публікації

Чому держава намагається відібрати майно у профспілок

23/02/2021

Назар Кульчицький

Партнер, адвокат

Кримінальне право,
Прецедентне право ЄCПЛ

Європейський Суд з прав людини визнав, що Україна незаконно відібрала майно у Федерації профспілок України. Чому держава робить це вдруге і які наслідки можуть мати такі дії?

Протягом 2015-2018 років я як адвокат представляв у Європейському Суді з прав людини інтереси Благодійного фонду "Батьківська турбота", який в 2002 році придбав у ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" будівлю в Пущі-Водиці, в якій облаштував центр соціальної реабілітації "Ковчег" для дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Будівлю Укпрофздоровниці в 1991 році передала Федерація профспілок України (ФПУ). Правомірність права власності Укрпрофздоровниці була підтверджена ще в 1997 році рішенням Вищого арбітражного суду України. 

Проте у 2011 році прокуратура раптом згадала про цю будівлю і вирішила, що вона належить державі. В результаті судових розглядів в Україні суд прийняв рішення задовольнити позов прокуратури та повернути в державну власність будівлю, яка була повністю відремонтована й утримувалась за кошти Благодійного фонду. 

У 2015 році я подав заяву до Європейського Суду з прав людини про порушення права власності Благодійного фонду. За результатами розгляду справи Європейський Суд прийняв рішення на користь Благодійного фонду і зазначив, що він має серйозні сумніви щодо того, чи має держава законні підстави претендувати на майно ФПУ.

З того часу пройшло декілька років, проте застосування практики Європейського Суду у цьому питанні пішло зовсім за іншим сценарієм.

У листопаді минулого року засоби масової інформації повідомили, що слідчий суддя Печерського районного суду наклав арешт на Будинок профспілок в центрі Києва та інше належне ФПУ майно, а також майно юридичних осіб, яке в той чи інший час було придбано у ФПУ. Проте, далі стало ще "веселіше".

Історія протистояння держави та профспілок

Протистояння держави та Федерації профспілок тягнеться ще з початку 90-х років, коли Верховна Рада у 1991 році в Законі "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" встановила, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. 

Саме це положення і використовує прокуратура для судових позовів та кримінальних проваджень проти ФПУ.
Виникає логічне запитання – чи була Федерація профспілок України організацією союзного підпорядкування і чи поширюються на неї положення вищезазначеного закону?

Виходячи з аналізу положень Конституції СРСР 1977 року, організаціями союзного підпорядкування можна було вважати лише такі, управління якими організовувала Рада Міністрів СРСР, та фінансування здійснювалося за рахунок союзного бюджету. 

Водночас Рада Міністрів СРСР ніколи не організовувала управління Укрпрофрадою (сьогодні – Федерація профспілок України), остання ніколи не підпорядковувались жодним органам влади СРСР, і за рахунок коштів союзного бюджету не фінансувалася, а таким чином ніколи не була організацією союзного підпорядкування.

Отже, положення Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" не можуть застосовуватися до Федерації профспілок України, оскільки Укрпрофрада, правонаступником якої виступає Федерація профспілок України (ФПУ), не була організацією союзного підпорядкування. 

ФПУ набула право власності на майно, що раніше належало Укрпрофраді, у період до 18 листопада 1990 року, тобто до прийняття усіх законів, що визначали майно організацій союзного підпорядкування як державне. 

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, майно Федерації профспілок України є її приватною власністю і держава не має жодних правових підстав для того, щоб претендувати на це майно.

У той же час суди протягом усього періоду незалежності приймали абсолютно різні рішення – в одних випадках визнаючи право власності на майно профспілок за державою, а в інших – підтверджуючи право власності профспілкових організацій на таке майно.

Позиція Європейського Суду з прав людини

Європейський Суд з прав людини у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України" зазначив, що роль Суду не полягає у визначенні чіткого статусу майна, переданого Укрпрофоздоровниці. 

Проте Суд вказав, що в Україні не було закону, який би регулював правовий статус майна всесоюзних громадських організацій колишнього Радянського Союзу. 

Відсутність такого законодавства, у свою чергу, призвела до різного розуміння національними судами того, яке майно належало таким організаціям та, чи входила до цього майна також власність профспілкових організацій. 

Відтак, Європейський суд зазначив, що він має серйозні сумніви щодо того, чи має держава законні підстави претендувати на майно ФПУ. 

Цей факт, а також те, що майно було вилучено без адекватної компенсації через багато років після його набуття, лягли в основу аргументації ЄСПЛ. В результаті Суд констатував порушення права власності Благодійного фонду. 

У 2019 році Велика Палата Верховного Суду, на виконання рішення ЄСПЛ, за моєю заявою, відновила право власності Благодійного фонду на будинок, придбаний в Укрпрофоздоровниці.

Разом з тим, Україна на виконання рішення Європейського суду мала вжити всі необхідні заходи для того, щоб припинити аналогічні порушення. 

