публікації

Податкові спори банкрута: де розглядати?

22/05/2024

Юрій Колос

Радник, адвокат

Національний судовий процес,
Реструктуризація та банкрутство,
Страхування

У ситуації коли компанія або фізична особа потрапила у скрутне фінансове становище і більше нездатна обслуговувати свої борги або повністю розрахуватися з кредиторами, стосовно такої компанії або фізичної особи може бути відкрита процедура банкрутства. В цій процедурі кредитори та суд мають вирішити подальшу долю боржника та його майна, враховуючи велику кількість факторів і процедурних питань.

На сьогодні, однією з проблем процедури банкрутства є її тривалість. За даними рейтингу Doing Business Світового Банку за 2020 рік, середня тривалість процедури банкрутства в Україні становила приблизно 3 роки. Цю цифру можна вважати досить умовною і оптимістичною, оскільки банкрутство великих компаній або державних підприємств може тривати й більше 10 років. Також статистика вказаного рейтингу, коли він проводився, не враховувала сучасних реалій війни – затримок у судочинстві через повітряні тривоги або перебоїв з електропостачанням у певних регіонах України.

Одним із факторів, який впливає на строк процедури банкрутства, є те, наскільки швидко будуть розглянуті грошові вимоги кредиторів до боржника та пов’язані з цим судові спори. Чим більше у боржника кредиторів і чим більше у нього нерозглянутих спорів щодо боргів, тим довше триватиме процедура банкрутства. Зокрема, одним із кредиторів неплатоспроможних компаній і громадян, як правило, є держава в особі податкових органів, які висувають до боржника претензії стосовно сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

Станом на сьогодні, в силу деяких юридичних нюансів, спори боржника з державою стосовно сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів не віднесені до компетенції господарського суду, який розглядає процедуру банкрутства, і розглядаються окремо – у адміністративних судах. На практиці це означає, що усі кредитори, незалежно від форми власності і правової природи грошових вимог, зокрема державні підприємства, судяться з боржником в одній справі (у справі про банкрутство), а питання стосовно податкових зобов’язань і податкових боргів – вирішуються іншим судом в інших справах.

Як наслідок, господарський суд, який розглядає справу про банкрутство, нерідко змушений чекати, поки адміністративні суди закінчать розгляд податкових спорів боржника, або отримує "сюрприз" під кінець процедури банкрутства у вигляді нового кредитора – податкового органу, який приносить рішення адміністративного суду, що дає підстави для визнання грошових вимог, які не були враховані під час процедури банкрутства. З точки зору юридичної процедури, це було ще б півбіди, якби адміністративні суди самі не розглядали податкові спори по 2-5 років (з урахуванням часу на апеляційний і касаційний перегляд судових рішень).

У підсумку прості арифметичні розрахунки підтверджують, що середньостатистична справа про банкрутство, яка мала б тривати 3 роки, може тривати 5-8 років, якщо боржник має невирішений податковий спір із державою.

Вирішити цю проблему можуть законодавчі зміни щодо уточнення юрисдикції податкових спорів за участю боржника, який перебуває у процедурі банкрутства. Справа в тому, що у процедурі банкрутства діє принцип концентрації, який полягає у тому, що всі майнові спори із боржником має вирішувати суд, який розглядає справу про банкрутство. Це принцип є виключенням із звичайних юрисдикційних правил з метою спрощення і пришвидшення процедури банкрутства.

Для кращого розуміння принципу концентрації наведемо такий приклад. Трудовий спір працівника із підприємством щодо стягнення невиплаченої заробітної плати або компенсації має розглядатися судом загальної юрисдикції (районним чи міськрайонним судом). Однак, якщо підприємство перебуває у процедурі банкрутства, то цей же спір має розглянути господарський суд, який вирішує справу про банкрутство. Таким чином досягається "концентрація" і розгляд усіх грошових спорів боржника в одному місці – в суді, який вирішує справу про банкрутство.
Виникає логічне запитання: якщо в силу принципу концентрації закон допускає зміну правил підсудності окремих видів спорів на користь господарського суду, який вирішує справу про банкрутство, то чому стосовно податкових спорів (грошових вимог держави до боржника) є виключення? Чому самі ці спори мають розглядатися окремо (адміністративними судами)?

