Тактика Антимонопольного комітету у судових баталіях
У переважній більшості випадків рішеннями про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України (АМК) не тільки визнають, що певний суб’єкт господарювання, на думку АМК, вчинив порушення, але й накладають штрафи та зобов’язують вчинити певні дії або утриматися від вчинення якихось дій.
Досить часто суб’єкти господарювання оскаржують рішення АМК до суду. Останнім часом у справах про визнання недійсними рішень АМК незмінним інструментом процесуальної стратегії АМК є подання зустрічних позовів про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити (утриматися від вчинення) передбачені рішенням АМК дії.
Безсумнівно, було б логічно, якби перш, ніж стягувати штрафи, представники АМК почекали, поки господарський суд прийме рішення у справі щодо визнання недійсним рішення АМК, і таке рішення господарського суду набере законної сили. Однак, як вже зазначалося, зазвичай представники АМК вчиняють дії щодо виконання рішення АМК, не чекаючи, поки законність та обґрунтованість рішення АМК буде підтверджено судом. Обґрунтовуючи у суді необхідність прийняття своїх зустрічних позовів, представники АМК посилаються на міркування практичної доцільності та ефективності діяльності АМК (мовляв, розгляд нової справи про стягнення штрафу займе багато часу), а також прагнення вчинити дії щодо захисту державного і суспільного інтересу (стягнені із суб’єктів господарювання штрафи надходять безпосередньо до державного бюджету – «не корысти ради»). Водночас, АМК не наводить жодних юридичних аргументів, які б доводили, що такий позов АМК за своєю правовою природою дійсно є зустрічним і має розглядатися у межах єдиного провадження разом із первісним позовом про визнання недійсним рішення АМК. В активі АМК є хіба-що практика Вищого господарського суду України, який начебто «не висловлював заперечень».
Чи є «зустрічні» позови АМК зустрічними?
Частина перша статті 60 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) передбачає, що «відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним».
Таким чином, як вбачається із положень законодавства, окрім вимог щодо складу сторін та форми і порядку подання зустрічного позову, існує дві основні умови, за одночасного існування яких зустрічний позов може бути прийнятий господарським судом. По-перше, зустрічний позов має бути пов’язаний із первісним, і по-друге, спільний розгляд первісного і зустрічного позовів у межах одного провадження має бути можливим і доцільним.
Серед доступної практики Вищого господарського суду України можна віднайти роз’яснення лише щодо першої умови – взаємна пов’язаність первісного і зустрічного позовів. Зокрема, пунктом 16 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» № 01-08/163 від 12.03.2009 року визначено, що зустрічний позов може бути пов’язаний із первісним «за підставами цих позовів та/або поданими доказами; можливістю зарахування вимог за усіма позовами; у зв’язку з тим, що задоволення зустрічного позову виключатиме частково чи повністю задоволення первісного позову тощо».
Як зазначається у Науково-практичному коментарі Беляневича В.Е. до ГПК України, зв’язок між зустрічним і первісним позовами може полягати у тому, що «(а) обидва позови взаємно пов’язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору … (б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись … (в) задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб’єктивне право позивача за первісним позовом».
Беззаперечним є той факт, що між позовом про визнання недійсним рішення АМК і позовом АМК про стягнення штрафу та про зобов’язання вчинити певні дії (утриматися від їх вчинення) існує певний зв’язок, зокрема, в частині підстав (зміст рішення АМК) та доказів (документи та інші докази, які були зібрані під час розгляду справи АМК та містяться у матеріалах справи АМК).
Водночас, зазначений зв’язок не є таким, який може існувати між зустрічним і первісним позовами. Зокрема, подаючи зустрічні позови, АМК не має на меті доведення відсутності у суб’єкта господарювання матеріально-правової підстави вимагати визнання недійсним рішення АМК. Вимоги за первісним і зустрічним позовами не можна зарахувати. Окрім того, не можна сказати, що задоволення одного з позовів є підставою для відмови у задоволенні іншого: хоча задоволення позову про визнання недійсним рішення АМК безперечно виключає задоволення зустрічного позову про стягнення штрафу, однак, задоволення зустрічного позову АМК саме по собі не є підставою для відмови у первісному позові, тобто взаємовиключний зв’язок між такими позовам має односторонній характер, а не двосторонній, яким він має бути між первісним і зустрічним позовами.
Як вже зазначалося, другою умовою прийняття зустрічного позову господарським судом, яка невідривно пов’язана із першою умовою, є можливість та доцільність розгляду зустрічного позову у межах єдиного провадження разом із первісним.
