23 лютого прес-служба Приватбанку поділилась прес-релізом щодо справи у Господарському суді міста Києва, який поширили ЗМІ, зокрема, Економічна Правда.
У прес-релізі банку згадується, що «[В]сі позивачі представлені юристами однієї юридичної фірми, дії яких, на наш погляд, не дозволяють поставити остаточну крапку у спорах щодо єврооблігацій ПриватБанку зі спливом більше 7 років».
Я є керівником адвокатського об’єднання, яке представляє позивача і третіх осіб на його стороні і яких згадала прес-служба Приватбанку. Згадали – відповідаємо.
Приватбанк задовго до націоналізації залучав фінансування за кордоном. Механізм такого залучення був типовий: спеціальна структура – емітент облігацій, який є дочірньою компанією Приватбанку, випускав облігації; отримані від розміщення облігацій кошти емітент за договорами позики передавав Приватбанку; останній обслуговував договори позики, а емітент розраховувався з інвесторами – власниками облігацій; у відносинах з емітентом від імені власників облігацій діяв довірчий управитель, на користь якого (а фактично – на користь власників облігацій) емітент обтяжив права вимоги до Приватбанку за договорами позики; усі відносини регулюються англійським правом.
Серед інвесторів, які купували облігації Приватбанку, були як приватні особи, так і світові фінансові інституції. Під час націоналізації держава конвертувала усі борги Приватбанку перед цими інвесторами в акції банку. Така конвертація відбулася на основі договору про обмін прав вимоги емітента до Приватбанку на його акції. Емітент, у якого є обов’язок розрахуватися з інвесторами за облігаціями, отримав акції лише на папері, оскільки Мінфін одразу «викупив» усі емітовані для таких цілей акції за одну гривню. Такий договір від імені Приватбанку і від імені емітента облігацій уклав Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. У результаті конвертації, яка відбулася без участі власників облігацій, фактично відбулося списання зобов’язань Приватбанку перед ними.
Деякі з власників облігацій Приватбанку, які не пов’язані з колишніми власниками банку, не погоджуються з тим, що їхню інвестицію «списали» і оскаржують договір, у результаті якого вони її втратили. Інвестори переконані, що борги за облігаціями відрізняються від інших боргів, які держава списала під час націоналізації Приватбанку, оскільки вони були обтяжені на користь довірчого управителя, а фактично – на користь власників облігацій.
Представники державного банку і держави стверджують, що Банк Англії на основі отриманих від Національного банку України документів підтвердив законність обміну вимог за договорами позики на акції Приватбанку (іншими словами «bail-in»), а тому, на їхню думку, заявлені в українському суді вимоги власників облігацій безпідставні.
Банк Англії не встановив і не міг встановити законність bail-in, а визнав його як факт. Як зазначається у повідомленні Банку Англії для преси від 14 травня 2021 року, таке визнання не тотожне схваленню і не має на меті вплинути на будь-які оскарження в українській юрисдикції.
Але що саме надав НБУ своєму англійському візаві? Попри численні спори за наслідками націоналізації Приватбанку, які саме документи переконали Банк Англії у тому, що процедуру bail-in можна визнати як факт? Щоб з’ясувати це питання, суд витребував у НБУ документи, які той надав Банку Англії для визнання процедури bail-in, однак регулятор до цього часу не виконав це судове рішення.
Завзяття, з яким НБУ приховує від суду документи, які були надані Банку Англії, підтверджує припущення позивачів, що ці документи небездоганні і можуть засвідчити порушення на одному з етапів націоналізації Приватбанку.
Суд продовжує підготовку справи до розгляду і НБУ ще може виконати судове рішення і надати документи, на основі яких Банк Англії визнав bail-in як факт. Виконання НБУ судового рішення наблизить інвесторів і державу до остаточної крапки у цьому спорі.
Стійкі системи відрізняються від нестійких тим, що після потрясіння вони повертаються у стан рівноваги, а не тяжіють до хаосу. У системі «інвестор – держава» позбавлення інвестора його інвестиції є безумовно сильним потрясінням. Годі очікувати, що рани інвестора залікує час.
Коли інвестор вимагає вирішення спору з державою щодо його інвестиції, він очікує, що держава сприятиме відновленню порушеної рівноваги, а не заганятиме ситуацію у хаос. Прозорість і відкритість держави, а також забезпечення права на справедливий суд наближають до відновлення рівноваги. У спорі держави з інвестором ініціатива ставити крапку на стороні держави. Небажання чи неспроможність держави вирішити спір псує інвестиційний клімат.
Андрій Стельмащук, керуючий партнер Адвокатського об’єднання «Юридична фірма «Василь Кісіль і Партнери»