У судовому процесі дуже важливе значення має належне повідомлення сторін – про відкриття провадження, дату та час судового засідання, необхідність усунути недоліки позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги, наявність та зміст судового рішення тощо.
Звісно, не виникає спорів у ситуації, коли судова повістка чи судове рішення вручені під розписку. Процесуальні кодекси (окрім кримінального) вважають їх врученими і тоді, якщо листи повернулися до суду з відміткою про відмову від отримання або з відміткою про відсутність особи за адресою місцезнаходження (місця проживання чи перебування).
Та на практиці нерідко виникають ситуації, коли листи повертаються до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини». Чи вважається в такому разі особа належно повідомленою?
Процесуальні кодекси не дають відповіді, а судова практика так і не виробила єдиної позиції з цього приводу. У цій статті ми наведемо правові позиції як «за», так і «проти».
Листи, що повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини» – належно вручені.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) перевіряла правомірність звільнення прокурора, який посилався на те, що не був належно повідомлений про розгляд дисциплінарної справи щодо нього, оскільки листи від дисциплінарного органу повернулися «за закінченням терміну зберігання». Суд зазначає у постанові від 25.04.2018, що «направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення «належним». При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю Комісії, а тому не може свідчити про неправомірність її дій».
Цю правову позицію неодноразово використовував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду на підтвердження належності вручення стороні судових рішень, які повернулися із відміткою «за закінченням терміну зберігання» чи «інші причини» (постанова від 26.04.2021 у справі № 916/335/18, ухвала від 22.04.2021, ухвала від 13.10.2020 у справі № 910/5211/18 та інші).
Зустрічається така позиція й в судах адміністративної юрисдикції. Зокрема, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28.01.2021 у справі № 820/1400/17 зазначив: «до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій». Схожу позицію висловив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 31.03.2021 у справі № 640/2371/20 та постанові від 29.04.2021 у справі № 826/12038/17.
Окрім цього, у постановах від 14.08.2020 та від 13.01.2020 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив: «у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв’язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі».
Повернення листа за закінченням терміну зберігання свідчить про належне повідомлення відповідача й у третейському процесі (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 876/74/20).
Таким чином Верховний Суд неодноразово висловлював (підтримував) позицію, за якою листи, що повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж – за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Однак, не менш поширеною є й протилежна позиція.
Листи, що повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини» – не є належно врученими.
Найвідомішою є позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17-ц (цивільна юрисдикція): «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи». Аналогічна позиція висловлена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 461/10610/13-ц.
Ця позиція ґрунтується на буквальному тлумаченні законодавства. Так, у процесуальних кодексах зазначено, що повістка або судове рішення є врученим за наявності відповідної розписки або відмітки Укрпошти про відмову від отримання чи про відсутність особи за адресою місцезнаходження (місця проживання). Тобто за наявності будь-яких інших відміток, зокрема, таких як «за закінченням терміну зберігання», «інші причини» тощо, ці документи вважаються неврученими.
Такої позиції особливо часто дотримуються суди цивільної юрисдикції – зокрема, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (постанова від 28.04.2021 у справі № 520/7712/16-ц, постанова від 27.04.2021 у справі № 619/2314/13, постанова від 14.04.2021 у справі № 361/3865/19 та багато інших).
Подібна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду й у господарській юрисдикції (у постанові від 12.02.2019 у справі № 906/142/18): «приписи ГПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення ухвали суду про призначення розгляду скарги з вказівкою причини повернення: «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи».
Така позиція зустрічається й в рішеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 06.09.2019 у справі № П/811/13/17). А в постанові від 31.03.2021 у справі № 676/752/17 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, не є належно повідомленою про розгляд справи щодо неї, якщо лист із повідомленням повернувся за закінченням терміну зберігання або з інших причин.
Компромісна позиція
Як поєднати ці, здавалося б, взаємовиключні позиції?
З одного боку, сторона може свідомо не отримувати кореспонденцію на пошті, знаючи, що вона імовірно повернеться до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання» – щоб затягувати розгляд справи, а в подальшому, можливо, й взагалі добитися скасування судових рішень. Адже розгляд справи за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, є підставою для скасування судового рішення (п. 3 ч. 3 ст. 277, п. 5 ч. 1 ст. 310 ГПК України, п. 3 ч. 3 ст. 376, п. 5 ч. 1 ст. 411 ЦПК України, п. 3 ч. 3 ст. 317, п. 3 ч. 3 ст. 353 КАС України).
З другого боку, сторона (відповідач) може й справді не знати про судовий розгляд, а повернення судової кореспонденції через сплив строку для її зберігання у відділенні Укрпошти формально не підтверджує зворотного.
Проблеми б не існувало, якби працівники Укрпошти не повертали судову кореспонденцію із відміткою «за закінченням терміну зберігання». Свого часу низка судів постановили окремі ухвали з цього приводу. Так, Верховний Суд в окремій ухвалі від 23.01.2019 зазначає, що «ані Закон про поштовий зв'язок, ані Правила не передбачають для судових повідомлень, направлених рекомендованим листом, довідки із зазначенням причини повернення «за закінченням встановленого строку зберігання», яка засвідчується підписом працівника поштового зв'язку та відбитком календарного штемпеля. Зазначене за своїм сутнісним змістом не є причиною невручення, а є причиною повернення». Із 27.12.2019 порядок вручення судових повісток врегульований пунктами 991 та 992 Правил надання послуг поштового зв’язку, які не передбачають можливості повернення судових повісток із помітками «за закінченням терміну зберігання» чи «інші причини». Однак, випадки недотримання працівниками Укрпошти цих положень досі непоодинокі.
Проблема була б вирішена, якби наслідки повернення судової кореспонденції із поміткою «за закінченням терміну зберігання» були чітко прописані у процесуальному законі. До прикладу, у процедурі позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки вимога іпотекодержателя вважається отриманою, зокрема, якщо вона надсилалася не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць та повернулася відправнику у зв’язку із закінченням встановленого строку зберігання або відсутністю адресата (п. 61 Постанови КМУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Поки ж в окремих справах Верховний Суд вважає особу належно повідомленою про рух справи у ситуації, коли вона отримала хоча б один лист від суду, а решта – повернулися за закінченням терміну зберігання чи з інших причин (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 398/4299/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 911/2052/18, постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 820/1400/17). Презюмується, що в такій ситуації особа точно знає про наявність судової справи і може дізнатися про рух справи, зміст судових рішень, дату судового засідання, зокрема, через сайт судової влади України.
Такий варіант видається найбільш правильним за існуючого правового регулювання – ретельно аналізувати обставини кожної справи і, якщо хоча б щось вказує на те, що сторона знає про наявність судової справи, вважати її належно повідомленою навіть якщо вона не отримала судові повістку чи судове рішення і ті повернулися до суду із поміткою «за закінченням терміну зберігання».