Логічної відповіді на це запитання не існує. Можна лише припустити, що між господарськими та адміністративними судами є "конкуренція" стосовно розгляду цієї категорій спорів, яка свого часу мала наслідком передання розгляду податкових спорів від господарських до новостворених адміністративних судів.

Повертаючись до питання удосконалення та оптимізації процедури банкрутства, варто звернути увагу на законодавчі ініціативи щодо вирішення описаної проблеми, а саме – передання господарським судам, які розглядають справи про банкрутство, права розглядати податкові спори стосовно тих боржників, щодо яких вже порушена справа про банкрутство.

Законопроєкт 11128 від 26.03.2024 пропонує остаточно закріпити право на розгляд податкових спорів за адміністративними судами, тобто "у відриві" від процедури банкрутства. Така ініціатива мотивована публічно-правовим характером податкових спорів та неоднаковою судовою практикою у питаннях адміністративної юрисдикції спорів, стороною у яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство.

Альтернативний законопроєкт 11128-1 від 10.04.2024 пропонує інший підхід, а саме: передати право на вирішення податкових спорів боржника із державою до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство. В інших випадках, коли платник податків не перебуває у процедурі банкрутства, право розгляду податкових спорів і далі залишається за адміністративними судами. Запропонований підхід, на думку автора статті, є логічним продовженням і розвитком принципу концентрації справ за участю боржника, який матиме позитивний ефект для пришвидшення розгляду справ про банкрутство загалом і для вирішення податкових спорів боржників зокрема.

Сам по собі критерій публічно-правового спору, на думку автора статті, не є достатнім для виправдання "виокремлення" податкових спорів із процедури банкрутства, адже в процедурі банкрутства вирішуються як приватно-правові, так і публічно-правові питання. Зокрема, у процедурі банкрутства господарський суд вирішує публічно-правові питання щодо списання податкових боргів, банкрутства державних підприємств та продажу їхнього майна та ін. При цьому дотримання балансу приватно-правових та публічно-правових інтересів є одним із завдань процедури банкрутства.

Таким чином, пропозиція законодавця (у законопроєкті 11128) остаточно закріпити податкові спори боржника за адміністративними судами не враховує специфіки і завдань процедури банкрутства, а тому в цілому є шкідливою. У цьому питанні варто продемонструвати більш гнучкий підхід до юрисдикції на користь швидкого і ефективного вирішення справ про банкрутство.

Ба більше, у такому підході зацікавлена і сама держава, бо чим швидше вирішуватиметься податковий спір із боржником і чим швидше будуть погашені вимоги кредиторів боржника у справі про банкрутство, тим швидше держава отримає у бюджет стягнуті із боржника податкові борги. Тому публічний інтерес тут полягає саме у пришвидшенні процедури банкрутства, а не у штучному відокремленні окремих спорів у інші юрисдикції через формальні ознаки таких спорів як публічно-правових.

Сподіваємося, що проблема податкових спорів платника податків, які перебуває в процедурі банкрутства, буде вирішена на користь швидкої та ефективної процедури банкрутства, і, як наслідок, збільшення частки погашених податкових зобов’язань банкрутів перед державою. 

Опубліковано: Censor.net

Автор: Юрій Колос

Що нового?

Найважливіша аналітика у вашій пошті.

більше аналітики

27/11/2023

Задоволення кредиторських вимог є одним з основних завдань процедури банкрутства. Так, задля унеможливлення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення чужим коштом, законодавець передбачив додаткові гарантії захисту прав та інтересів кредитора від недобросовісних боржників шляхом покладення відповідальності за зобов`язаннями юридичної особи на органи управління юридичної особи, відступивши від загального принципу корпоративного права про розмежування відповідальності учасника (акціонера) та відповідальності юридичної особи.

Яна Гембаровська , Юрій Колос

15/08/2023

Як і багато інших, на початку 2008 року клієнт проєкту отримав іпотечний кредит в сумі 150 тис. дол. США (приблизно 750 тис. грн) для купівлі житла. Однак вже восени 2008 року Україна відчула наслідки світової фінансово-економічної кризи, що призвело до нестабільності курсу національної валюти та збільшення кількості проблемних кредитів.

Ганна Рудь , Яна Гембаровська , Юрій Колос