Багато нині приватного майна колись було державним чи комунальним. Нерідко держава повертає це майно собі назад, навіть якщо воно було приватизоване. Враховуючи судову практику, яка сформувалася в Україні за останні роки, нинішні покупці об’єктів приватизації ризикують за кілька років стати сторонами судових процесів про повернення цього ж майна у державну власність. А оскільки у Фонді державного майна України готують до приватизації кілька сотень об’єктів, з-поміж яких 23 об’єкти так званої “великої приватизації” вартістю понад 250 млн. гривень, то питання, як не втратити придбане майно, є особливо актуальним.
Чому так відбувається?
У цивільному праві є таке поняття як витребування майна з чужого незаконного володіння. Це означає, що колишній власник може повернути собі майно, якщо воно вибуло з його володіння поза його волею – без його на це бажання. Найпростіший приклад – підроблений договір. Якщо договір замість власника уклав хтось інший, а власник навіть не знав про продаж майна, то він має право повернути своє майно.
Держава теж колишній власник певного майна. І часто їй, а точніше – кожній новій більшості, яка після чергових виборів приходить до влади, хочеться проаналізувати, чи було дотримано процедури приватизації державного майна, скажімо, у 2010-му, 2008-му чи у 2005-му роках, за попередньої влади, і чи можна ще щось повернути.
Багато порушень, у тому числі процедурних, допущених під час приватизації майна, розцінюються судами як відсутність волі власника (держави, територіальної громади) на вибуття майна з володіння держави. Так, за останні роки у судовій практиці закріпився підхід, що якщо орган приватизації (орган державної влади чи місцевого самоврядування) порушив процедуру приватизації державного чи комунального майна (відчуження, передачі майна у приватну власність), то вважається, що це майно вибуло з володіння держави (територіальної громади) поза її волею.
Що вже говорити про ситуації, коли цілісним майновим комплексом або земельною ділянкою розпорядився орган, який не мав на це права: скажімо, міністерство без згоди Фонду держмайна або сільська рада, а не Кабінет Міністрів України?
Вибуття майна поза волею його власника дає останньому право вимагати повернення свого майна назад. Навіть від добросовісного набувача, який набув майно, здавалося б, на законній підставі та заплатив за нього повну його вартість.
При цьому не важливо, скільки разів після приватизації змінювався власник майна. Проданий у 2013 році завод чи виділена у 2008-му році земельна ділянка у приватну власність могли бути десятки разів продані, подаровані, внесені у статутний капітал, передані в заставу (іпотеку), реконструйовані, переоснащені, поділені, об’єднані – держава з легкістю знайде останнього власника і, за наявності підстав і бажання, витребує у нього це майно. До того ж, відповідно до недавньої практики Верховного Суду, сьогодні не потрібно навіть визнавати недійсними і скасовувати документи про право власності на майно, так само як і не треба визнавати недійсними рішення, накази чи розпорядження про приватизацію майна (передачу майна у приватну власність), договори, на підставі яких це майно відчужувалося та придбавалося. Достатньо довести незаконність (недійсність) цих наказів, рішень, розпоряджень, договорів у межах справи про витребування майна у кінцевого набувача.
Не захищає навіть і те, що нинішній власник не знав і не міг знати, що попередній чи перший власник незаконно приватизував (набув) майно.
Типові “сценарії” повернення майна у державну власність
Майно може вибути із державної власності, зокрема, на підставі рішення органу, на підставі договору, або, наприклад, на підставі рішення суду. З огляду на це, найбільш поширені на практиці такі “сценарії” повернення майна у державну власність.
- Довести в суді наявність порушень під час прийняття органом рішення (наказу, розпорядження) про продаж майна
Скажімо, у 2006 році особа набула у власність земельну ділянку, отримала державний акт про право власності на земельну ділянку. В акті зазначено, що він виданий на підставі відповідного рішення ради. Надалі, у 2008 році, власник продав земельну ділянку іншій особі. Пройшло ще декілька років і прокуратура з’ясувала, що рішення ради про передачу земельної ділянки особі взагалі не приймалося або воно прийняте з порушенням порядку проведення сесії або без проведення сесії ради. Позов до суду. Рішення суду – витребувати земельну ділянку у державну власність.
Може бути ще й так – прокуратура з’ясувала, що право розпорядження земельною ділянкою належало Кабінету Міністрів України або Держгеокадастру, а не місцевій раді чи державній адміністрації, і на цій підставі суд витребує земельну ділянку.
