14 травня 2021 року до Верховної Ради України надійшов Проєкт Закону «Про внесення змін до статті 110 та 111 Сімейного кодексу України» № 5492. Мета Законопроєкту – краще захистити права осіб, що страждають від домашнього насильства у шлюбі, проте законом не можуть розлучитися під час вагітності дружини чи до досягнення дитиною одного року. Так, у разі прийняття Законопроєкту подібна імперативна заборона буде скасована, а подружжя зможе реалізувати право на розірвання шлюбу.
Крім того, у справах про розірвання шлюбу суд не зможе вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо розлучення обумовлене домашнім насильством, оскільки таке примирення із кривдником позбавлене сенсу, а примушування до проживання із ним по суті суперечить моральним засадам суспільства.
21 травня 2021 року у Верховній Раді України було зареєстровано Проєкт Закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за викрадення дитини одним з батьків» № 5549. Зокрема, Законопроєкт передбачає криміналізацію самовільної зміни місця перебування власної дитини, що на законних підставах проживає з другим із батьків, та відповідно, кримінальну відповідальність у вигляді обмеження або позбавлення волі на строк до 6 років.
Таким чином, прийняття Законопроєкту сприятиме захисту прав та інтересів дитини й того з батьків, з ким вона проживає, оскільки запобігатиме викраденню дитини та її подальшому переховуванню.
21 травня 2021 року до Верховної Ради України надійшов Проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання деяких питань у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини» № 5548. Серед основних змін пропонується можливість для батька/матері одночасно із подачею позовної заяви про визначення місця проживання малолітньої дитини подати заяву про забезпечення позову, що повинна бути розглянута судом не пізніше ніж протягом 2 робочих днів. У такій заяві про забезпечення позову той з батьків, хто проживає окремо, може просити про встановлення графіку побачень (часу зустрічей) з дитиною на період судового розгляду справи.
На додаток, Законопроєкт передбачає право батька/матері, з ким дитина проживає на законних підставах, самостійно вирішувати питання тимчасового виїзду дитини за кордон на строк до 1 місяця та більше не лише в разі заборгованості зі сплати аліментів. Таке право виникатиме і в разі самочинної зміни місця проживання дитини (викрадення) іншим з батьків за наявності судового рішення про відібрання дитини та її повернення за попереднім місцем проживання.
28 травня 2021 року у Верховній Раді України було зареєстровано Проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усиновлення дітей» № 5580. Мета Законопроєкту полягає у вдосконаленні процедури усиновлення і кращого захисту прав та інтересів дітей. Так, Законопроєкт закріплює:
- максимальну різницю у віці між усиновлювачем та дитиною – 45 років;
- заборону додатковим категоріям осіб бути усиновлювачами (тим, які мають тривалу хворобу, що перешкоджатиме у виконанні батьківських обов’язків; не пройшли курс підготовки з питань виховання дітей сиріт; перебувають на профілактичному обліку в органах Національної поліції України як кривдники);
- розширені повноваження органів опіки та піклування (обов’язкова участь у справах про усиновлення, надання згоди на усиновлення, обізнаність про зміну місця проживання усиновленої дитини);
- зменшення строку на надання батьками дозволу на усиновлення дитини (з 6 тижнів з дати народження дитини замість двомісячного віку)
- особливості зміни прізвища, імені усиновленого.
Доводити необхідність зменшення аліментів зобов’язаний саме платник аліментів
17 травня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій вказав, що суд може прийняти рішення про зменшення розміру аліментів, якщо платник доведе факт зміни (погіршення) свого матеріального стану та нецільове використання аліментів на дитину. При цьому, сам по собі факт утримання заявником непрацездатних батьків не свідчить про погіршення матеріального стану. На додаток, той з батьків, з ким проживає дитина, не зобов’язаний надавати суду документи (чеки, квитанції, довідки) на підтвердження щомісячних витрат на дитину – докази протилежного мають надаватися саме позивачем-платником.
12 травня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі про видачу обмежувального припису, у якій зауважив, що відсутність постанови про притягнення кривдника до відповідальності за вчинення домашнього насильства та, відповідно, офіційно визнаного статусу «кривдника» не свідчить безумовно про факт відсутності домашнього насильства. Крім того, Суд зазначив, що тимчасове обмеження прав кривдника щодо розпорядження його майном є законним, адже спрямоване на убезпечення постраждалої особи.
17 травня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою зробив висновок про можливість застосування заходів забезпечення позову у спорі про визначення місця проживання дитини. Так, Суд резюмував, що забезпечення позову у вигляді встановлення графіку зустрічей дитини з матір’ю на час судового провадження матиме позитивний вплив на психологічне здоров’я дитини, сприятиме відновленню та налагодженню емоційних стосунків з матір’ю, що в цілому відповідатиме найкращим інтересам дитини. У протилежному випадку незастосування таких заходів забезпечення позову ускладнить або ж унеможливить ефективний захист прав матері в разі задоволення її позовних вимог, оскільки емоційний контакт матері та дитини уже буде втрачено.
12 травня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій вкотре нагадав, що встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу можливе лише у разі неперебування цих осіб в іншому зареєстрованому шлюбі. У протилежному випадку це суперечить інституту одношлюбності та моральним засадам суспільства, і суд відмовляє у задоволенні позову.
11 травня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій нагадав, що для визнання договору недійсним на підставі помилки, необхідно належними доказами довести неправильне сприйняття особою фактичних обставин укладення такого правочину, що вплинуло на волевиявлення, а також істотність такої помилки. У даній справі Суд звернув увагу на те, що позивач дійсно уклав договір дарування будинку замість договору довічного утримання під впливом помилки, адже він мав єдине житло, яке не бажав відчужувати та в якому продовжував жити й сплачувати комунальні послуги опісля, а також розраховував на утримання відповідачем в результаті укладення договору. В результаті Суд закономірно визнав договір дарування недійсним.
19 травня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою нагадав, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. Разом із тим, сам по собі факт реєстрації особи за місцем проживання спадкодавця не є безумовним доказом постійного проживання за цією адресою, автоматичного прийняття спадщини та набуття прав на спадкове майно.
14 травня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою підтвердив право спадкоємців на нараховані, але не виплачені страхові платежі спадкодавця. Більше того, Суд визнав, що дане право існує незалежно від факту (не)перебування спадкодавця на обліку як внутрішньо переміщеної особи чи (не)звернення до виконавчих органів Фонду соціального страхування із заявою про нарахування належних йому виплат. У постанові від 12 травня 2021 року КЦС ВС дійшов подібних висновків та підтвердив право спадкоємця за заповітом на отримання спірних страхових сум у порядку спадкування.
12 травня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій зазначив, що укладаючи спадковий договір набувач бере на себе зобов’язання вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до або після відкриття спадщини. Відповідно, невиконання спадкоємцем-набувачем розпоряджень спадкодавця-відчужувача (наприклад, ненадання допомоги чи невчинення набувачем дій, які відчужувач не може здійснити за станом свого здоров’я) є підставою для розірвання такого спадкового договору.