публікації

Не обов’язково вчиняти злочин, щоб прокурор забрав ваше майно

07/12/2021

Лілія Лавріченко

Юристка

Кримінальне право

Маркіян Бем

Старший юрист, адвокат

Захист даних і приватність,
Кримінальне право,
Прецедентне право ЄCПЛ

Трапляються ситуації, коли через роки, а то навіть і десятки років держава намагається повернути у свою власність майно, яке вже належить на праві власності приватній особі. Підставою для такого повернення дуже часто слугують помилкові дії самої держави. Як приклад, орган державної влади з порушенням законодавства передає у власність приватної особи земельну ділянку. Ця приватна особа через деякий час укладає договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки з іншою приватною особою. Отримавши у власність земельну ділянку, новий власник будує на ній житловий будинок тощо, в якому проживає роками. У певний момент часу з’являється прокурор, який звертається з позовом до суду про витребування земельної ділянки у власність держави. Зазвичай у такій заяві  прокурор вимагає лише повернення земельної ділянки у власність держави і ніколи не згадує про необхідність відшкодування вартості ділянки та житлового будинку особі, яка на той момент є їх власником. Якщо позов прокурора буде задоволено, тепер вже колишньому власнику для того, щоб повернути вартість вилученого майна, доведеться ініціювати нове судове провадження. І без того непроста ситуація ускладнюється ще й тим, що на сьогоднішній день відсутня усталена позиція ВС щодо вирішення такого питання.

Так, для прикладу можна навести справу № 488/2807/17. У даній справі обставини полягали в тому, що на підставі рішення Миколаївської міської ради від 19.12.2008 року земельну ділянку було передано у власність ОСОБА_1. Через два роки ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки. ОСОБА_2 побудувала на цій земельній ділянці житловий будинок. У 2017 році в.о. керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 звернувся з позовом про скасування рішення Миколаївської міської ради про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1, витребування земельної ділянки з власності ОСОБА_2 та знесення житлового будинку та інших споруд на земельній ділянці за рахунок ОСОБА_2. Дана справа дійшла до ВС і рішенням Касаційного цивільного суду ВС від 20.05.2020 року її було передано на розгляд Великої палати ВС. Підставою для передання цієї справи ВП ВС послугувала відсутність усталеної практики щодо вирішення такого типу справ та необхідність формування єдиної правової позиції з цього приводу. Так, у рішенні Касаційного цивільного суду ВС від 20.05.2020 року Суд проаналізував наявну на сьогоднішній день практику ВС щодо вирішення такого типу справ, зокрема:

1)    ВП ВС у постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 зазначила про те, що приватна особа повинна була знати про належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. На думку суду, загальний інтерес щодо гарантування безпечності довкілля у процесі використання земельної ділянки переважає приватний інтерес особи, у власності якої перебуває така земельна ділянка. Відтак, ВП ВС прийняла рішення про витребування земельної ділянки з приватної власності особи. При цьому, Суд наголосив на тому, що особа може подати окремий позов про відшкодування вартості утримання земельної ділянки та інших, пов’язаних з нею витрат, зокрема на поліпшення такої ділянки. Таким чином, саме на особу покладено тягар повернення всіх витрат, які вона понесла на земельну ділянку.

2)    ВП ВС у постанові від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц зазначила про те, що повернення земельної ділянки у державну власність не позбавляє приватну особу можливості реалізовувати своє право власності на будинок, який вона побудувала на цій земельній ділянці. Така позиція не узгоджується з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній споруд (земельна ділянка слідує за нерухомим майном).

Проаналізувавши наявну судову практику, ВС прийняв рішення відступити від наявних позицій ВП ВС, оскільки вони суперечать праву на мирне володіння своїм майном, та передав справу на вирішення ВП ВС. Наразі справа ще перебуває на розгляді ВП ВС.

Попри відсутність усталеної практики на національному рівні, вказані питання неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ. Повернення в державну власність майна, яке належить приватним особам-добросовісним набувачам, традиційно охоплюється ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції. На разі у цій категорії справ ЄСПЛ регулярно констатує порушення Україною своїх зобовязань за Конвенцією. Справи, які розглядалися ЄСПЛ стосувалися землі (Batkivska Turbota Foundation v. Ukraine), споруд (Maksymenko and Gerasymenko v. Ukraine та Svitlana Ilchenko v. Ukraine), часток в компанії (Atima Limited v. Ukraine), грошових коштів (Fortetsya, MPP v. Ukraine) та ін.

На даний час усі вказані справи перебувають на розгляді Комітету Міністрів Ради Європи (далі – КМ РЄ), який здійснює контроль за належним виконанням рішень ЄСПЛ. Попри те, що в частині вказаних справ Держава сплатила присуджену заявникам компенсацію, ці справи продовжують перебувати під наглядом КМ РЄ, оскільки він вважає, що виявлені у вказаних справах порушення свідчать про наявність в Україні системної проблеми, усунення якої потребує вжиття заходів загального характеру. Проблему, виявлену у вказаних справах, КМ РЄ викладено наступним чином: неспроможність національних судів дослідити пропорційність втручання в майнові права заявників, що призвело до скасування їх добросовісного права власності («bona fide property titles») без присудження компенсації.

