19 березня 2021 року Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроєкт № 4475 «Про внесення змін до розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (щодо кредитів, наданих в іноземній валюті)» (надалі – «Законопроєкт № 4475»). Цим законопроєктом держава в черговий раз намагається вирішити проблему із валютними кредитами, цього разу – шляхом їх примусової реструктуризації.
Як вказано у пояснювальній записці, законопроєкт має на меті захистити позичальників (фізичних осіб), які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, від зловживань з боку кредитодавців, а також сприяти відновленню платоспроможності позичальників, які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, але не змогли своєчасно здійснювати платежі за цими кредитами.
Чого слід очікувати позичальникам (фізичним особам) і кредиторам у разі прийняття Законопроєкту № 4475 в цілому та чи не призведе така спроба захисту боржників до ще гірших наслідків – аналізуємо у цій статті.
Ретроспектива
Глобальна фінансова криза 2008-2009 років і спричинене нею знецінення гривні безпосередньо вплинули на спроможність громадян погашати заборгованість за кредитами в іноземній валюті. Одним із заходів у відповідь на фінансову кризу стала запроваджена у 2011 році заборона на видачу (отримання) нових споживчих кредитів в іноземній валюті.
Разом з тим, станом на 2014 кількість проблемних валютних кредитів залишалася значною, що в умовах нової економічно-фінансової кризи та стрімкої девальвації гривні, вимагало чергових невідкладних дій. Так було введено мораторій на звернення стягнення на іпотечне майно, яке забезпечувало зобов’язання за валютними кредитами. Хоча мораторій першочергово розглядався як тимчасовий та екстраординарний захід до розробки дієвого механізму реструктуризації валютних кредитів, після неодноразових продовжень він діє по сьогодні (як мінімум, до 21 квітня 2021 року).
Станом на 2020 рік залишалися проблемними 44 тис. валютних кредитів на загальну суму 29 млрд. грн. Тобто проблема із споживчими валютними кредитами є досі актуальною та соціально чутливою.
Реструктуризація за Законопроєктом № 4475
Законопроєкт № 4475 особливий передусім тим, що ним пропонується модель обов’язкової реструктуризації валютних кредитів. Обов’язковість реструктуризації означає, що зміна способу та порядку виконання зобов’язань за кредитним договором здійснюється не за добровільним волевиявленням банку та/або позичальника, а в силу прямого припису закону, тобто з волі держави. Запропонована концепція передбачає пасивну роль позичальника у здійсненні реструктуризації: усі дії з підготовки (опрацювання інформації про всі зобов’язання, обчислення сум тощо) та власне здійснення процедури виконуватиме кредитодавець. По суті, позичальнику залишається очікувати повідомлення від кредитора з інформацією про новий порядок і умови погашення боргу.
Які кредити підлягають обов’язковій реструктуризації?
- усі валютні споживчі кредити незалежно від того, коли такий договір було укладено. Головна умова – заборгованість за таким кредитним договором має бути не погашеною (повністю чи частково) або строк виконання такого погашення ще не настав. Тобто, реструктуризувати можна навіть ті кредитні договори, які виконуються позичальником належним чином.
Виняток: якщо зобов’язання за кредитним договором вже добровільно реструктуризовано на умовах перерахунку у гривню, то обов’язкова реструктуризація не здійснюється.
Хто здійснює реструктуризацію?
- кредитори, в тому числі, нові кредитори, до яких станом на день проведення реструктуризації перейшли права кредитодавців.
Виняток: поручителі/майнові поручителі, до яких перейшли права кредитора у зв’язку з виконанням ним зобов’язань позичальника.
Коли реструктуризація вважається такою, що відбулася?
- заборгованість вважається реструктуризованою з дня набрання чинності відповідним пунктом Закону (через 15 днів з дня його опублікування).
Як здійснюється перерахунок заборгованості?
- заборгованість, виражена в іноземній валюті, підлягає перерахунку у гривню згідно з офіційним курсом гривні до відповідної іноземної валюти, встановленим НБУ на день проведення реструктуризації.
Які обов’язки бере на себе позичальник?