Щодо цього у Науково-практичному коментарі Беляневича В.Е. до ГПК України зазначено, що «зустрічний позов має на меті захист від первісного позову або заліком, або спростуванням його частково чи повністю, або розглядом в одному провадженні хоча й різних, але взаємопов’язаних вимог».
Зв’язок між позовом про визнання недійсним рішення АМК і позовом АМК щодо виконання такого рішення, полягає у тому, що рішення щодо первісного позову має преюдиціальне значення для зустрічного (але ніколи не навпаки), відтак, якби такі позови розглядались в окремих справах, провадження у справі щодо зустрічного позову мало б бути зупинене до розгляду справи щодо первісного позову.
Тобто, зв’язок між позовом про визнання недійсним рішення АМК і позовом АМК про стягнення штрафу та виконання оскаржуваного рішення АМК полягає у тому, що розгляд першого позову виключає можливість одночасного розгляду другого. Іншими словами, позов АМК про стягнення штрафу та виконання рішення АМК неможливо розглянути до вирішення спору про визнання недійсним рішення АМК.
Отже, між позовом про визнання недійсним рішення АМК та позовом АМК про стягнення штрафу і зобов’язання вчинити дії, передбачені оскаржуваним рішенням АМК, відсутній зв’язок, який має існувати між первісним і зустрічним позовами. Окрім того, одночасний розгляд двох зазначених позовів є неможливим і недоцільним, оскільки рішення щодо позову про визнання недійсним рішення АМК має преюдиціальне значення під час розгляду позову АМК про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити дії, передбачені рішенням АМК. Відтак, «зустрічні» позови АМК не є зустрічними.
АМК не має права на позов
Згідно із положеннями статті 25 Закону України «Про Антимонопольний комітет» АМК загалом має право звертатися до суду із позовами до суб’єктів господарювання, зокрема, про стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені і зобов’язання вчинити (утриматися від вчинення) дій, передбачених рішеннями АМК.
Однак, окрім господарської процесуальної правосуб’єктності АМК, визначеної положеннями статті 25 зазначеного Закону, необхідною передумовою для задоволення позовних вимог у будь-якій господарській справі є наявність у позивача права на позов, тобто порушення відповідачем права позивача або іншої особи, з метою захисту якого подано позов. Зокрема, частина перша статті 1 ГПК України передбачає, що до господарських судів можна звертатися «за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів».
З’ясовуючи питання наявності у АМК права на позов про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити дії, передбачені рішенням АМК, необхідно врахувати положення статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Частина четверта статті 60 зазначеного Закону передбачає, що «порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого … згідно з частиною першою статті 48 цього Закону … зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше».
Частина перша статті 48 цього ж Закону у свою чергу передбачає, що «за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про … припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; … накладення штрафу; … усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції».
Відтак, за загальним правилом у випадку порушення судом провадження у справі про визнання недійсним рішення АМК до спливу строку для добровільної сплати штрафу та для вчинення відповідних дій зазначені строки згідно із Законом України «Про захист економічної конкуренції» зупиняються на час розгляду справи господарським судом і перегляду відповідного рішення апеляційним судом, якщо АМК у рішенні або суд ухвалою не визначить інше.
Іншими словами, у випадку своєчасного подання позову про визнання недійсним рішення АМК до набрання законної сили рішенням суду щодо такого позову виконання суб’єктом господарювання обов’язку стосовно сплати штрафу та вчинення дій, передбачених рішенням АМК, зупиняється. Відтак, у такому випадку несплата штрафу та невиконання рішення АМК суб’єктом господарювання не призводять до порушення прав держави або органу Антимонопольного комітету України, а отже, АМК не має права на позов про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити дії, передбачені рішенням АМК.
Таким чином, обов’язок суб’єкта господарювання сплатити штраф і вчинити дії, передбачені рішенням АМК, зупиняється до набрання законної сили рішенням господарського суду.
Попри недвозначність положень законодавства щодо зупинення виконання рішень АМК, відстоюючи своє право подавати зустрічні позови, АМК читає Закон України «Про захист економічної конкуренції» вибірково і повсякчас заперечує той очевидний факт, що виконання рішення АМК зупиняється. При цьому, як не дивно, АМК погоджується, що нарахування пені, яка стягується у випадку прострочення сплати штрафу, зупиняється на час розгляду справи про визнання недійсним рішення АМК, яким накладено штраф.