- Довести в суді недійсність договору про продаж майна
Наприклад, у ході банкрутства державного підприємства з публічних торгів було продано будівлі заводу. За результатами торгів був укладений договір купівлі-продажу. У подальшому будівлі були продані іншим особам. Потім з’ясувалося, що під час продажу майна на торгах були допущені порушення – не було отримано згоди комітету кредиторів на продаж. Це дало підстави державі повернути завод.
Інша ситуація – міністерство продало майно, яке знаходилось у віданні державного підприємства, з торгів третій особі. Та – внесла майно до статутного фонду іншого підприємства. Далі прокуратурою з’ясовується, що майно було продано міністерством без згоди Фонду держмайна. Позов до суду, і «вуаля»!
- Скасувати рішення суду, на підставі якого відчужено майно
Скасування рішення суду, на підставі якого майно продано з прилюдних торгів, є підставою для повернення (витребування) вказаного майна, навіть якщо воно набуте кінцевим власником тоді, коли судове рішення ще було чинним.
Таким чином, навіть наявність в законі прямої норми про те, що “майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень”, не гарантує особі невитребування у неї придбаного з прилюдних торгів майна. Адже, якщо публічні торги, проведені у порядку, встановленому для виконання судових рішень, визнані судом недійсними, то позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його з публічних торгів, підлягає задоволенню практично в усіх випадках.
Те ж саме стосується рішення суду про визнання права власності чи затвердження мирової угоди, якою передбачено перехід права власності. Наприклад, у 2007 році місцевий суд визнав за особою право власності на земельну ділянку. Особа отримала державний акт на цю ділянку і продала її іншій особі. Через два роки рішення суду було скасоване. Це дало право державі повернути земельну ділянку назад.
Що не так із судовою практикою в Україні?
Аналіз судової практики показує, що всі ці сценарії об’єднує один і той самий висновок – відсутність волі власника на вибуття майна з державної чи комунальної власності.
Проте неправомірність рішення або недійсність договору, які стали підставою для вибуття майна з володіння держави, не завжди свідчить про те, що держава не хотіла чи не бажала (не мала волі) передати це майно у приватну власність.
Держава діє через свої органи, кожен із яких наділений законом конкретним обсягом повноважень. Відтак, воля держави, як і воля територіальної громади, виражається шляхом прийняття її органами відповідних рішень (наказів, розпоряджень), у встановленому законом порядку. Порушення порядку ухвалення рішення є підставою для визнання його протиправним та скасування. Втім, далеко не завжди порушення порядку чи процедури прийняття рішень вказують саме на відсутність волі (бажання) державного органу чи органу місцевого самоврядування розпорядитися майном.
Так, наприклад, суд свого часу скасував рішення місцевої ради про надання згоди на укладення договору міни (певне комунальне майно обміняли на приватне) через те, що приватизація комунального майна не може відбуватися у такий спосіб.
Але ж це не свідчить, що місцева рада не хотіла відчужити це майно? Адже тут йдеться не про відсутність волі, а про те, що, реалізуючи свою волю, орган місцевого самоврядування діяв у спосіб, не передбачений законом.
Те ж саме, по суті, і з визнанням недійсним договору, на підставі якого відчужене державне майно. Адже законом передбачено низку підстав недійсності договору, і лише окремі з них пов’язані з відсутністю волі – як, наприклад, укладення договору під впливом тиску, помилки чи обману. Проте договір може бути визнаний недійсним через недотримання вимог закону, пов’язаних з його укладенням. Наприклад, суд може визнати недійсним договір через порушення порядку проведення оцінки майна. Тут же ж не йдеться про відсутність волі (бажання) укладати цей договір?
Втім, судова практика українських судів останніх років йде, на жаль, іншим шляхом – будь-яке порушення, що призводить до скасування рішення державного органу чи визнання недійсним договору, розцінюється судом як доказ відсутності волі держави на передачу майна у приватну власність.
Якщо раніше (десь до 2010 року) судова практика визнавала добросовісним набувачем переможця прилюдних торгів, які було визнано недійсними, якщо майно вибуло з волі власника майна і набувач не знав і не міг знати про те, що придбає майно в особи, що не має права його відчужувати, то останні роки це вже далеко не так.
Зараз суди виходять з того, що продаж майна на торгах, проведених з порушенням порядку, встановленого чинним законодавством, виключає можливість визнання особи, яка придбала товар на таких торгах, добросовісним набувачем такого майна.
Вихід з цієї ситуації лише один – змінювати судову практику.
Чи може держава витребувати майно через десять років?
Усе залежить від того, яке майно, і скільки часу пройшло. Адже не все майно можна приватизувати.
