Вигадані критерії
Найбільш поширеною підставою передачі справи на розгляд Великої Палати є наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (ч. 5 ст. 302 ГПК України, ч. 5 ст. 403 ЦПК України, ч. 5 ст. 346 КАС України, ч. 5 ст. 434¹ КПК України).
Чинне законодавство не визначає поняття «виключна правова проблема», її критеріїв та ознак. Тому Велика Палата ще більше семи років тому сама для себе сформувала два основні критерії для визначення такої проблеми – кількісний та якісний.
Кількісний критерій означає, що проблема має виникати не лише в одній справі, а в невизначеній (значній) кількості спорів, які вже існують або можуть виникнути. Про наявність якісного критерію можуть свідчити, зокрема, відсутність усталеної судової практики, невизначеність правового регулювання, необхідність застосування аналогії закону, встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами тощо (ухвала Великої Палати від 13.08.2019 у справі № 908/137/18).
Згодом Велика Палата деталізувала якісний критерій та визначила, що він складається з двох окремих критеріїв – змістового та процедурного. Перший охоплює, зокрема, відсутність сталої судової практики, необхідність застосування аналогії або судового тлумачення норм закону, другий – відсутність, неефективність або вичерпаність інших процесуальних механізмів вирішення проблеми (ухвала Великої Палати від 25.05.2023 у справі № 722/594/22).
Ще у 2023 році Пленум Верховного Суду в одній зі своїх постанов звернув увагу, що відсутність законодавчого визначення цього поняття іноді призводить до його різного розуміння як касаційними судами, які передають справи на розгляд Великої Палати, так і самою Великою Палатою. Водночас Велика Палата дедалі частіше зазначає у своїх ухвалах, що виключною правовою проблемою є «фундаментальна, системна суперечність у праві, зумовлена нечіткістю, оціночністю або недоліками законодавства, що призводить до неоднакового застосування одних і тих же норм різними судами / судами різних юрисдикцій до схожих ситуацій, особливо коли йдеться про порушення основоположних прав, і потребує вирішення вищим судом для формування правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права» (як-от, в ухвалі від 14.01.2026 у справі № 910/4258/25).
Зрештою, Велика Палата дійшла висновку, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має обґрунтувати в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати наявність виключної правової проблеми за кількісним та якісним критеріями, «…зокрема навести інші справи, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення судами різних юрисдикцій тощо» (наприклад, в ухвалі від 22.12.2021 у справі № 906/308/20).
Тобто Велика Палата визначила, що виключна правова проблема має мати міжюрисдикційний характер.
Втім, процесуальне законодавство такої вимоги не передбачає, як і не передбачає кількісного та якісного критеріїв. Тим не менше, якщо виключна правова проблема виникає лише в межах однієї юрисдикції, Велика Палата повертає справу через відсутність міжюрисдикційного характеру. Виникає ситуація, коли, з одного боку, вирішення виключних правових проблем належить до виключної компетенції Великої Палати, а з іншого – якщо така проблема не має міжюрисдикційного характеру, закон не передбачає можливості її вирішення палатою чи об’єднаною палатою відповідного касаційного суду. Зважаючи на це, деякі судді Великої Палати висловлюють думку про доцільність закріпити на законодавчому рівні, що в такому разі відповідна правова проблема має вирішуватися об’єднаною палатою відповідного касаційного суду [43:17].
Незважаючи на сформовані самою ж Великою Палатою критерії визначення виключної правової проблеми, питання про її наявність у конкретній справі до цього часу викликає розбіжності серед суддів Верховного Суду. Як свідчить аналіз судової практики, Велика Палата далеко не завжди погоджується з висновком касаційного суду про належне обґрунтування наявності у справі виключної правової проблеми. Лише за період із січня по вересень 2026 року Велика Палата повернула щонайменше 23 справи, передані їй для вирішення виключної правової проблеми.
При цьому суттєві відмінності в оцінці виникають не лише тоді, коли висновку про наявність виключної правової проблеми доходить колегія суддів касаційного суду (зазвичай у складі трьох суддів), а й тоді, коли такого висновку доходить судова палата чи об’єднана палата Верховного Суду, тобто ще більша кількість суддів (див., наприклад, ухвали Великої Палати від 12.03.2025 у справі № 908/1162/23, від 24.06.2026 у справі № 346/2938/22, від 08.07.2026 у справі № 624/10323/24).