Отже, якщо суб’єкт господарювання своєчасно оскаржив рішення АМК до господарського суду, АМК не має права на позов про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити дії, передбачені рішенням АМК, до набрання законної сили рішенням господарського суду. У зв’язку із цим відповідно до положень законодавства «зустрічні» позови АМК не можуть бути задоволені незалежно від того, яке рішення буде прийняте господарським судом в частині первісного позову.
Отже, якщо провадження у справі про визнання недійсним рішення АМК порушено до спливу строку для сплати штрафу та вчинення дій, передбачених рішенням АМК, орган Антимонопольного комітету не має права на позов про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити дії до набрання законної сили рішенням щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення АМК.
Законодавець не дрімає
Проблема вдосконалення механізму стягнення штрафів, накладених різними органами державної влади, не залишилась поза увагою законодавця. Зокрема, 23.11.2009 року у Верховній Раді України було зареєстровано Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зменшення навантаження на суди» № 5370, який знаходиться на розгляді у Комітеті Верховної Ради України з питань правосуддя. Зокрема, пунктом 36 зазначеного законопроекту пропонується поширити на рішення АМК в частині накладення штрафів статус виконавчого документа та, відтак, покласти обов’язок із примусового стягнення штрафів, накладених АМК, на органи державної виконавчої служби. У зв’язку із цим згідно із пунктом 35 вказаного законопроекту пропонується виключити абзац третій статті 25 Закону України «Про Антимонопольний комітет», яким передбачено право АМК стягувати у судовому порядку штрафи та пеню за прострочення сплати штрафів. Пунктом 36 законопроекту пропонується скоротити строк сплати штрафу, який накладають органи Антимонопольного комітету України, з двох місяців, як це встановлено на сьогодні, до десяти днів з дня одержання рішення про накладення штрафу.
У зазначеному законопроекті також міститься положення щодо зупинення рішення АМК, яке сформульоване наступним чином: «подання до суду позову до закінчення десятиденного строку зупиняє дію оскарженого рішення».
Хоча Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зменшення навантаження на суди» № 5370 теоретично може вирішити проблему «зустрічних» позовів АМК (принаймні, в частині стягнення штрафів), запропонований механізм примусового стягнення штрафів, накладених органами Антимонопольного комітету України, може потенційно створити інші серйозні проблеми. По-перше, наділення АМК, який і без того не може поскаржитись на брак автономності, правом фактично видавати виконавчі документи в частині накладення штрафів у поєднанні із суттєвим скороченням строку для оскарження таких документів до суду значно погіршить становище суб’єктів господарювання у реалізації права на захист у відносинах із АМК, які і на сьогодні є вельми складними. По-друге, у законопроекті не розв’язане питання виконання рішень АМК в частині зобов’язання вчинити дії або утриматися від їх вчинення.
Відтак, прийняття Верховною Радою України Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зменшення навантаження на суди» у поточній редакції Проекту № 5370 призведе до одночасного існування двох абсолютно різних механізмів примусового виконання різних частин рішень АМК, а також строків їх оскарження. Окрім того, різні частини рішень АМК фактично матимуть різний правовий статус: рішення АМК в частині накладення штрафу набуде статусу виконавчого документа, і водночас, рішення АМК в частині визнання, що суб’єкт господарювання, вчинив порушення, і зобов’язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, залишиться актом індивідуальної дії.
Вихід є
Підводячи підсумки аналізу проблеми «зустрічних» позовів АМК про стягнення штрафів та зобов’язання вчинити дії, передбачені рішеннями АМК, слід зазначити, що «зустрічні» позови АМК не є зустрічними. Розгляд таких «зустрічних» позовів у межах справи про визнання недійсним рішення АМК перешкоджає всебічному, повному та об’єктивному розглядові позову суб’єкта господарювання, оскільки питання стягнення штрафу та вчинення дій, передбачених рішенням АМК, може розглядатися тільки після набрання законної сили рішенням щодо такого позову, а не одночасно з ним.
Отже, розгляд позову АМК про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити дії, передбачені рішенням АМК, одночасно із позовом про визнання недійсним рішення АМК, є неможливим, недоцільним та не відповідає положенням законодавства. Водночас, органи Антимонопольного комітету України, вочевидь, взяли за правило подання зазначених «зустрічних» позовів.
З огляду на те, що «зустрічні» позови АМК не є зустрічними, на думку автора, господарські суди мають процесуальні підстави для повернення таких позовів із посиланням на пункт 5 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України, який передбачає, що «суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо … порушено правила поєднання вимог або об’єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору».
