Укладаємо договори дистрибуції: на що слід звертати увагу?

Юридична Газета, № 16 (238) від 20 квітня 2010 р.

Договори дистрибуції є досить поширеними в Україні, зокрема у галузі продажу автомобілів, одягу та взуття, лікарських засобів, харчових продуктів тощо. Незважаючи на це, в Україні відсутнє спеціальне регулювання таких договорів, а також ґрунтовна судова практика у цій сфері.
 

Щоправда в окремих галузях, наприклад, у сфері обігу лікарських засобів та транспортних засобів чинне законодавство дає визначення «дистрибуція» та встановлює окремі правила її здійснення, оминаючи питання договорів дистрибуції (див. Настанову «Лікарські засоби. Належна практика дистрибуції», затверджену Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.02.2009 р. № 95; Ліцензійні умови здійснення господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, затверджені спільним Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 03.03.2009 р. № 44/27; Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери» від 11.11.2009 р. № 1200 (Постанова № 1200)).

 

Слід звернути увагу, що наявність спеціального регулювання відносин дистрибуції є скоріш винятком, аніж правилом. Так, в переважній більшості країн, наприклад, в Канаді, Китаї, Японії, Австрії, Німеччині, Італії також відсутнє окреме регулювання договорів дистрибуції. Разом з тим, ряд важливих питань все-таки врегульовано на рівні судової практики. В США на федеральному рівні відсутнє спеціальне регулювання дистрибуції. Разом з цим, законодавство окремих штатів передбачає регулювання дистрибуції в специфічних галузях, наприклад, обіг алкогольних напоїв, окремих видів техніки тощо (www.idiproject.com).

 

З огляду на відсутність регулювання в рамках цієї статті ми хотіли б запинитися на окремих проблемних питаннях, на які сторонам слід звертати увагу, укладаючи договори дистрибуції.

Базове регулювання
 

Договори дистрибуції належать до так званих «непоіменованих» договорів, які можуть укладатися в силу принципу свободи договору, закріпленого у ст. 3 Цивільного кодексу України (ЦК України) та деталізованого у ст. 6, 627 ЦК України, та одночасно регулюються ЦК України та Господарським кодексом України (ГК України).

 

Окрім цього, під час укладення договорів дистрибуції обов‘язково потрібно зважати на вимоги законодавства України щодо захисту конкуренції, якості та безпеки товарів, захисту прав споживачів, в сфері інтелектуальної власності та реклами. Якщо ж мова йде про міжнародні договори дистрибуції, то зрозуміло, що необхідно також керуватись положеннями Закону України «Про міжнародне приватне право» (Закон про МПрП).

Дистрибуція vs. агентські відносини
 

Правовідносини дистрибуції слід відрізняти від агентської діяльності, врегульованої Главою 31 ГК України, за наступними основними ознаками:
 

Дистриб’ютор vs. дилер

Також на практиці існує різниця між поняттями «дистриб’ютор» та «дилер». Зазвичай, дистриб’юторами визначають осіб, які уклали договори генеральної дистрибуції з виробниками товарів, що уповноважують їх на створення мережі дилерів, які безпосередньо відповідальні за розповсюдження відповідних товарів серед кінцевих споживачів, що зокрема підтверджується визначеннями «дистриб’ютор» та «дилер», передбаченими у Постанові № 1200.

Форма договору дистрибуції
 

За відсутності спеціального регулювання до форми договорів дистрибуції застосовуються загальні вимоги ЦК України і ГК України. Так, зважаючи на те, що договори дистрибуції укладаються між господарюючими суб’єктами, такі договори в силу ст. 208 ЦК України та ст. 181 ГК України повинні укладатися у письмовій формі, підписуватися сторонами та скріплюватися печатками.

 

Разом з тим, згідно зі ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми договору не має наслідком його недійсність. Заперечення однією зі сторін факту укладення договору або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, аудіо та відеозаписами та іншими доказами, окрім свідчень свідків.

 

Окремо слід звернути увагу на те, що у разі, якщо однією зі сторін міжнародного договору дистрибуції є фізична чи юридична особа України, відповідно до ст. 31 Закону про МПрП такий договір повинен укладатися у письмовій формі, навіть якщо сторони підпорядкували його іноземному праву. Зазначені вимоги поширюються також на оформлення змін або розірвання договорів дистрибуції.

 

З практичної точки зору, форма договору дистрибуцій, особливо міжнародного, має важливе значення для здійснення платежів, особливо в іноземній валюті, та митного оформлення товарів, що імпортуються в Україну на підставі такого договору. Іноді з практичних міркувань – «полегшення» процедур митного оформлення та валютного контролю – укладають не лише договір дистрибуцій (який в такому випадку передбачає загальні принципи відносин сторін, наприклад, організація мережі, ексклюзивність статусу дистриб’ютора, особливості використання об’єктів прав інтелектуальної власності тощо), а й окремі договори поставки, на підставі яких і здійснюється митне оформлення та оплата товару.

