01 липня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі». Для більш ефективного захисту постраждалих осіб від кривдників Закон увів суспільно корисні роботи від 100 до 240 годин (від 240 до 360 годин за друге правопорушення) у якості нового виду покарання за вчинення домашнього насильства. Оплата від виконання таких робіт надходитиме постраждалій особі. Також Закон збільшив строки притягнення до адміністративної відповідальності із 3 до 6 місяців для мінімізації ризику затягування правопорушниками судового процесу та уникнення правосуддя.
При цьому, Закон передбачає притягнення до відповідальності за домашнє насильство та насильство за ознакою статі і військовослужбовців, поліцейських та інших осіб, що раніше були захищені дисциплінарними статутами.
Закон набрав чинності з 01 серпня 2021 року.
01 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій висловився щодо визнання шлюбу фіктивним (недійсним). Так, шлюб є фіктивним, якщо його укладено чоловіком та/або жінкою без наміру створити сім’ю та набути права та обов’язки подружжя. Суд вказав, що укладення фіктивного шлюбу зазвичай обумовлюється бажанням набути певні права (отримати спадщину, житлову площу).
У той же час, відсутність наміру створити сім`ю під час реєстрації шлюбу може бути цілком компенсовано його появою опісля, коли особи почали проживати разом, вести спільне господарство, у подружжя народилися діти, батько піклується про дружину та дітей, подружжя запрошує до себе своїх батьків та друзів, відпочиває разом тощо.
При цьому, аморальний спосіб життя, зловживання алкоголем або тривале непроживання подружжя у зв`язку із роботою одного з них за кордоном не вказують безумовно на відсутність наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя і, відповідно, фіктивність шлюбу.
08 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій нагадав, що співвласник має право на виділ в натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Такий виділ можливий, якщо кожен зі співвласників отримає відокремлену часнику спільного будинку (квартири) або ж є технічна можливість переобладнати будинок в ізольовані приміщення. При цьому, Суд наголосив, що визначальним для виділу частки чи поділу об’єкта нерухомості в натурі, що належить кільком співвласникам, є не порядок користування цим об’єктом, а розмір часток співвласників і технічна можливість їх виділу/поділу будинку (квартири) відповідно до часток співвласників.
28 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій висловився щодо преюдиційних фактів. Так, преюдиційними є факти, які вже встановлені в рішенні суду і не потребують повторного встановлення, адже це піддавало б сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили. Преюдиційні обставини суттєво заощаджують час, оскільки сторонам не потрібно вкладатися в збирання, витребування та подання цих доказів, а суду - в їх дослідження та оцінку. У той же час, для використання в одному процесі преюдиційності рішення суду, ухваленого в іншій справі, необхідна участь одних і тих самих учасників; у разі залучення нових третіх сторін вказані докази потребують повторного дослідження.
14 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову у справі про домашнє насильство. Суд зауважив, що факт звернення постраждалої особи до поліції та внесення відомостей про кримінальне провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення домашнього насильства і не доказує вину кривдника з огляду на відсутність вироку та існування презумпції невинуватості. Вказане свідчить лише про конфлікт та неприязні стосунки між сторонами і не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису.
20 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій зазначив, що правочин, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, є фіктивним та може бути визнаний судом недійсним. Суд зауважив, що основними ознаками фіктивного правочину є: 1) введення в оману третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; 2) свідомий намір невиконання зобов`язань договору; та 3) приховування справжніх намірів учасників правочину. У той же час, саме по собі невиконання правочину його сторонами не свідчить про його фіктивність та безумовний умисел усіх сторін.
09 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій роз’яснив, що законодавство не вимагає особисте звернення з позовом про розірвання шлюбу. Так, дружина/чоловік може ініціювати шлюборозлучний процес через представника. Тож, за умови долучення документів, що підтверджують повноваження представника (адвоката), будуть відсутні процесуальні перешкоди чи обмеження для підписання й подання до суду позову про розірвання шлюбу від імені клієнта.
07 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій відзначив, що при вирішенні спорів щодо користування житлом вирішальне значення має принцип пропорційності. Наприклад, право особи, що втратила право користування житловим приміщенням, не буде порушено у разі, якщо вона тривалий час не проживає у ньому без поважних причин, не ставиться до нього як до свого постійного місця проживання, а отже не має з ним достатніх триваючих зв'язків. У даній справі Суд встановив, що не можна вважати неповажною причину непроживання дитини у спірному житлі через її проживання в іншому місці з одним із батьків, адже малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати, де їй мешкати. Також не має значення і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, адже майнові права батьків дитини не можуть бути підставою для втрати її особистих житлових прав; протилежне свідчило б про порушення найкращих інтересів дитини.
15 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою наголосив, що учасник справи повинен бути належно повідомлений про розгляд справи, зокрема шляхом надсилання йому судових повісток. У даній справі Суд врахував порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки учасник справи дійсно не був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання. У той же час взявши до уваги предмет спору (визначення частки в спільній сумісній власності), факт перебування учасника в шлюбі з відповідачем у справі, їх проживання за однією адресою, пов’язаність спільним інтересом, подачу апеляційної скарги відповідачем-дружиною учасника, Суд дійшов висновку, що відсутні підстави вважати про необізнаність такого учасника з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
12 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій вказав, що у справах про встановлення факту родинних відносин, заявники повинні надавати належні та допустимі докази (зокрема, письмові), що прямо вказують або залишають можливість прослідкувати існування родинних зв’язків між особами. При цьому, обґрунтування вимог заявника і висновків суду виключно на показаннях свідків є недопустимим.
