В одному зі своїх рішень Конституційний суд роз'яснив, що "конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України" (частина перша статті 64 Основного Закону).
КС наголошує, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.
Тобто обмеження є конституційними і можуть мати місце лише тоді, коли вони (1) законні, (2) пропорційні, (3) суспільно необхідні. Проаналізую на прикладі "свободи пересування", суперечки щодо обмеження якої є одною із найбільш гарячих дискусій.
Щодо законності обмеження
Один з найбільш популярних аргументів щодо незаконності обмеження свободи пересування полягає в тому, що обмеження конституційних прав і свобод людини можуть встановлюватися виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Не можу погодитися з такою тезою, оскільки таке обмеження може бути передбачене законом безвідносно до введення надзвичайного чи воєнного стану.
Частина 1 статті 64 Конституції передбачає, що права та свободи можуть бути обмежені у випадках, передбачених нею. Відповідно до статті 33 Конституції, свобода пересування може бути обмежена законом.
Стаття 12 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає вичерпний перелік випадків, у яких свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено.
Серед них, зокрема, є такі: у прикордонній смузі; на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності.
Варто погодитись, що обмеження свободи пересування особи на вашій приватній земельній ділянці чи у прикордонній смузі не вимагає введення надзвичайного стану і встановлюється окремими законами.
У нашому випадку небезпеки поширення інфекційних захворювань, що стала підставою для встановлення карантину, стаття 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає, серед іншого, що (1) карантин встановлює та скасовує Кабінет Міністрів, (2) у рішенні про встановлення карантину … встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них.
Можливість Кабміну встановлювати тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб у випадку карантину передбачена законом, а вже обсяги цих обмежень залежать від конкретної ситуації і регулюються конкретним актом.
Тому теза про явну незаконність обмежень і можливість запроваджувати їх лише в умовах надзвичайного чи воєнного стану є сумнівною.
Щодо пропорційності та суспільної необхідності обмеження
Щоб бути конституційним, обмеження права чи свободи має не лише відповідати закону, а й бути пропорційним та суспільно необхідним.
Зрозуміло, що обмеження мають благу мету - запобігти поширенню вірусу. Проте чи є ця мета втілена оптимальним способом?
Обмеження свободи пересування у вигляді, наприклад, заборони відвідувати парки з дотриманням дистанції, бігати наодинці у скверах важко назвати пропорційним та суспільно необхідним.
Складно пояснити сенс, розумність і доцільність такої заборони.
Понад те, штрафи за недотримання такої заборони набагато більші, ніж штрафи за паління листя та водіння у нетверезому стані, що ще також підтверджує непропорційність обмеження свободи тим результатам, яких воно повинно досягти.
Таким чином, конституційність заборони у вигляді обмеження свободи пересування можна поставити під сумнів, оскільки вона є непропорційною та не досягає тих результатів, які покликана досягти.
Автори: Тетяна Бережна, радниця
Опубліковано: ВBС Україна, 6 квітня 2020 р.