Таким чином від того, як вказану проблему буде вирішено ВП ВС залежить, чи зможе Україна зупинити подальше надходження заяв з аналогічних питань до ЄСПЛ та чи зможе продемонструвати КМ РЄ належне виконання вже існуючих рішень ЄСПЛ.

Усі вказані рішення ЄСПЛ стосуються схожих проблем і демонструють сталий підхід ЄСПЛ до їх вирішення. На нашу думку найбільш повно вказаний підхід ЄСПЛ викладено в рішенні у справі Batkivska Turbota Foundation v. Ukraine, а відтак на ній ми й зупинимося більш детально.

У вказаній справі Всеукраїнський громадський благодійний фонд «Батьківська турбота» (далі – «заявник») у серпні 2002 року придбав в акціонерного товариства «УПО» нерухоме майно (спальні корпуси, їдальню, бібліотеку, лікувальний корпус тощо) на суму 1915200 грн. Заявник зареєстрував своє право власності на це майно у місцевих органах влади. Однак, у серпні 2011 року прокурор в інтересах держави звернувся з позовом до суду,у якому просив визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 2002 року недійсним, оскільки це нерухоме майно було державною власністю, а «УПО» не мало права це майно передавати у власність іншій особі. Остаточним рішенням ВС дане нерухоме майно було витребуване з власності заявника на користь держави. Як наслідок, ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції.

Ключовим аргументом на користь такого рішення стало те, що вказане втручання було, на думку ЄСПЛ непропорційним. Оцінюючи пропорційність втручання ЄСПЛ звернув увагу на такі обставини.

По-перше, заявник був добросовісним набувачем нерухомого майна і цей факт ніколи не оспорювався. Відтак, навіть якщо припустити, що спірне майно дійсно було відчужено з порушенням законодавства, то помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб. Ризик вчинення державними органами помилок має нести держава і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. 

По-друге, заявник не отримав жодної компенсації за те, що його було позбавлено належного йому майна. Можна не сумніватися у тому, що цей аргумент став для ЄСПЛ вирішальним.

По-третє, ЄСПЛ вкрай критично оцінив той факт («…the Court fails to understand why…»), що держава в особі прокуратури очікувала майже 10 років перед тим як звернутися до суду з позовом про повернення нібито належного їй майна. При цьому ЄСПЛ визнав недоречними аргументи держави про те, що нібито прокуратура лише в 2011 році дізналася про відчуження майна, яке відбулося в 2002 році. На думку Суду, Держава в особі її органів влади реєструвала право власності заявника на це майно і відомості про це були доступні в державному реєстрі. Відтак, держава знала чи повинна була знати про придбання заявником вказаного майна задовго до 2011 року.   

По-четверте, ЄСПЛ звернув окрему увагу на мету, яку переслідувало вилучення майна заявника, а точніше її відсутність: прокуратура так і не спромоглася пояснити в суді, для якої конкретної цілі їй (а точніше – Державі) було потрібно майно заявника. Відтак, Суд поставив під сумнів доцільність відчуження як такого.

На завершення, ЄСПЛ розглянув аргумент Держави про те, що заявник мав би звернутися з окремим позовом про відшкодування шкоди до держави. У цьому зв’язку ЄСПЛ чітко вказав, що вимагати від заявника звертатися за відшкодуванням шкоди, чи то в рамках провадження щодо відчуження його майна чи шляхом звернення з окремим позовом про відшкодування шкоди, покладало б на нього надмірний тягар.

З огляду на вказане рішення ЄСПЛ очевидно, що перелічена в рішенні ВС у справі № 488/2807/17 практика не лише не лише не узгоджується між собою, а й в значній мірі суперечить практиці ЄСПЛ. Відтак, майбутнє рішення ВП ВС у вказаній справі, яким би воно не було, повинно прийматися з урахуванням висновків ЄСПЛ у справі Batkivska Turbota Foundation v. Ukraine та інших перелічених вище рішеннях.

Автори: Маркіян Бем, старший юрист; Лілія Лавриченко, юристка 

Опубліковано: Юридична газета, 06 грудня 2021 р.

Що нового?

Найважливіша аналітика у вашій пошті.

більше аналітики

27/04/2022

У попередній статті ми проаналізували перспективи отримання відшкодування за злочини, вчинені російськими військовими, у Європейському суді з прав людини. Попри низку застережень вказана інституція залишається, на нашу думку, дієвим механізмом захисту прав, що гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод...

Маркіян Бем, Лілія Лавріченко

13/05/2020

11 травня 2020 року колишня прокурорка анексованого Росією Криму, депутатка Державної Думи РФ Наталія Поклонська дала інтерв’ю українському журналісту Дмитру Гордону, у якому категорично висловлювалася, зокрема, щодо «кримського референдуму», Революцію Гідності та війни на Донбасі...

Лілія Лавріченко