22 жовтня у американському штаті Нью Мексико сталась трагедія – актор Алек Болдвін під час зйомок однієї зі сцен фільму вистрелив із реквізитної вогнепальної зброї, внаслідок чого смертельно поранив операторку Галину Хатчінз та поранив режисера Джоела Соузу, який стояв за нею.
Поки ведеться офіційне розслідування і жодних висновків американських органів правопорядку ще немає, можемо змоделювати подібну ситуацію в Україні і подумати, якими могли б бути наслідки для актора в умовах нашого законодавства.
Деталі інциденту поки невідомі, їх має з’ясувати під час розслідування місцева поліція, тому за таких умов поки можна лише припускати, що саме могло статись на знімальному майданчику.
На цьому етапі можна відкинути версію із умисним пострілом пана Болдвіна з вогнепальної зброї, бо це однозначно буде умисним вбивством як в Україні, так і в Сполучених Штатах.
Оскільки для цілей нашої моделі ми виходимо з того, що постріл був зроблений із реквізитної зброї, спочатку варто розібратись, що ж це таке.
Пістолет-реквізит
На відміну від театральних постановок, де в якості реквізиту використовують, як правило, муляжі пістолетів, при зйомках голлівудських фільмів такий реквізит виглядає інакше.
У фільмах в якості реквізиту найчастіше використовують справжню вогнепальну зброю, відрізняється вона лише набоями, якими її споряджають.
Бойовий набій складається з гільзи, на денці якої міститься капсуль із запальною сумішшю, а сама вона заповнена порохом та має на кінці свинцеву кулю. Коли ударний механізм пістолета вдаряє по капсулю, відбувається невеликий спалах, від якого загоряється порох, внаслідок чого відбувається своєрідний мікровибух, який виштовхує свинцеву кулю з гільзи у дуло пістолета та надає їй значної кінетичної енергії та прискорення, достатніх для ураження об’єктів, які опиняться на шляху її польоту.
Так от, у зброї, що є реквізитом для зйомок, замість таких бойових набоїв найчастіше використовують «макети набоїв» або «порожні набої», які мають різне призначення і будову.
Макет набою зовні виглядає як справжній бойовий набій – гільза зі свинцевою кулею на кінці. От тільки всередині гільзи немає пороху та навіть капсульного заряду, тобто хоча в пістолеті і є куля, вистрілити нею фактично неможливо. Такі макети використовуються, коли у фільмі потрібно реалістично показати бойову амуніцію – процес спорядження зброї набоями, чи заряджений револьвер зблизька.
Інший вид набоїв для реквізиту – це порожні набої. Вони мають усі елементи бойових набоїв окрім кулі. Тобто у гільзі такого набою є капсуль та повний заряд пороху, а замість кулі там паперова або воскова заглушка, яка не дає пороху висипатись. Такі набої дозволяють відтворити у кадрі звук та вигляд справжнього пострілу зі спалахами і пороховими газами, але внаслідок такого пострілу куля не вилітає зі ствола. Щоправда, використання таких макетів на близькій відстані також небезпечне, оскільки навіть сам потік порохових газів може завдати значних ушкоджень.
Таке вже було?
Для того, щоб припустити, що могло трапитись у даному випадку, варто звернутись до попередніх прикладів смертей від вогнепальних пораненнях на знімальних майданчиках.
Після випадку зі смертю Галини Хатчінз найчастіше згадували дві смерті у кіноіндустрії: акторів Джона-Еріка Гексама та Брендона Лі.
У 1984 році пан Гексам отримав смертельне порання під час зйомки сцени, у якій він зображав гру «в російську рулетку» - він приставив до скроні револьвер, споряджений макетом набою, і вистрелив. Однак, через близьку відстань і уразливість скроневої ділянки черепа, навіть без кулі енергії порохових газів вистачило, щоб завдати смертельного поранення.
Але цей випадок нерелевантний для співставлення, оскільки Алек Болдвін стріляв зі значно більшої відстані, а зважаючи, що поранення Галини Хатчінз було наскрізним, очевидно, що куля у пістолеті таки була.
Випадок зі смертю Брендона Лі у 1993 році був складнішим. Під час зйомки сцени інший актор повинен був вистрелити у пана Лі з пістолета, спорядженого макетом набою, однак внаслідок пострілу Брендон отримав поранення у груди, яке виявилось смертельним.