Так, якщо, наприклад, йдеться про землі лісогосподарського призначення чи землі водного фонду (прибережні захисні смуги), то правило про позовну давність взагалі не діє. Витребувати такі ділянки через суд можна будь-коли. І зробити це досить просто, оскільки ці землі в принципі не можуть перебувати у приватній власності.
Це ж саме стосується майна державних підприємств, які були включені до Переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Відтак, якщо таке майно якось було приватизовано і перейшло у приватну власність, то витребувати його можна без будь-яких часових обмежень.
Якщо ж майно підлягало приватизації, тобто, законом не було встановлено жодних обмежень щодо можливості його приватизації, то таке майно може бути витребуване у добросовісного набувача лише в межах позовної давності.
Позовна давність – строк, в межах якого особа може захистити своє право в суді. Зі спливом певного часу захистити своє право можливо тільки тоді, коли проти цього не заперечує друга сторона. Зазвичай позовна давність складає три роки. Втім, як це часто буває в юриспруденції, диявол криється у тому, як рахувати.
Прокурор може звертатися до суду з відповідним позовом або в інтересах певного органу, або в інтересах держави загалом, без зазначення конкретного органу. Від цього залежить момент, від якого треба починати відлік позовної давності.
Завдання власника майна (добросовісного набувача) – переконати суд в тому, що позовна давність уже спливла. У нагоді може стати кримінальне провадження, якщо у ньому вже досліджувалося питання законності проведення приватизації, і яке, як це досить часто буває в подібних історіях, нічим не завершилося. Допомогти може й прокурорська перевірка, проведена за кілька років до звернення з позовом.
Чи врятує практика ЄСПЛ?
Однією зі складових Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є право на мирне володіння майном. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, це означає, що суд може витребувати приватну нерухомість тільки тоді, коли таке втручання: (1) є законним, (2) переслідує легітимну мету, (3) є пропорційним.
Перші два критерії майже завжди дотримуються, а третій залишається дискусійним. Суть цього критерію в тому, що встановлюючи (не)законність вибуття майна із володіння держави, суд має оцінити пропорційність втручання держави в право особи (добросовісного набувача) на мирне володіння своїм майном і встановити баланс між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, чиє майно витребовують.
Суд щоразу досить суб’єктивно вирішує, чи є позбавлення права власності певного добросовісного набувача пропорційним тим суспільним інтересам, які захищаються.
Якщо раніше суди, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, в таких справах іноді (але далеко не завжди) займали позицію, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення під час приватизації майна не можуть бути безумовною підставою для повернення приватизованого майна державі, то зараз суди все частіше займають позицію, що у разі вибуття майна із власності держави (територіальної громади) поза її волею (в тому числі, на підставі незаконних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування) майно підлягає витребуванню у державну (комунальну) власність. Тобто, питання пропорційності майже завжди вирішується на користь держави (громади), а не приватного власника.
Як бути і чи можна якось захиститися?
Не вірте тим, хто гарантує, що майно, яке раніше було державним чи комунальним, не буде витребуване державою. На сьогоднішній день не існує такого юридичного механізму, який би надав певний “стовідсотковий імунітет” від претензій держави.
Ні черговий продаж майна, ні передача його в статутний капітал, ні передача майна в іпотеку, ні поділ, ні об’єднання, ні реконструкція, ні переоснащення, ні накладення арешту в рамках кримінального провадження не врятує вас від позбавлення прав на це майно, якщо воно вибуло з володіння держави поза її волею.
Проте, витребування (позбавлення) майна не відбувається автоматично, а прокурору ще треба довести в суді як наявність порушень під час вибуття майна із державної чи комунальної власності, так і дотримання ним строків звернення до суду з позовом.
У будь-якому разі не набувайте майно, яке раніше було державним чи комунальним, безоплатно – це суттєво спростить витребування його державою. Ретельно зважуйте, чи варто купувати майно, яке “кілька власників назад” було державним чи комунальним. Якщо йдеться про землю, то зважайте також на категорію земель. Якщо на земельній ділянці росте ліс або вона знаходиться поблизу річок, ставків чи інших водойм, то дуже ймовірно, що вона належить до земель лісогосподарського призначення або до земель водного фону, а тому не може бути у приватній власності.
Якщо сталося так, що прокуратура подала чи має намір подати проти вас позов про витребування у вас майна, звертайтеся до адвокатів якомога раніше – професійна і вчасно вибудувана стратегія захисту може зберегти вам майно.
Автори: Олег Качмар та Богдан Шабаровський