Такі заходи, як правило, передбачають: виявлення причин порушення, розробку змін до законодавства, збір голосів за відповідні зміни, і, найголовніше, додаткові витрати з державного бюджету.

Проте порушення не лише не припинилися, а й набули ще більшого масштабу.

Держава проти профспілок – суміш політики та рейдерства

У грудні 2019 року група депутатів від "Слуги Народу" реєструє законопроєкт яким пропонується націоналізувати все майно, що станом на 24 серпня 1991 року належало ФПУ. 

Майно, яке весь час існування сучасної України належало громадській організації, якою є ФПУ, та іншим приватним особам, утримувалось і ремонтувалось їх коштами, планувалося вилучити без будь-якої компенсації.

Законопроєкт не знайшов відповідної підтримки і тоді "законники" з Офісу Генерального прокурора (ОГП) вирішили скористатись старою добре перевіреною схемою.

У вересні 2020 року ОГП розпочинає досудове розслідування за фактом привласнення службовими особами ФПУ майна держави й через два місяці слідчий суддя Печерського суду накладає арешт на понад 50 об’єктів нерухомості по всій Україні, що належать ФПУ та приватним підприємствам, включаючи Будинок профспілок в центрі столиці. 

ФПУ оскаржила рішення і, як наслідок, ухвалою Київського апеляційного суду від 25 грудня 2020 року арешт майна було скасовано.

Київський апеляційний суд, з посиланням на рішення у справі "Батьківська турбота проти України" констатував, що ФПУ та інші особи є законними власниками майна, Нацполіція вже розслідувала даний "злочин" в іншому кримінальному провадженні, яке було нею ж закрите, і арештоване майно не може бути доказом у кримінальному провадженні, а постанова про визнання його речовим доказом є формальною.

Можна було сподіватись, що хоча б після цього правоохоронці залишать у спокої ФПУ та інших власників майна, але рівно через два тижні після скасування арешту апеляційним судом слідчий знову виносить постанову про визнання того ж майна речовим доказом. 

Той же прокурор йде з тим же клопотанням і вже інший слідчий суддя повторно арештовує як доказ майно ФПУ та низки приватних структур. Цього разу суддя не просто забороняє продаж, він забороняє використання всього майна їх законними власниками.

Звичайно ж ніхто ні в клопотанні, ні в ухвалі про арешт майна не згадує про те, що аналогічне рішення вже було визнане незаконним і скасовано. 

Я впевнений, що якби були обставини, які відрізняють ці дві постанови та ці два клопотання про визнання речовим доказом, то такі відмінності були б детально описані в ухвалі суду, проте, мабуть, описувати немає чого. 

Очевидно, що метою кримінального провадження не є притягнення до відповідальності злочинців. Це продовження полювання на майно ФПУ, але у новій формі. 

Особливо цинічно виглядає той факт, що арешт накладається також і на майно, яке було придбане на законних підставах у ФПУ приватними юридичними особами, що повністю суперечить суті рішення ЄСПЛ і свідчить про невиконання Україною обов’язку по припиненню порушень, визначених у рішенні по справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України".

Чим небезпечні такі дії?

Згідно з законом арештоване майно має бути передане в управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, більш відомого як АРМА. 

Нічого хорошого для власників, які на законних підставах володіють цим майном, такі дії не матимуть. Майно може або бути продано за безцінь, або передане в управління третіх "особливо зацікавлених" осіб.

Якщо ж власники майна звернуться зі скаргами до Європейського суду, то результат такого розгляду буде очевидним – визнання порушення їх прав та присудження компенсації за втрачене майно. Проте заплатити за такі дії прокурорів доведеться як завжди платникам податків.

Окрім того, Комітет Міністрів Ради Європи здійснює моніторинг того, як Держави-члени Ради Європи виконують рішення ЄСПЛ, де вони є стороною, та, що вони роблять для того, щоб усунути першопричини порушень, на які звернув увагу ЄСПЛ. 

Виконання рішення Суду у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України" досі перебуває на контролі Комітету Міністрів РЄ. Відповідно, сьогоднішні дії представників держави нанесуть ще один серйозний удар по міжнародному іміджу України.

Опубліковано: Економічна Правда, 23 лютого 2021 р. 

Що нового?

Найважливіша аналітика у вашій пошті.

більше аналітики

17/11/2020

Юристи компанії «Василь Кісіль і Партнери» розповіли «ЛІГА:ЗАКОН Бізнес» про правові інструменти захисту прав виробників й інвесторів у національному суді, в ЄСПЛ та в арбітражі...

Дмитро Перникоза, Назар Кульчицький, Олег Качмар

02/07/2020

Якщо щось може піти не за планом, саме так воно і піде – це одна з варіацій так званого «Закону Мерфі». Для українського правозастосування це чи не одне з найуніверсальніших правил, яке в даному контексті можна переформулювати таким чином – якщо органи державної влади при застосуванні будь-якого закону можуть викривити мету і завдання, для яких цей закону був прийнятий, вони обов’язково це зроблять...

Назар Кульчицький, Андрій Слюсар