У переважній більшості випадків рішеннями про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України (АМК) не тільки визнають, що певний суб’єкт господарювання, на думку АМК, вчинив порушення, але й накладають штрафи та зобов’язують вчинити певні дії або утриматися від вчинення якихось дій.
Досить часто суб’єкти господарювання оскаржують рішення АМК до суду. Останнім часом у справах про визнання недійсними рішень АМК незмінним інструментом процесуальної стратегії АМК є подання зустрічних позовів про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити (утриматися від вчинення) передбачені рішенням АМК дії.
Безсумнівно, було б логічно, якби перш, ніж стягувати штрафи, представники АМК почекали, поки господарський суд прийме рішення у справі щодо визнання недійсним рішення АМК, і таке рішення господарського суду набере законної сили. Однак, як вже зазначалося, зазвичай представники АМК вчиняють дії щодо виконання рішення АМК, не чекаючи, поки законність та обґрунтованість рішення АМК буде підтверджено судом. Обґрунтовуючи у суді необхідність прийняття своїх зустрічних позовів, представники АМК посилаються на міркування практичної доцільності та ефективності діяльності АМК (мовляв, розгляд нової справи про стягнення штрафу займе багато часу), а також прагнення вчинити дії щодо захисту державного і суспільного інтересу (стягнені із суб’єктів господарювання штрафи надходять безпосередньо до державного бюджету – «не корысти ради»). Водночас, АМК не наводить жодних юридичних аргументів, які б доводили, що такий позов АМК за своєю правовою природою дійсно є зустрічним і має розглядатися у межах єдиного провадження разом із первісним позовом про визнання недійсним рішення АМК. В активі АМК є хіба-що практика Вищого господарського суду України, який начебто «не висловлював заперечень».
Чи є «зустрічні» позови АМК зустрічними?
Частина перша статті 60 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) передбачає, що «відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним».
Таким чином, як вбачається із положень законодавства, окрім вимог щодо складу сторін та форми і порядку подання зустрічного позову, існує дві основні умови, за одночасного існування яких зустрічний позов може бути прийнятий господарським судом. По-перше, зустрічний позов має бути пов’язаний із первісним, і по-друге, спільний розгляд первісного і зустрічного позовів у межах одного провадження має бути можливим і доцільним.
Серед доступної практики Вищого господарського суду України можна віднайти роз’яснення лише щодо першої умови – взаємна пов’язаність первісного і зустрічного позовів. Зокрема, пунктом 16 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» № 01-08/163 від 12.03.2009 року визначено, що зустрічний позов може бути пов’язаний із первісним «за підставами цих позовів та/або поданими доказами; можливістю зарахування вимог за усіма позовами; у зв’язку з тим, що задоволення зустрічного позову виключатиме частково чи повністю задоволення первісного позову тощо».
Як зазначається у Науково-практичному коментарі Беляневича В.Е. до ГПК України, зв’язок між зустрічним і первісним позовами може полягати у тому, що «(а) обидва позови взаємно пов’язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору … (б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись … (в) задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб’єктивне право позивача за первісним позовом».
Беззаперечним є той факт, що між позовом про визнання недійсним рішення АМК і позовом АМК про стягнення штрафу та про зобов’язання вчинити певні дії (утриматися від їх вчинення) існує певний зв’язок, зокрема, в частині підстав (зміст рішення АМК) та доказів (документи та інші докази, які були зібрані під час розгляду справи АМК та містяться у матеріалах справи АМК).
Водночас, зазначений зв’язок не є таким, який може існувати між зустрічним і первісним позовами. Зокрема, подаючи зустрічні позови, АМК не має на меті доведення відсутності у суб’єкта господарювання матеріально-правової підстави вимагати визнання недійсним рішення АМК. Вимоги за первісним і зустрічним позовами не можна зарахувати. Окрім того, не можна сказати, що задоволення одного з позовів є підставою для відмови у задоволенні іншого: хоча задоволення позову про визнання недійсним рішення АМК безперечно виключає задоволення зустрічного позову про стягнення штрафу, однак, задоволення зустрічного позову АМК саме по собі не є підставою для відмови у первісному позові, тобто взаємовиключний зв’язок між такими позовам має односторонній характер, а не двосторонній, яким він має бути між первісним і зустрічним позовами.
Як вже зазначалося, другою умовою прийняття зустрічного позову господарським судом, яка невідривно пов’язана із першою умовою, є можливість та доцільність розгляду зустрічного позову у межах єдиного провадження разом із первісним.