Реструктуризація боргу не означає цілковите звільнення від будь-яких зобов’язань. На позичальника покладається вичерпний перелік обов’язків, а саме:
- сплачувати суму кредиту в непогашеній частині рівними частками щомісяця протягом 10 років з дня проведення реструктуризації. Якщо ж сторони передбачили у кредитному договорі строк погашення боргу понад 10 років, то пріоритетним до застосування є цей строк;
- сплачувати нараховані, але не погашені до дня проведення реструктуризації, проценти за користування кредитом;
- сплачувати проценти за користування кредитом, нараховані з дня проведення реструктуризації, у розмірі українського індексу ставок за 12-місячними депозитами фізичних осіб у гривні + 1%;
- сплачувати пеню у розмірі половини облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що нараховується з 90-го дня після дня проведення реструктуризації;
- оплатити страхування кредиту.
NB! Будь-які інші зобов’язання позичальника перед кредитодавцем, передбачені кредитним договором, за результатами проведення реструктуризації вважаються погашеними.
Що з неустойкою?
- неустойка, яку позичальник вже оплатив до дня проведення реструктуризації, зараховується на погашення залишку суми кредиту (в першу чергу) та нарахованих, але не погашених процентів за користування кредитом (в другу чергу).
У яких випадках грошове зобов’язання підлягає зменшенню?
Законопроєктом передбачено два випадки, коли сума заборгованості зменшується:
- на різницю розміру процентів за користування кредитом та половини розміру українського індексу ставок за 12-місячними депозитами фізичних осіб у іноземній валюті;
- на різницю вартості відступлення права вимоги за боргом та самим боргом.
Якщо з першою умовою ще можна погодитися, то щодо другої виникає чимало критичних зауважень. За практикою, що склалася на ринку, фінансові компанії скуповують проблемні кредитні портфелі чи не за 1%, а то і менше від номінальної вартості. Прийняття цієї норми може завдати значної шкоди фінансовим компаніям, які придбавали кредитні портфелі банків, в тому числі неплатоспроможних. Подальше придбання таких портфелів (стосовно споживчих валютних кредитів) позбавлене будь-якого економічного сенсу. Як наслідок, це позначиться на ФГВФО та кредиторах неплатоспроможних банків, яким буде складніше продати кредитні портфелі таких банків і отримати від цього хоча б якісь кошти на погашення вимог Фонду, НБУ та клієнтів неплатоспроможних банків.
Мораторій продовжується?
Логічним очікуванням учасників фінансового ринку було те, що мораторій, який забороняв банкам та іншим фінансовим установам звертати стягнення на забезпечення за валютними кредитами, буде нарешті знятий, що «розконсервує» проблему і стимулюватиме боржників або до реструктуризації, або до банкрутства за новою процедурою. Недарма Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ) містить свою процедуру реструктуризації валютних кредитів, яка мала запрацювати замість мораторію.
Але не судилося. Замість «мораторію-2014» Законопроєкт № 4475 пропонує «мораторій-2021» на 3 роки з моменту примусової реструктуризації. Відтак, вкотре законодавець пропонує державі стати на сторону боржників, а кредиторам почекати ще 3 роки.
Чому це не працює? Все очевидно: добросовісні боржники, які хотіли, але не могли платити за валютними кредитами вже давно домовилися з банками і реструктурували свою заборгованість. Водночас категорія боржників, «які брали по 5, а віддавати по 28 не будуть», як не платили під час дії «мораторію-2014», так і продовжать не платити під час «мораторію-2021». Останні, в умовах, коли держава продовжує грати на стороні боржників, не мають жодних стимулів платити, бо іпотечне майно все одно не можна забрати.
Регулятор проти
НБУ не забарився із офіційною позицією щодо Законопроєкту № 4475 та виступив категорично проти ідеї обов’язкової реструктуризації, наполягаючи на дотриманні балансу інтересів усіх учасників кредитних відносин, що можливо лише на умовах добровільності. На думку регулятора, наявні в Україні механізми реструктуризації валютних кредитів (процедура неплатоспроможності, передбачена КУзПБ та добровільна програми реструктуризації банків) є цілком прийнятними, а будь-які спроби примусової реструктуризації та продовження мораторію зводять нанівець ефективність державних програм зі стимулювання розвитку іпотеки.
Що далі?
Оскільки Законопроєкт прийнято лише у першому читанні, слід очікувати його доопрацювання та подальшого голосування. З огляду на загальну тональність Законопроєкту, орієнтовану безумовно на інтереси позичальників, доволі легковажно розраховувати, що усі запропоновані авторами положення будуть прийняті. Більше того, цілком обґрунтованими є підстави допускати накладення вето Президентом України на цей Закон, оскільки його спрямованість йде у розріз із ініційованим Главою держави здешевленням вартості іпотечних кредитів.