Якщо працівника безпідставно звільнили, то суд його поновлює на роботі та ухвалює рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу ― з дня, наступного за днем звільнення по день ухвалення рішення.
Доволі часто за час розгляду судової справи працівник встигає влаштуватися на нову роботу, починає займатися бізнесом тощо. Зважаючи на те, що судовий процес, навіть у спрощеному позовному провадженні, типовому для трудових спорів, може тривати кілька років, нове працевлаштування такого працівника є майже завжди неминучим.
У часи існування лінкедіну відповідачу нескладно дізнатися про нове працевлаштування працівника. А тому, дізнавшись про нове місце роботи звільненого працівника, відповідачі нерідко направляють до нового роботодавця запити або навіть просять суд витребувати інформацію про отриману заробітну плату.
Так роботодавець у справах про поновлення на роботі прагне зменшити середній заробіток за час вимушеного прогулу на суму заробітної плати, отриманої під час роботи на новому місці.
Попри відсутність правових підстав для такого зменшення, часто із цього питання виникають дискусії і суди першої інстанції подекуди ухвалюють позитивні рішення з цього приводу.
Для визначення причин такої позиції та перспектив її застосування сьогодні пропонуємо зробити невеликий історичний огляд законодавства і судової практики.
Законодавство та судова практика до 2018 року
До кінця 2005 року в Кодексі законів про працю України (далі — КЗпП) була чинною частина 3 статті 117 КЗпП, яка передбачала зменшення розміру компенсації звільненому працівнику на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи. Цю норму скасували 20 грудня 2005 року.
Водночас у КЗпП не була змінена стаття 235 КЗпП, у якій передбачено, що суди під час винесення рішення про поновлення на роботі одночасно ухвалюють рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Саме на цій підставі роботодавці й далі наполягають у судах на зменшенні розміру компенсації на суму заробітної плати, отриманої на новій роботі, фактично відновлюючи дію скасованої норми частини 3 статті 117 КЗпП.
Положення, закріплені у скасованій частині 3 статті 117 КЗпП, ще довгий час знаходили відображення у судовій практиці. До її скасування, ще у 1992 році ухвалили Постанову Пленуму Верховного Суду України №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі — Постанова Пленуму №9), у пункті 32 якої було зазначено, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи, який працівник мав у цей час.
Постанова Пленуму № 9, яку і зараз широко використовують для тлумачення низки положень КЗпП, залишається чинною. Оскільки частину 3 статті 117 КЗпП було скасовано набагато пізніше останнього редагування Постанови Пленуму № 9, зміни до згаданого пункту 32 не вносили.
Через те, що стаття 235 КЗпП і далі існує у своєму первісному вигляді, саме на неї посилаються роботодавці як на нібито підставу для застосування пункту 32 Постанови Пленуму № 9.
А тому, хоч з моменту скасування частини 3 статті 117 КЗпП пройшло вже майже двадцять років, спори, чи можна зменшити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв’язку з новим працевлаштуванням працівника, не вщухають дотепер.
Верховний Суд неодноразово аж до 2018 року застосовував статтю 235 КЗпП та висновки пункту 32 Постанови Пленуму № 9 та ухвалював рішення на користь роботодавців, зменшуючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Такий підхід був застосований, наприклад, у Постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 805/5097/15-а, від 11 квітня 2018 року у справі N 814/709/16, від 22 листопада 2018 року у справі № 340/41/17.
Водночас застосування статті 235 КЗпП у контексті зменшення розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу на суму заробітної плати, отриманої працівником на новій роботі, є недоцільним, оскільки в нормі прямо не сказано про можливість зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму заробітної плати на новій роботі.
Судова практика після 2018 року
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 зробила висновок, що працевлаштування незаконно звільненого працівника на новій роботі не впливає на визначення розміру його середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі поновлення на раніше займаній посаді. Висновок суддів Великої Палати обґрунтований тим, що посилання на пункт 32 Постанови Пленуму № 9 є помилковими з урахуванням подальших змін у законодавстві.
Таку правову позицію Верховний Суд підтримав у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, від 29 жовтня 2020 року у справі № 826/676/16, від 20 вересня 2023 року у справі № 757/8304/22, від 4 липня 2023 року у справі № 754/13157/19 тощо.
Попри наведений висновок Великої Палати, роботодавці й далі у судах наполягають на зменшенні розміру компенсації на суму заробітної плати, отриманої на новій роботі, посилаючись на частину 2 статті 235 КЗпП та пункту 32 Постанови Пленуму № 9, що є неправильним і неодноразово оскаржувалося у Верховному Суді.
Висновок про відсутність підстав для застосування частини 2 статті 235 КЗпП для зменшення розміру компенсації у разі поновлення на роботі зробив не так давно Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2024 року у справі № 580/3955/22.
Отже, хоч пункт 32 Постанови Пленуму № 9 так і не було формально виключено, а роботодавці періодично і далі наполягають на зменшенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу колишніх працівників на суму отриманої заробітної плати на новій роботі, Верховний Суд поставив крапку в цьому питанні, захистивши інтереси працівників.
Тож не варто посилатися на старе законодавство та ухвалені на його основі роз’яснення як на підставу для зменшення виплат, оскільки судова практика залишила це в минулому, як і стару законодавчу норму частини 3 статті 117 КЗпП.
Авторка: Катерина Кишеня