Та й саме питання про те, чи приймати передану справу до розгляду, є предметом палких дискусій і серед суддів Великої Палати. В подкасті Верховного Суду суддя Великої Палати О. Ступак зауважила: «…дебати з приводу того, приймати справу на розгляд Великої Палати чи не приймати, – вони не менші, ніж щодо розгляду справи по суті» [45:26]. Це підтверджується чималою кількістю окремих думок суддів Великої Палати, які дотепер висловлюються як щодо ухвал про прийняття справ до розгляду, так і щодо ухвал про їх повернення.
Виходить, те, що напрацьовано самою Великою Палатою, мало б допомагати забезпечувати послідовність, невибірковість і передбачуваність у вирішенні цього процедурного питання, однак чомусь часто працює навпаки.
Непослідовність в оцінці кількісного критерію
Велика Палата вже неодноразово робила висновок, що кількісний критерій є необґрунтованим, якщо в ухвалі про передачу справи міститься лише посилання на значну кількість справ чи проваджень або зазначено їх кількість без наведення конкретних справ, у яких мала місце відповідна правова проблема (до прикладу, в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2026 у справі № 991/5746/23, від 29.04.2026 у справі № 689/2280/23, від 22.07.2025 у справі № 908/3166/25, від 08.04.2026 у справі № 910/20111/23).
Однак в інших справах Велика Палата продемонструвала протилежний підхід, визнавши кількісний критерій обґрунтованим і без наведення конкретних справ. Зокрема, достатнім для Великої Палати було посилання на те, що кількість спорів може вимірюватися «десятками тисяч» (ухвала від 29.10.2025 у справі № 456/252/22), кількість відповідних судових рішень у ЄДРСР «вимірюється не двозначними числами» (ухвала від 08.10.2025 у справі № 757/29843/19-к), або на кількість суддів, щодо яких висновки у справі можуть мати правозастосовче значення (ухвала від 19.02.2025 у справі № 240/9028/24).
Водночас в окремих справах Велика Палата приймала справу до розгляду, взагалі не аналізуючи дотримання кількісного критерію (див., наприклад, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 910/13988/20, від 19.12.2024 у справі № 500/2276/24). Інакше Велика Палата підійшла до оцінки кількісного критерію у справі № 755/11021/22, яку прийняла до свого розгляду ухвалою від 05.09.2024, врахувавши особливості спору, актуальність і масштабність правової проблеми, зумовленої воєнним станом, та ймовірність виникнення у майбутньому великої кількості відповідних звернень.
Така вибірковість у підходах змушує замислитись, наскільки взагалі кількісний критерій є та може бути визначальним при вирішенні питання про прийняття справи до розгляду.
Інший погляд на кількісний критерій: думки суддів Верховного Суду
Але чи завжди показовою може бути кількість подібних справ для оцінки виключності правової проблеми?
Окремі судді Великої Палати цілком обґрунтовано ставлять це під сумнів. Наприклад, в одній з окремих думок суддя С. Мартєв зазначив, що «…не може бути об’єктивним мірилом кількість подібних справ, що перебували на розгляді суду касаційної інстанції, з огляду на: 1) концепцію обмеженої касації, зокрема за майновим критерієм; 2) ситуативність виникнення описаної проблеми, залежної від здійсненого судами правового тлумачення, що також унеможливлює кількісне прогнозування цієї проблеми».
На невизначальному та необов’язковому характері кількісного критерію наголошував і суддя Великої Палати В. Уркевич, перебуваючи на посаді Секретаря Великої Палати. На його думку, більш глибоким є саме якісний критерій. Водночас, пояснюючи зміст кількісного критерію, суддя зауважив, що він хоч і дає розуміння того, у якій кількості справ виникає відповідне правове питання, однак не є обов’язковим [43:17].
Такі міркування висловлювалися, зокрема, щодо нових правових проблем. Деякі судді Великої Палати вважають, що поряд із кількісним та якісним показниками слід враховувати й те, що правова проблема є новою, раніше не вирішувалася та матиме важливе значення для судової практики (окрема думка від 18.12.2024 у справі № 757/55832/21-ц). Особливо актуальним такий підхід є тоді, коли значна кількість відповідних справ об’єктивно ще не встигла сформуватися, зокрема щодо нових правовідносин, що виникають в умовах воєнного стану.