Обмеження діяльності дистриб’ютора

Як показує наш досвід супроводження укладення подібних договорів, виробники досить часто прагнуть передбачити в договорах дистрибуції обмеження діяльності дистриб’ютора (як то стосовно території продажу товарів або зобов’язання не конкурувати з виробником протягом терміну дії договору та після його припинення) або ж закласти в договорі механізми контролю за діяльність дистриб’ютора на зразок встановлення цін перепродажу товарів або вимог щодо його мінімального торговельного обороту.

 

Загалом, виходячи з принципу свободи договору, сторони можуть включати схожі положення до договору дистрибуцій, проте при цьому варто зважати на вимоги українського законодавства у сфері захисту конкуренції, зокрема Закону України «Про захист економічної конкуренції» (Закон про конкуренцію).

 

Так, обмеження діяльності дистриб’ютора або контроль за такою діяльність в розумінні ст. 6 Закону про конкуренцію можуть розглядатися як антиконкурентні узгоджені дії, які призводять чи можуть призводити до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Такі дії є забороненими і тягнуть за собою передбачену законодавством відповідальність. В той же час, допускаються узгоджені дії щодо постачання чи використання товарів, якщо один учасник таких дій встановлює стосовно іншого учасника обмеження, передбачені ст. 8 Закону про конкуренцію, якщо тільки такі узгоджені дії не призводять до: (а) суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині, у тому числі монополізації відповідних ринків; (б) обмеження доступу на ринок інших суб'єктів господарювання; (в) економічно необґрунтованого підвищення цін або дефіциту товарів.

 

Окрім того, ст. 9 Закону про конкуренцію допускає встановлення певних обмежень з точки зору використання прав інтелектуальної власності, зокрема щодо обсягу прав, які передаються, строку та території дії дозволу на використання об'єкта прав інтелектуальної власності, а також виду діяльності, сфери використання та мінімального обсягу виробництва.

Ексклюзивність
 

У законодавстві України відсутнє поняття «ексклюзивність». Однак, положення про ексклюзивність прав дистриб’ютора часто закріплюються в договорах дистрибуції. Так, ексклюзивність може полягати в обмеженні права самого виробника чи пов’язаних із ним осіб або інших уповноважених ним дистриб’юторів здійснювати продаж товарів на території, закріпленій за ексклюзивним дистриб’ютором; в той самий час, виробник може надати дистриб’ютору ексклюзивні права на продаж лише певної частини асортименту своїх товарів або заборонити продаж товарів через мережу Інтернет тощо.

 

За відсутності законодавчого регулювання ексклюзивності у договорах дистрибуції необхідно максимально детально врегулювати всі питання, що стосуються ексклюзивності, зокрема слід закріпити відповідний статус дистриб’ютора, визначити обсяг прав в рамках такої екслюзивності, її територіальні межі тощо.

 

Варто окремо наголосити, що переважна більшість положень договорів дистрибуції щодо ексклюзивності знаходяться в певній «зоні ризику» законодавства щодо захисту економічної конкуренції.

Обмеження відповідальності виробника за якість товару
 

У договорах дистрибуції, особливо в міжнародних, поширеним є положення про обмеження відповідальності виробника чи постачальника за неналежну якість товару. Проте подібні застереження можуть бути визнані недійсними або нікчемними за законодавством України. Так, ст. 614 ЦК України встановлює нікчемність правочину, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, а ст. 207, 216 ГК України прямо визнають неприпустимими і нікчемними умови договорів, що виключають або обмежують відповідальність виробника та продавця товарів або виконавця робіт чи послуг.

 

Окремої уваги заслуговує питання відповідальності за продаж товарів неналежної якості. Згідно із положеннями ЦК і Закону України «Про захист прав споживачів» (Закон про захист споживачів), у разі придбання такого товару, споживач має право на власний розсуд заявити свої вимоги: (а) продавцю за місцем купівлі товару; (б) виробнику товару; (в) представництву або філії виробника чи продавця, або особі, що задовольняє такі вимоги на основі договору, укладеного із виробником чи продавцем.

 

При цьому Закон про захист споживачів досить широко тлумачить поняття «виробник товару» і відносить до нього суб'єктів господарювання, які: (а) виробляють товар; (б) заявляють про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або упаковці чи супровідних документах своє найменування, торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує таких суб'єктів господарювання; (в) імпортують товар.

 

Вищезазначені вимоги законодавства мають належним чином враховуватися при узгодженні положень договорів дистрибуції щодо обмеження відповідальності за якість товару.

Інші важливі питання
 

Окрім зазначеного вище, не менш важливим для сторін є врегулювання інших питань в договорах дистрибуцій, таких як: використання дистриб’ютором об’єктів прав інтелектуальної власності виробника; механізмів контролю діяльності дистриб’ютора (форми, періодичність контролю); для міжнародних договорів - вибору права, що підлягає застосуванню до договору; арбітражного застереження тощо.

 

Висновок
 

Таким чином, щоб договір дистрибуції дійсно став ефективним механізмом просування певного товару на ринку, надавав переваги та захищав інтереси як виробників/постачальників, так і дистриб’юторів, в ньому слід якомога комплексніше і детальніше врегулювати всі права та обов’язки сторін з врахуванням зазначеного вище. Якщо ж сторони залишать певні «прогалини», це в решті решт може мати негативні наслідки не тільки для однієї сторони, але й для обох.