижчих інстанцій вирішили спір на користь ПУМБ, проте з цим не погодився Верховний Суд через низку аргументів. Серед них найбільшої уваги, на нашу думку, заслуговують такі:
- ст. 36 Закону зобов'язувала відповідача скласти проект договору про викуп акцій та ознайомити з ним позивачку до дати зборів;
- визначення ціни акцій після зборів, тобто із запізненням, порушує права позивачки (зокрема право володіти інформацією до голосування на зборах).
Ці аргументи Суд поклав в основу свого рішення про скасування рішень судів нижчих інстанцій. Суд визнав протиправним несвоєчасне затвердження ціни акцій, а відповідне рішення наглядової ради – недійсним.
Аналіз позиції Верховного Суду
Ознайомлення з документами – хто ініціатор?
Верховний Суд дійшов висновку про необхідність робити оцінку акцій до проведення загальних зборів. Закон (ч. 1 ст. 69) встановлює лише дату, станом на яку потрібно робити оцінку акцій, проте прямо не вказує, коли має бути готовий звіт про оцінку. Верховний Суд зазначив, що ст. 36 Закону зобов’язує товариство підготувати проект договору про викуп акцій до проведення зборів і прямо згадує про таку його умову, як "загальна вартість акцій". Отже, логічним є висновок про те, що спочатку товариство має забезпечити проведення оцінки акцій, а вже після цього складати проект договору про викуп акцій. Адже без конкретної ціни акцій від проекту договору мало користі.
Водночас Верховний Суд, посилаючись на абз. 2 ч. 1 ст. 36 Закону, вказав, що товариство повинно було "ознайомити позивачку з проектом договору до дня проведення зборів". Таке тлумачення, на нашу думку, є дещо суперечливим.
Формулювання "ознайомити позивача", наведене в рішенні Суду, не є тотожним формулюванню "надати можливість ознайомитися", як написано у ст. 36 Закону. Ці дві конструкції різні за характером обов’язку товариства. Конструкція "ознайомити позивача" означає вчинення активних дій, наприклад, надсилання документа поштою. Натомість "надати можливість ознайомитися" має більш пасивний (або реактивний) характер та означає обов’язок товариства надати документ на запит акціонера. Тобто законодавча норма не зобов’язує товариство цілеспрямовано повідомляти акціонерів про умови проекту договору про викуп акцій. Навпаки, ініціатором ознайомлення є акціонер. Проте Верховний Суд вважає інакше та очікує активних дій саме від товариства.
На нашу думку, норма абз. 1 ч. 1 ст. 36 Закону також обумовлює обов’язок товариства саме ініціативою акціонера. Ця норма описує загальний порядок ознайомлення з будь-якими документами перед загальними зборами. Ознайомлення відбувається за місцезнаходженням товариства (до зборів) або в місці проведення зборів (у день зборів). Це надає підстави для тлумачення, що саме акціонер повинен прийти до товариства для ознайомлення з документами, а не товариство доставляти їх акціонеру.
Окрім того, порядок ознайомлення з документами є складовою повідомлення про проведення зборів (п. 6 ч. 3 ст. 35, абз. 1 ч. 1 ст. 36 Закону). З інформації, розкритої ПУМБ перед відповідними зборами, випливає, що повідомлення про проведення відповідних зборів описувало такий порядок – для ознайомлення з документами потрібно було прийти до товариства.
Отже, своїм рішенням Верховний Суд фактично змінив зміст абз. 2 ч. 1 ст. 36 Закону і перетворив реактивний по своїй суті обов’язок товариства надати можливість зацікавленому акціонеру ознайомитися з проектом договору (очевидно, на запит акціонера) на активний обов’язок товариства з власної ініціативи повідомляти акціонера незалежно від його зацікавленості. Реактивний характер цього обов’язку товариства випливає не лише із Закону, такий підхід можна знайти і в інших країнах. Аналогічно характеризує цей обов’язок Директива 2007/36/ЄС про права акціонерів у публічних компаніях, а також національне законодавство інших країн, наприклад, Польщі, Німеччини, Естонії, Литви.