Та справа не лише в цьому. Є такі правові проблеми, які за своєю природою навряд чи можуть виникати у значній кількості справ. Один із таких прикладів – справа № 640/18519/22, у якій правова проблема стосувалася порядку припинення повноважень судді у зв’язку з набуттям громадянства іншої держави та, зокрема, того, який орган уповноважений встановлювати цей факт. В окремій думці від 09.06.2026 у цій справі судді Великої Палати О. Ступак та М. Мазур погодилися, що кількість справ, у яких постає таке питання, є мізерною, але слушно зауважили, що «було б гірше, якби довелось констатувати протилежне».
У цьому контексті цікаво, що кілька років тому Пленум Верховного Суду запропонував розуміти виключну правову проблему як таку, що може бути наявна не лише у невизначеній кількості справ, а й в одній конкретній справі.
Врешті-решт, деякі судді Великої Палати ставлять під сумнів навіть достатність оцінки виключної правової проблеми лише за кількісним та якісним критеріями. Так, О. Ступак та М. Мазур в окремій думці у справі № 640/18519/22 зазначили, що «завданням Великої Палати Верховного Суду в кожному окремому випадку є оцінка за суттю окресленої виключної правової проблеми, її фундаментальності та важливості, і така оцінка не може обмежуватись виключно кількісними та якісними показниками».
Видається, що визначальними мають бути насамперед сутність, фундаментальність і значення правової проблеми, навіть якщо вона не повною мірою відповідає сформованим кількісному та якісному критеріям. Надмірно формальне застосування цих критеріїв створює ризик повернення справ, у яких правова проблема за своєю суттю дійсно потребує вирішення Великою Палатою.
Не лише критерії: що ще враховує Велика Палата?
Схоже, що кількісним та якісним критеріями Велика Палата не обмежується, адже дедалі частіше при вирішенні питання про прийняття справи до свого розгляду вона звертає увагу й на те:
- чи обґрунтував касаційний суд неможливість вирішення зазначеного питання колегією суддів під час касаційного розгляду (див. ухвалу від 31.01.2024 у справі № 344/12022/18, п. 35 ухвали від 23.04.2025 у справі № 910/20104/23, п. 10.25 ухвали від 27.05.2026 у справі № 916/1218/23, п. 95 ухвали від 22.07.2026 у справі № 908/3166/25, п. 45 ухвали від 09.09.2026 у справі № 916/1004/24);
- чи зазначив касаційний суд, як, на його думку, має бути вирішена сформульована ним виключна правова проблема (див. п. 47 ухвали від 08.04.2026 у справі № 910/20111/23, ухвалу від 29.04.2026 у справі № 689/2280/23, п. 40 ухвали від 05.05.2026 у справі № 920/1127/20, п. 29 ухвали від 17.06.2026 у справі № 676/2395/25).
Знову ж таки, ці вимоги не передбачені процесуальним законодавством.
Що стосується вимоги обґрунтувати неможливість вирішення правового питання самим касаційним судом, закон, як вже згадувалось, передбачає, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики. Тобто якщо така проблема існує, її вирішення належить до виключної компетенції Великої Палати, а тому здається дивним, що касаційний суд має ще й додатково обґрунтувати, чому він не може вирішити її сам.
Інша ж вимога зазначити, як саме має бути вирішена виключна правова проблема, викликає ще більше запитань, оскільки закон вимагає від касаційного суду обґрунтувати саме наявність виключної правової проблеми, а не спосіб її вирішення. Ключовим є обґрунтування самого факту наявності такої проблеми, тоді як питання про спосіб її вирішення є вже похідним, виникає після з’ясування її наявності та належить до компетенції самої Великої Палати.
Висновки
Як бачимо, у питаннях прийняття справ практика Великої Палати Верховного Суду не завжди є послідовною, радше – навпаки. Наявність виключної правової проблеми суд, який розглядає справу в касаційному порядку, і Велика Палата нерідко оцінюють по-різному, а розбіжності у вирішенні цього процедурного питання виникають і серед самих суддів Великої Палати.
Сформовані самою ж Великою Палатою «фільтри» допуску справ іноді застосовуються нею ж вибірково, а підстави для прийняття справи тлумачаться ширше, ніж це прямо передбачено процесуальним законодавством. Водночас формальне застосування таких «фільтрів» у деяких справах може нівелювати визначальне значення вирішення правової проблеми для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Тож результат вирішення питання про прийняття справи, на жаль, досі складно передбачити, що аж ніяк не сприяє дотриманню принципу правової визначеності та вимоги розумної передбачуваності судових рішень.
Авторка: Ірина Лящук