У певних випадках прокурор може подати цивільний чи господарський позов в інтересах держави. Склалася практика, що брати участь у розгляді справи за позовом одного прокурора може будь-який інший прокурор (здебільшого – той, якому ближче до суду), а єдиним доказом повноважень такого прокурора є його службове посвідчення. Ця практика знайшла підтримку у Верховному Суді й настільки утвердилася, що намагання поставити її під сумнів викликають здивування в суддів та обурення в прокурорів.
У цій статті ми спробуємо зрозуміти, чому так склалося, і обґрунтувати, чому ми вважаємо таку практику хибною.
Чому так склалося?
У свіжій (але не єдиній) позиції Верховного Суду (постанова від 21.09.2022 у справі № 925/632/19) суд посилається на наказ Генерального прокурора від 21.08.2020 № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді». Логіку цього наказу можна звести до простого – участь у розгляді позову прокурора має здійснювати той прокурор, якому найближче до суду. Якщо, наприклад, керівник Біляївської окружної прокуратури подав позов до Господарського суду Одеської області, то брати участь у розгляді справи має прокурор обласної прокуратури – не їздити ж прокурору щоразу 50 км з Біляївки до Одеси!
Прокурор же, який подав позов не за місцем розташування прокуратури, може сам брати участь у судових засіданнях за своїм позовом лише у виключних випадках та за погодженням з Офісом Генерального прокурора (п. 11.1 Наказу).
Суди також посилаються на норми Конституції та профільного закону, відповідно до яких прокуратура є єдиною системою, а прокурори мають єдиний статус, та роблять висновок, який спрощено можна узагальнити як «будь-який прокурор може брати участь у розгляді справи за позовом будь-якого прокурора».
Чому, на наш погляд, це неправильно?
Учасником справи є прокурор, а не прокуратура (звісно, крім випадків, коли певна прокуратура як юридична особа є стороною спірних правовідносин, наприклад, оренди, і тому є учасником справи – такі ситуації зовсім інші, рідко трапляються, і йдеться не про них). Цей висновок випливає із системного аналізу частини 3 статті 41, статті 53 ГПК України та статей 23 і 24 Закону України «Про прокуратуру».
Але часто суди, включно з Верховним Судом, помилково ототожнюють прокуратуру та прокурора: «… Генеральна прокуратура України є учасником даної справи …» (постанова Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 910/10890/19), «… Дубенська окружна прокуратура у своєму відзиві …» (постанова Верховного Суду від 21.12.2022 у cправі № 918/569/20).
Оскільки прокуратура як юридична особа не є учасником справи за позовом прокурора, то не може йтися про (само)представництво юридичної особи. Тому видаються некоректними висновки судів на кшталт «повноваження представника прокуратури Мусієнко А. О., яка є співробітником (прокурором – авт.) Дніпропетровської обласної прокуратури, були перевірені судом» (постанова Центрального апеляційного господарського суду від 09.01.2023 у справі № 904/2286/22).
До того ж учасником справи, на наш погляд, є не просто прокурор, а конкретний прокурор – той, який звернувся із позовною заявою. В іншому разі у справі буде стільки учасників, скільки прокурорів брало участь у судових засіданнях і додатково той прокурор, який подав позовну заяву. А такий висновок призвів би до того, що, наприклад, копію апеляційної скарги треба було б направити всім цим «учасникам».
Прокурор, який звернувся із позовною заявою – це не про прізвище, а про посаду: керівник Біляївської окружної прокуратури, а не Олег Болгар. Тому звільнення Олега Болгара, переведення на іншу посаду тощо не призведе до зміни учасника справи, просто буде новий керівник Біляївської окружної прокуратури.
Найважливіше значення у цій дискусії має частина 3 статті 53 ГПК України (аналогічна норма й в ЦПК України): «У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами … ».
Верховний Суд приходить до слушного висновку, що з аналізу вказаної статті «вбачається декілька стадій участі прокурора у господарській справі: 1) звернення до суду з позовною заявою; 2) участь прокурора у розгляді справ за позовами такого прокурора; 3) вступ прокурора у справу до початку розгляду справи по суті, якщо провадження у такій справі відкрито за позовом іншої особи … » (постанова від 11.02.2020 у справі № 910/10890/19).
Процесуальний закон дає чіткі відповіді: учасник справи – прокурор, який звернувся з позовом, а оскільки він є учасником справи, то наділений правом брати участь у розгляді справи за його позовом.
Треба звернути увагу й на те, що Закон України «Про прокуратуру» наділяє правом подати позов до господарського суду лише окремих прокурорів (стаття 24): (1) Генерального прокурора, його першого заступника та заступників, (2) керівників обласних прокуратур, їх перших заступників та заступників, (3) керівників окружних прокуратур, їх перших заступників та заступників, (4) прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Такі положення мають на меті підкреслити винятковість звернення прокурора з позовом у порядку господарського, цивільного чи адміністративного судочинства. У такому випадку видається розумним висновок, що й брати участь у розгляді справи за позовом прокурора теж може далеко не кожен прокурор.
Висновки
Питання участі прокурора у розгляді справи достатньо чітко врегульоване в процесуальному законодавстві – прокурор, який звернувся з позовом, стає учасником справи (у певних випадках навіть позивачем) і може брати участь у розгляді справи за його позовом. Інші прокурори учасниками цієї справи не є та не мають повноважень брати участь у судових засіданнях.
Наказ Генерального прокурора від 21.08.2020 № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» не може суперечити положенням процесуальних кодексів, Закону України «Про прокуратуру» та не підлягає застосуванню судами в силу ст. 3 ГПК України та ст. 3 ЦПК України.
Неоспорювані твердження про те, що прокуратура є єдиною системою, а прокурори мають єдиний статус, наведених висновків не спростовують.
Питання з відрядженнями прокурорів, яке виникає в такому разі, вирішується достатньо просто – за допомогою участі в судових засіданнях у режимі відеоконференції, як це роблять сотні адвокатів щодня.
Автор: Богдан Шабаровський, старший юрист ЮФ Василь Кісіль і Партнери