Водночас, розуміння ініціативи акціонера як передумови (тригера) виникнення у товариства обов’язку надати акціонеру документи для ознайомлення є виправданим з позиції адміністрування такого обов’язку товариства. Виконання товариством активного обов’язку повідомляти акціонерів (як це розуміє Верховний Суд) вимагає від нього як організаційних, так і фінансових витрат, які можуть бути непропорційно великими, якщо акціонерів багато. Ефективніше надавати документи та інформацію тим акціонерам, які висловили товариству свій інтерес.
Якщо, навпаки, виходити за межі буквального значення ч. 1 ст. 36 Закону і тлумачити її як обов’язок товариства повідомляти акціонерів (як на це дивиться Верховний Суд), то це може додати акціонерним товариствам клопоту. Наприклад, чи означає таке тлумачення, що товариство повинно надсилати проекти договорів кожному акціонеру? Інший приклад: якщо товариство зобов’язане з власної ініціативи ознайомлювати акціонерів з проектом договору про викуп акцій, то чи поширюється такий обов’язок на всі інші документи, які готуються до зборів? Екстраполюючи підхід Верховного Суду, виглядає, що відповідь на обидва запитання має бути стверджувальна.
Порушення прав акціонера – протистояння форми та змісту
Розглянемо інший висновок Верховного Суду – про факт порушення прав акціонера. На нашу думку, цей висновок також є контроверсійним. Суд дійшов обґрунтованого висновку про несвоєчасне затвердження ціни акцій і лише на підставі цього визнав, що права позивачки були порушені. Вважаємо, що запізнє визначення ціни не свідчить про порушення прав акціонера. Таке порушення потрібно встановлювати, враховуючи обставини конкретної справи.
Розглянемо обставини, наведені в рішенні. Чи достатньо підстав, щоб говорити про порушення прав позивачки? З факту несвоєчасного затвердження ціни акцій зрозуміло, що проекту договору з усіма необхідними умовами до проведення зборів не було. Проте які негативні наслідки це мало для позивачки? Ставши на бік позивачки, Верховний Суд вказав, що товариство порушило її право на отримання передбаченої Законом інформації до моменту голосування на зборах. Водночас вона не довела те, що зверталася до ПУМБ з вимогою надати їй проект договору. Цей факт, на нашу думку, є ключовим для відповіді на питання про те, чи порушені права акціонера.
Якщо спиратися на тлумачення Верховним Судом ст. 36 Закону (активний обов’язок товариства ознайомити акціонера з проектом договору), висновок про порушення "права на отримання інформації до моменту голосування на зборах" є логічним. Якщо товариство (ПУМБ) самостійно не повідомило акціонера про умови договору (позиція Суду), це означає, що товариство порушило права такого акціонера. Однак можливе також інше тлумачення, яке ми вважаємо більш виправданим: товариство повинно надати акціонеру можливість ознайомитися з проектом договору лише за наявності відповідної ініціативи (запиту) з боку акціонера.
Як видно з обставин справи, до дня проведення загальних зборів позивачка не робила нічого, що свідчило б про її намір ознайомитися з проектом договору. Якщо позивачка не проявила жодної ініціативи, щоб ознайомитися з інформацією, як товариство могло порушити її право на отримання інформації?
Відсутність звернень позивачки до товариства також має значення для кваліфікації факту несвоєчасної оцінки вартості акцій ПУМБ, яку зробили після загальних зборів.
Закон у ч. 1 ст. 69 чітко визначає дату, на яку потрібно оцінювати акції. Така дата не залежить від того, коли фактично відбувається процес оцінки. Питання полягає в тому, як момент оцінки впливає на її результат (ціну акцій) та поінформованість акціонера. Якщо припускати незмінність усіх умов оцінки акцій, то факт проведення оцінки в інший час не має впливати на ціну акцій. Водночас, якби ПУМБ забезпечив своєчасну оцінку акцій, це не вплинуло б на поінформованість позивачки, адже за відсутності ініціативи ознайомитися з проектом договору результати оцінки просто перебували б у товариства. Прикметно, що у позивачки з’явилися заперечення щодо ціни акцій та дати проведення оцінки лише після отримання повідомлення про право вимагати викупу у неї акцій, а не до або під час проведення загальних зборів.
