Стрічка новин багатьох сайтів майорить заголовками «Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну скасувати мораторій на продаж сільгоспземель». Проте чи дійсно рішення Європейського суду у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» (заяви №846/16 та №1075/16) встановлює обов’язок України скасувати мораторій на продаж сільгоспземель, а також якими для України будуть наслідки винесення вказаного рішення?
«Заявниками у цій справі є два власники земельних ділянок сільськогосподарського призначення. З моменту набуття права власності на ці земельні ділянки і до сьогодні заявники не можуть їх продати або змінити цільове призначення через дію мораторію.
Оскільки заявники вбачали порушення їхнього права на мирне володіння своїм майном, гарантованого ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вони звернулися до Європейського суду з прав людини (далі – Суд).
«Захищаючись», Уряд України вказував, що встановлення мораторію мало на меті створення врегульованого ринку з продажу землі, а мораторій передбачався лише як перехідний етап для досягнення цієї цілі. Встановивши, що дія мораторію продовжується вже близько 20 років, Суд зазначив, що для досягнення вказаної мети Уряд мав достатньо альтернатив.
Оскільки Уряд не зміг навести достатніх причин для застосування такого обмежувального заходу, Суд дійшов висновку, що Україна не дотримується справедливого балансу між суспільними інтересами та правом заявників на мирне володіння своїм майном, а отже визнав порушення ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд не присудив заявникам грошового відшкодування за порушення їхніх прав, проте зобов’язав Україну вжити заходів загального характеру. Зазвичай вказані заходи вживаються з метою забезпечення додержання державою-порушником положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням, а також для забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення.
Суд зобов’язав Україну вжити законодавчих або загальних заходів, які забезпечили б дотримання справедливого балансу між правами власників землі сільськогосподарського призначення та суспільними інтересами. Проте Суд наголосив, що не він повинен визначати, як саме такий баланс має бути дотримано, а держава залишається вільною у виборі заходів, якими може бути виконано рішення Суду. Окрім того, Суд вказав, що це судове рішення не означає, що вільний ринок з продажу сільгоспземель має бути введено негайно.
Тобто вказаним рішенням Суд лише визнав порушення встановленим мораторієм прав заявників на мирне володіння своїм майном, але не зобов’язував Україну скасовувати мораторій.
Дійсно, Суд визначив зобов’язання України вжити заходів для вирішення цієї проблеми, оскільки вона, очевидно, має системний характер. При цьому ні строків вжиття цих заходів, ні конкретних заходів Суд не встановив, а лише вказав, що необґрунтоване затягування з боку України в майбутньому може призвести до присудження відшкодування на користь заявників у разі звернення з подібними заявами.
Виконання рішення у цій справі буде передано на контроль Комітету міністрів Ради Європи, який стежитиме за прогресом України у вирішенні системної проблеми, встановленої у рішенні Суду.
Відповідно до щорічної статистики, розміщеної на офіційному сайті вказаного органу, станом на 2017 р. під особливим наглядом перебувало 136 справ (рішень Суду, на виконання яких Україна повинна вжити певних заходів). Незважаючи на те, що у порівнянні з 2016 р. кількість цих справ зменшилася на 10, це не обіцяє власникам земель сільськогосподарського призначення швидкого вирішення вказаної проблеми.
Для будь-якої правової європейської держави визнання Судом порушення нею прав людини є серйозним стимулом до дій, тому будемо сподіватися, що це питання вирішиться у розумні строки.
Опубліковано: "Юридична Газета", 30 травня 2018 р.
Автор: Олександра Бортман