Як встановило розслідування, у одній із попередніх сцен з цього пістолета стріляли порожніми набоями, однак, ці набої самостійно вихолощували члени знімальної групи і схоже з них не були видалені капсулі, а можливо, залишились і сліди пороху. Внаслідок пострілу енергії від спрацювання капсулю вистачило для того, щоб куля від’єдналась від гільзи, після чого вона застрягла у каналі ствола. Коли ж під час зйомки сцени з пострілом у Брендона Лі використали макет набою, тиск повноцінного порохового заряду виштовхнув цю кулю зі ствола. Тобто, хоча кожен поодинці ці реквізитні набої не несли смертельної небезпеки, таке їх фатальне поєднання фактично утворило ефект пострілу бойовим набоєм.
Зважаючи на доступні зараз деталі інциденту зі смертю Галини Хатчінз, можна припустити, що він може мати певні паралелі з обставинами загибелі Брендона Лі.
Що було б в Україні?
Моделюючи аналогічну ситуацію в українських реаліях для спрощення залишаємо за дужками національні обмеження стосовно обігу вогнепальної зброї та не розглядаємо специфічні склади злочинів, пов’язані з її обігом.
Базовою передумовою для кримінальної відповідальності в Україні є наявність умисної або необережної вини.
Українське законодавство передбачає кримінальну відповідальність за вбивство через необережність так само, як і за необережне тілесне ушкодження (якщо говорити про другого постраждалого від пострілу пана Болдвіна).
Але у такому випадку необережна форма вини матиме місце, якщо людина передбачала можливість заподіяння комусь смерті чи тілесних ушкоджень, але легковажно розраховувала, що цього не станеться, або ж якщо вона не передбачала цього, але повинна була і могла передбачити.
Якщо виходити з того, що Алек Болдвін був переконаний, що в його руках реквізитна зброя, яка не здатна здійснити бойового пострілу, і він як актор природньо не зобов’язаний і не компетентний перевіряти реквізитну зброю, тоді з кримінально-правової точки зору жодної форми вини у смерті пані Хатчінз в його діях не буде. У національній правовій доктрині заподіяння смерті за таких обставин відносять до казусу, цю правову конструкцію, що виключає злочинність діяння, студенти-правники пам’ятають чи не найкраще з курсу кримінального права.
З іншої сторони, якщо для використання такої зброї на знімальному майданчику існують певні обов’язкові інструкції та процедури (а вони повинні існувати), тоді відповідальний експерт з реквізитної зброї, який повинен був її перевірити перед використанням у кадрі, але не зробив цього, або допустив неправильне використання набоїв, міг би бути звинувачений у такому необережному вбивстві, вчиненому опосередковано. Хоча, звісно, для цього варто було б перевірити і встановити цілий список додаткових ознак і елементів злочину.
Аналогічною була б кваліфікація дій Алека Болдвіна, якби хтось умисно спорядив його реквізитну зброю бойовими набоями. Тоді б так само жодної форми вини, а отже і злочину у діях актора не було, а з точки зору українського кримінального закону саме цей умовний «хтось» і вчинив би умисне вбивство, використавши пана Болдвіна як своєрідне «знаряддя» злочину.
До слова, у випадку зі смертю Брендона Лі прокурор не знайшов підстав для висунення звинувачень не лише стосовно актора, який здійснив смертельний постріл, але і будь-кого зі знімальної групи. Таке рішення прокурор пояснив громадськості тим, що хоча ключовим фактором у смерті пана Лі стала якраз необережність, проте розслідування не здобуло достатніх доказів для доведення саме кримінально-караної необережності. Родина Брендона Лі погодилась з рішенням прокурора.
Замість висновків
Навряд чи відсутність кримінальних звинувачень (якщо це дійсно було випадковістю) полегшить моральні страждання Алека Болдвіна чи поглибить горе близьких Галини Хатчінз.
Але, можливо, цей випадок стане переломним у практиці використання справжньої вогнепальної зброї як реквізиту для зйомок кіно. Припинення цієї явно небезпечної традиції у Голлівуді було б доречним знаком шани для Галини Хатчінз, Джона-Еріка Гексама, Брендона Лі та десятків інших працівників індустрії, які постраждали або і загинули через неї.
Не дарма усі експерти з поводження зі зброєю радять ніколи не направляти на людей навіть не споряджену зброю та все одно перевіряти зброю, яку хтось розрядив до цього.
З нинішнім рівнем комп’ютерної графіки навряд чи буде складно реалістично передати сцени перестрілок без використання справжніх пістолетів та пороху, а якщо якісь незначні відмінності і будуть, то мені як глядачу буде значно простіше не зважати на них, ніж читати новини про чергові смерті на знімальних майданчиках.
Автор: Андрій Слюсар, старший юрист