Загальні збори – поінформоване прийняття рішень чи ситуативна вигода?
Верховний Суд у своїй постанові зачіпає питання поінформованості акціонера у процесі прийняття рішень на зборах акціонерів. Чи дійсно незнання поточної вартості акцій впливає на таку поінформованість? На нашу думку, відповідь на це питання залежить від мотивів акціонера під час голосування.
Приймаючи рішення, акціонер як власник оцінює вплив конкретного рішення на товариство, а отже на цінність своїх акцій. На нашу думку, знання поточної вартості акцій не є критично необхідним під час голосування з питань, передбачених ст. 68 Закону. Якщо акціонер усвідомлює негативні наслідки рішення для товариства та відповідно передбачає особисті втрати (знецінення акцій), такого усвідомлення достатньо для голосування проти істотних змін. До того ж, з юридичної позиції, акціонер приймає рішення про реалізацію права вимагати викупу акцій не під час голосування. Негативне голосування лише надає йому відповідне право (опцію). Прийняти рішення, реалізувати його чи ні, акціонер може вже після отримання інформації про ціну акцій.
При цьому акціонер як портфельний інвестор може керуватися миттєвою ринковою кон’юнктурою, тобто орієнтуватися лише на ціну, яку він може отримати за свої акції саме зараз. За такого сценарію акціонеру насправді потрібно знати поточну ціну акцій під час загальних зборів, щоб обрати відповідний варіант голосування на зборах. Однак такий акціонер, зважуючи відповідне рішення (наприклад, щодо значного правочину), керується не впливом такого рішення на товариство і вартість своїх акцій, а тим, наскільки вигідна ситуативна ціна акцій.
Що далі?
Постає питання, наскільки ефективно це рішення Верховного Суду відновлює права позивачки з огляду на заявлені позовні вимоги. Наглядова рада не може повернутися у часі та своєчасно затвердити результати оцінки, тому від цього рішення акціонер може отримати хіба що моральне задоволення. Звісно, не можна виключити, що позивачка використає це рішення в інших спорах з товариством, а такі, судячи з даних реєстру судових рішень, уже є. На початку квітня господарський суд м. Києва відкрив провадження у справі про визнання недійсними деяких з рішень згаданих вище загальних зборів, зокрема, у зв’язку з несвоєчасною оцінкою акцій. Драматизму цьому конфлікту додає також те, що на початку року акції позивачки були викуплені у процедурі сквіз-ауту за нижчою, ніж у розглянутому судовому спорі, ціною. Однак ми мали на меті аналіз конкретної справи з її обставинами, тому свідомо абстрагувалися від можливих сценаріїв розвитку спору між його учасниками.
Висновки
По-перше, рішення Верховного Суду залишає простір для дискусії про переконливість деяких з аргументів. З одного боку, Суд аргументовано дійшов висновку про те, що ціну акцій потрібно визначати до проведення зборів. ПУМБ цю вимогу не виконав. З іншого боку, Суд широко витлумачив норму абз. 2 ч. 1 ст. 36 Закону, в результаті чого дійшов висновку, що товариство (ПУМБ) порушило права акціонера. Нам цей висновок здається недостатньо обґрунтованим.
По-друге, несвоєчасна оцінка акцій не призводить автоматично до порушення прав акціонера. Виходячи з норм Закону, порушення є тоді, коли акціонер звертається за інформацією та не отримує її. У розгляданій справі цього не було, тому встановлений судом зв’язок між неповідомленням акціонера про ціну акцій та порушенням прав акціонера не виглядає таким, що однозначно випливає із Закону.
По-третє, на це рішення очевидно слід звернути увагу товариствам, які проводять оцінку акцій після фактичного голосування проти питань, передбачених ст. 68 Закону. Враховуючи, що акціонер може запитати проект договору про викуп акцій одразу після ознайомлення з порядком денним, товариству необхідно проводити оцінку акцій та мати проект договору про викуп акцій до зборів. Інакше товариство наражається на ризики, які втілилися у справі ПУМБ.
Опубліковано: Юридична газета № 17-18, 23 квітня 2019 р.
Автори: Володимир Ігонін, Артем Шматов