Щодо цього у Науково-практичному коментарі Беляневича В.Е. до ГПК України зазначено, що «зустрічний позов має на меті захист від первісного позову або заліком, або спростуванням його частково чи повністю, або розглядом в одному провадженні хоча й різних, але взаємопов’язаних вимог».
Зв’язок між позовом про визнання недійсним рішення АМК і позовом АМК щодо виконання такого рішення, полягає у тому, що рішення щодо первісного позову має преюдиціальне значення для зустрічного (але ніколи не навпаки), відтак, якби такі позови розглядались в окремих справах, провадження у справі щодо зустрічного позову мало б бути зупинене до розгляду справи щодо первісного позову.
Тобто, зв’язок між позовом про визнання недійсним рішення АМК і позовом АМК про стягнення штрафу та виконання оскаржуваного рішення АМК полягає у тому, що розгляд першого позову виключає можливість одночасного розгляду другого. Іншими словами, позов АМК про стягнення штрафу та виконання рішення АМК неможливо розглянути до вирішення спору про визнання недійсним рішення АМК.
Отже, між позовом про визнання недійсним рішення АМК та позовом АМК про стягнення штрафу і зобов’язання вчинити дії, передбачені оскаржуваним рішенням АМК, відсутній зв’язок, який має існувати між первісним і зустрічним позовами. Окрім того, одночасний розгляд двох зазначених позовів є неможливим і недоцільним, оскільки рішення щодо позову про визнання недійсним рішення АМК має преюдиціальне значення під час розгляду позову АМК про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити дії, передбачені рішенням АМК. Відтак, «зустрічні» позови АМК не є зустрічними.
АМК не має права на позов
Згідно із положеннями статті 25 Закону України «Про Антимонопольний комітет» АМК загалом має право звертатися до суду із позовами до суб’єктів господарювання, зокрема, про стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені і зобов’язання вчинити (утриматися від вчинення) дій, передбачених рішеннями АМК.
Однак, окрім господарської процесуальної правосуб’єктності АМК, визначеної положеннями статті 25 зазначеного Закону, необхідною передумовою для задоволення позовних вимог у будь-якій господарській справі є наявність у позивача права на позов, тобто порушення відповідачем права позивача або іншої особи, з метою захисту якого подано позов. Зокрема, частина перша статті 1 ГПК України передбачає, що до господарських судів можна звертатися «за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів».
З’ясовуючи питання наявності у АМК права на позов про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити дії, передбачені рішенням АМК, необхідно врахувати положення статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Частина четверта статті 60 зазначеного Закону передбачає, що «порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого … згідно з частиною першою статті 48 цього Закону … зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше».
Частина перша статті 48 цього ж Закону у свою чергу передбачає, що «за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про … припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; … накладення штрафу; … усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції».
Відтак, за загальним правилом у випадку порушення судом провадження у справі про визнання недійсним рішення АМК до спливу строку для добровільної сплати штрафу та для вчинення відповідних дій зазначені строки згідно із Законом України «Про захист економічної конкуренції» зупиняються на час розгляду справи господарським судом і перегляду відповідного рішення апеляційним судом, якщо АМК у рішенні або суд ухвалою не визначить інше.
Іншими словами, у випадку своєчасного подання позову про визнання недійсним рішення АМК до набрання законної сили рішенням суду щодо такого позову виконання суб’єктом господарювання обов’язку стосовно сплати штрафу та вчинення дій, передбачених рішенням АМК, зупиняється. Відтак, у такому випадку несплата штрафу та невиконання рішення АМК суб’єктом господарювання не призводять до порушення прав держави або органу Антимонопольного комітету України, а отже, АМК не має права на позов про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити дії, передбачені рішенням АМК.
Таким чином, обов’язок суб’єкта господарювання сплатити штраф і вчинити дії, передбачені рішенням АМК, зупиняється до набрання законної сили рішенням господарського суду.
Попри недвозначність положень законодавства щодо зупинення виконання рішень АМК, відстоюючи своє право подавати зустрічні позови, АМК читає Закон України «Про захист економічної конкуренції» вибірково і повсякчас заперечує той очевидний факт, що виконання рішення АМК зупиняється. При цьому, як не дивно, АМК погоджується, що нарахування пені, яка стягується у випадку прострочення сплати штрафу, зупиняється на час розгляду справи про визнання недійсним рішення АМК, яким накладено штраф.