14 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову про захист порушених прав батька/матері від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни місця проживання дитини. Так, якщо один із батьків самочинно, без згоди іншого батьків, з яким за рішенням суду чи органу опіки та піклування проживає малолітня дитина, змінив її місце проживання, суд має право постановити про негайне відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання. Це можливо, лише якщо таке повернення не створить небезпеку для життя і здоров’я дитини й не суперечить її інтересам.
Крім того, Суд зауважив, що посиланням на Декларацію прав дитини 1959 року не можна належно обґрунтувати вимоги, оскільки вказаний документ не є міжнародним договором та, відповідно, не є обов’язковим для держав.
14 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою наголосив, що у разі смерті одного з подружжя до спадкової маси входить його особиста приватна власність та лише 1/2 частини спільного сумісного майна. Тобто смерть чоловіка/дружини не припиняє право спільної сумісної власності. Відповідно, другий з подружжя має право подати заяву про прийняття/відмову від спадщини, а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку у спільному майні подружжя, яка не входить до спадкової маси. Суд зауважив, що звернення до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва є правом, а не обов’язком другого з подружжя; неподання такої заяви не позбавляє його права власності на частку у спільному майні та не свідчить про визнання вказаного майна особистою приватною власністю спадкодавця.
14 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою нагадав, що особа, яка протягом шестимісячного строку після смерті спадкодавця не прийняла спадщину, не набуває на неї жодних прав. Відповідно, не підлягають захисту такі права, яких особа так і не набула в силу відсутності власного волевиявлення на прийняття спадкового майна. При цьому, сама по собі наявність правового зв`язку між заявником та сторонами спору (зокрема, родинних зв’язків зі спадкодавцем) не свідчить безумовно про порушення його прав у зв’язку із незалученням у якості учасника справи у подальшому спорі про спадкування.
21 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій зауважив, що право на обов’язкову частку у спадщині має особистий характер, оскільки ним наділене виключно вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш вразливими у задоволенні своїх майнових інтересів, а тому потребують додаткового захисту з боку держави. Отже, право на обов’язкову частку у спадщини не може успадковуватися спадкоємцями особи, яка мала таке право. При цьому, якщо така особа прийняла спадщину і після цього померла, то до її спадкоємців переходить не саме право на обов’язкову частку у спадщині першого спадкодавця, а власне спадкове майно у загальному порядку.
14 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою вкотре наголосив на тому, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо ж особа внаслідок хвороби чи фізичної вади не може підписатися власноручно, вона може доручити посвідчення правочину у її присутності іншій особі, що засвідчується нотаріально. Оскільки у даній справі заповіт було складено та підписано замість дружини-заповідача її чоловіком, такий заповіт є нікчемний. Також Суд звернув увагу на те, що заповіт, підписаний іншою особою, є нікчемним в силу закону, не породжує будь-яких правових наслідків та не потребує додаткового визнання недійсним в судовому порядку.
07 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій зауважив, що при встановленні початку перебігу позовної давності необхідно визначити як об’єктивні (сам факт порушення права особи), так і суб’єктивні обставини (момент, коли особа дізналася/ повинна була дізнатися про порушення). При цьому, сам факт смерті одного зі співвласників спільного майна не порушує права та інтереси другого зі співвласників. Натомість про порушення таких прав може свідчити видача спадкоємцю свідоцтва про право власності на спадщину на цілий об’єкт спадкування (зокрема на частку другого зі співвласників), а не на належну спадкодавцю частку в даному об’єкті.
28 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, якою нагадав, що заповіт є останньою волею особи, стосується її розпоряджень на випадок смерті й покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо спадкоємців, їх права на спадкування, обсягу спадщини та інші розпорядження. З огляду на принцип свободи заповіту суд може визнати заповіт недійсним (тобто втрутитись у волю спадкодавця) лише у виняткових випадках: при порушенні вимог до форми і посвідчення заповіту. Саме тому просте здійснення заповідачем запису про прочитання заповіту вголос не перед його підписом, а після нього, не спростовує наявність волевиявлення заповідача на розпорядження своєю власністю на випадок смерті та не є підставою для визнання заповіту недійсним.
07 липня 2021 року КЦС ВС ухвалив постанову, у якій вказав, що особи, які постійно проживають у квартирі з державного житлового фонду, мають право на її приватизацію. Таке право реалізується шляхом подачі належно оформленої заяви до відповідного органу приватизації. У разі смерті заявника до його спадкоємців може перейти право вимагати визнання права власності на таку квартиру, лише якщо смерть настала після подачі та реєстрації заяви, тобто висловлення волі на приватизацію займаної квартири. Таким чином, спадкоємець зобов’язаний довести факт звернення спадкодавця до відповідного органу із належно оформленою заявою. При цьому, Суд зауважив, що наявність у позивача оригіналу такої заяви заперечує факт її подання до органу приватизації.