Відступ від неіснуючого у практиці Верховного Суду

Однією з підстав для передачі справи на розгляд палати чи обʼєднаної палати є необхідність відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Зокрема, колегія суддів передає справу на розгляд палати, до якої вона входить, якщо вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні колегії суддів цієї ж палати або самої палати (ч. 1 ст. 403 ЦПК України, ч. 1 ст. 302 ГПК України, ч. 1 ст. 346 КАС України, ч. 1 ст. 434¹ КПК України).

Цілком логічно, що для того, щоб відступити від певного висновку Верховного Суду, такий висновок передусім має існувати. Втім, відсутність такого висновку вже не раз не стала перешкодою для прийняття справ до розгляду.

Так, відсутність висновку, щодо якого вирішувалося питання про відступ, не завадила судовій палаті для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ухвалою від 01.07.2025 прийняти до свого розгляду справу № 917/1173/22. 

Ця справа була передана колегією на розгляд палати із пропозицією відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 910/169/23. Судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності погодилася з мотивами передачі, прийняла справу до розгляду, а в подальшому – розглянула по суті. Втім, висновку, від якого пропонувалося відступити, у зазначеній постанові від 10.04.2024 у справі № 910/169/23 не було. На це звернули увагу четверо суддів цієї ж палати в окремій думці, зауваживши, що навіть в ухвалі про передачу справи не було наведено конкретного висновку, від якого необхідно відступити.

Дивує те, що це навіть не випадок, коли виникла дискусія про те, чи сформулював Верховний Суд висновок щодо застосування норми права і що вважати таким висновком в конкретній справі. Тут усе було значно простіше: такого висновку у вказаній постанові взагалі не було.

Аналогічна ситуація виникла у справі № 914/1493/24, яку колегія суддів передала на розгляд палати із пропозицією відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2025 у справі № 910/5810/24 та від 04.03.2025 у справі № 922/1290/24. Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду погодилася з мотивами передачі та ухвалою від 22.07.2026 прийняла справу до розгляду. Однак суддя Г. Вронська в окремій думці зазначила, що відповідних висновків у цих постановах взагалі не було, а тому підстав для передачі справи та прийняття її палатою до розгляду не було.

Схожий випадок має місце і у справі № 927/133/25, яку було передано на розгляд корпоративної палати з метою відступу від висновку Верховного Суду у справі № 927/132/25 «щодо застосування норм статті 51-1 Закону України «Про господарські товариства», статей 3, 6, 203, 215, 627 ЦК України, зокрема стосовно того, що умова п. 4.6 (про повідомлення про зміну власників Позивача) повʼязана з реалізацією прав щодо управління спільним ТОВ і відповідає межам корпоративного договору, принципу свободи договору та є виконуваною». Ухвалою від 26.11.2025 палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду прийняла справу до розгляду, а в подальшому – розглянула по суті.

Проте у справі № 927/132/25 Верховний Суд взагалі не формулював правового висновку щодо застосування ст. 51-1 Закону України «Про господарські товариства», ст. 3, 6, 203, 215, 627 ЦК України, про що зазначено у постанові від 02.10.2025 у цій справі. Тобто судова палата вчергове прийняла до свого розгляду справу, в якій об’єкта для відступу не було.

Ймовірно, у практиці Верховного Суду можна знайти й більше прикладів, коли палати чи обʼєднана палата вирішують питання про відступ від неіснуючих висновків. Складно зрозуміти, чому так відбувається, але легко погодитися, що так бути не повинно.

Авторка: Ірина Лящук