Отже, якщо суб’єкт господарювання своєчасно оскаржив рішення АМК до господарського суду, АМК не має права на позов про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити дії, передбачені рішенням АМК, до набрання законної сили рішенням господарського суду. У зв’язку із цим відповідно до положень законодавства «зустрічні» позови АМК не можуть бути задоволені незалежно від того, яке рішення буде прийняте господарським судом в частині первісного позову.
Отже, якщо провадження у справі про визнання недійсним рішення АМК порушено до спливу строку для сплати штрафу та вчинення дій, передбачених рішенням АМК, орган Антимонопольного комітету не має права на позов про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити дії до набрання законної сили рішенням щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення АМК.
Законодавець не дрімає
Проблема вдосконалення механізму стягнення штрафів, накладених різними органами державної влади, не залишилась поза увагою законодавця. Зокрема, 23.11.2009 року у Верховній Раді України було зареєстровано Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зменшення навантаження на суди» № 5370, який знаходиться на розгляді у Комітеті Верховної Ради України з питань правосуддя. Зокрема, пунктом 36 зазначеного законопроекту пропонується поширити на рішення АМК в частині накладення штрафів статус виконавчого документа та, відтак, покласти обов’язок із примусового стягнення штрафів, накладених АМК, на органи державної виконавчої служби. У зв’язку із цим згідно із пунктом 35 вказаного законопроекту пропонується виключити абзац третій статті 25 Закону України «Про Антимонопольний комітет», яким передбачено право АМК стягувати у судовому порядку штрафи та пеню за прострочення сплати штрафів. Пунктом 36 законопроекту пропонується скоротити строк сплати штрафу, який накладають органи Антимонопольного комітету України, з двох місяців, як це встановлено на сьогодні, до десяти днів з дня одержання рішення про накладення штрафу.
У зазначеному законопроекті також міститься положення щодо зупинення рішення АМК, яке сформульоване наступним чином: «подання до суду позову до закінчення десятиденного строку зупиняє дію оскарженого рішення».
Хоча Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зменшення навантаження на суди» № 5370 теоретично може вирішити проблему «зустрічних» позовів АМК (принаймні, в частині стягнення штрафів), запропонований механізм примусового стягнення штрафів, накладених органами Антимонопольного комітету України, може потенційно створити інші серйозні проблеми. По-перше, наділення АМК, який і без того не може поскаржитись на брак автономності, правом фактично видавати виконавчі документи в частині накладення штрафів у поєднанні із суттєвим скороченням строку для оскарження таких документів до суду значно погіршить становище суб’єктів господарювання у реалізації права на захист у відносинах із АМК, які і на сьогодні є вельми складними. По-друге, у законопроекті не розв’язане питання виконання рішень АМК в частині зобов’язання вчинити дії або утриматися від їх вчинення.
Відтак, прийняття Верховною Радою України Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зменшення навантаження на суди» у поточній редакції Проекту № 5370 призведе до одночасного існування двох абсолютно різних механізмів примусового виконання різних частин рішень АМК, а також строків їх оскарження. Окрім того, різні частини рішень АМК фактично матимуть різний правовий статус: рішення АМК в частині накладення штрафу набуде статусу виконавчого документа, і водночас, рішення АМК в частині визнання, що суб’єкт господарювання, вчинив порушення, і зобов’язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, залишиться актом індивідуальної дії.
Вихід є
Підводячи підсумки аналізу проблеми «зустрічних» позовів АМК про стягнення штрафів та зобов’язання вчинити дії, передбачені рішеннями АМК, слід зазначити, що «зустрічні» позови АМК не є зустрічними. Розгляд таких «зустрічних» позовів у межах справи про визнання недійсним рішення АМК перешкоджає всебічному, повному та об’єктивному розглядові позову суб’єкта господарювання, оскільки питання стягнення штрафу та вчинення дій, передбачених рішенням АМК, може розглядатися тільки після набрання законної сили рішенням щодо такого позову, а не одночасно з ним.
Отже, розгляд позову АМК про стягнення штрафу та зобов’язання вчинити дії, передбачені рішенням АМК, одночасно із позовом про визнання недійсним рішення АМК, є неможливим, недоцільним та не відповідає положенням законодавства. Водночас, органи Антимонопольного комітету України, вочевидь, взяли за правило подання зазначених «зустрічних» позовів.
З огляду на те, що «зустрічні» позови АМК не є зустрічними, на думку автора, господарські суди мають процесуальні підстави для повернення таких позовів із посиланням на пункт 5 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України, який передбачає, що «суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо … порушено правила поєднання вимог або об’єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору».