Закон «Про господарські товариства» вже не відповідає вимогам часу, однак існують альтернативи...

“Юридичний журнал” #2/2002

Проблема законодавчого регулювання діяльності та статусу господарських товариств сьогодні цікавить як юристів–практиків так і підприємців. Незважаючи на свою важливість, закон України “Про господарські товариства” 1991 р. безнадійно застарів. У наукових та професійних колах дискутується питання щодо прийняття нового закону або розробок ряду законопроектів, які б регулювали діяльність окремих видів господарських товариств. Одним з визначальних моментів у цій ситуації є врахування авторитетних та фахових коментарів відомих юристів–практиків.

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з ВАСИЛЕМ КИСІЛЕМ – доктором юридичних наук, одним з найвідоміших юристів України, старшим партнером юридичної фірми “Василь Кісіль і Партнери”, який був одним з розробників Закону “Про господарські товариства” 1991 р. Сподіваємось, що колег зацікавить погляд на проблему фахівця такого рівня, його пропозиції щодо законодавчого врегулювання проблемних аспектів діяльності господарських товариств в Україні.

– Василіє Івановичу, сьогодні точаться дискусії навколо Закону України “Про господарські товариства”, в основному стосуються його зміни або прийняття в новій редакції. Хотілося б дізнатися у Вас як у одного з розробників Закону, як приймався даний нормативний акт, і чому в ньому виявилося стільки недоліків?

Дійсно свого часу я був одним із розробників Закону “Про господарські товариства”. Як відомо, він набрав чинності у вересні 1991 р. З того часу пройшло майже одинадцять років. Увесь цей період я уважно слідкував за різноманітними оцінками та коментарями даного Закону. На своє здивування я зустрічав багато людей, які говорили, що в тій чи іншій мірі вони причетні до розробки цього документу. Як безпосередній свідок, хочу зазначити, що закон розробляли шість осіб. Цей нормативний акт проходив надзвичайно складно, починаючи вже з моменту виникнення концепції. Нагадаємо, що його розробка почалась ще за часів Радянського Союзу, а каталізатором прийняття стали відомі події в серпні 1991 р. Комуністична частина українського парламенту була практично паралізована. Слід надати належне тодішньому Голові Комісії Верховної Ради з питань економічної політики – Володимиру Пилипчику, якій ініціював процес розробки закону й очолив групу розробників. До неї входили: завідуючий секретаріатом комісії Микола Мних, члени комісії Володимир Крохмаль і Лада Павліковська, представник юридичної фірми Бейкер і Макензі Іван Гевко і я. Зазначу, що з точки зору сьогодення, (враховуючи скільки часу минуло з моменту прийняття цього нормативного акта) закон має багато моментів, які ми не врахували. Це можна пояснити декількома причинами: по-перше, за основу для закону була взята романо-германська правова система, а саме німецьке законодавство. Однак вже при подальшій розробці запозичили певні інститути та визначення з англо-американської системи, які належним чином не були погоджені. Тобто фактично відбулась не завжди вдала стиковка між континентальним розумінням господарських товариств і англо-американським. По-друге, всі розуміли необхідність такого закону, тому прийняли його майже одноголосно, не зважаючи на те, що це був перший нормативний акт, який реально запустив ринкові механізми господарювання. Оскільки ми на той час майже не мали досвіду в даній сфері, довелося звернутися до зарубіжного. Український закон “Про господарські товариства” став першим таким нормативним актом в республіках колишнього СРСР.

– Враховуючи те, що Закон “Про господарські товариства” вже не один рік дискутується, як Ви оцінюєте цей нормативний акт? Які положення, на Вашу думку, потребують негайного перегляду й доопрацювання?

Сьогодні можна сказати однозначно, що цей закон вже багато років не відповідає вимогам часу, однак існує альтернатива: або прийняти окремі закони “Про акціонерні товариства”, “Про товариства з обмеженою відповідальністю” як це зробили, наприклад, у ФРН, або внести відповідні зміни до чинного нормативного акта.

На які недоліки закону хотілося б звернути увагу. По-перше, на мій погляд, одна з великих наших помилок полягала у встановленні саме такого статусу закритого акціонерного товариства, який зафіксовано в законі. Наприклад, не існує кількісного обмеження членів ЗАТ, і на практиці це породжує величезні проблеми. Відмічу, що ми не врахували таке важливе питання, як захист прав дрібних акціонерів. Хоча при розробці законопроекту саме Іван Гевко наполягав на регламентації цього питання.

Проблемним є також питання стосовно мінімальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю, яке часто призводить до проблем з ревізійною комісією. Адже від останньої залежить дуже багато: вона має затверджувати звіт, без якого розподіл прибутку неможливий. На мій погляд, необхідно дещо по іншому вирішити питання кворуму зборів у акціонерних товариствах. Наприклад, у Франції на сьогоднішній день загальні збори акціонерного товариства правомочні навіть при присутності 25 % акціонерів, а не 60 %, як в Україні.

Іншим значним недоліком закону я вважаю досить розпливчате регламентування питання відносно прийняття рішення на загальних зборах шляхом письмового опитування акціонерів. Особисто я на практиці зіткнувся з таким складним прикладом. Збори акціонерного товариства почались за участі 60 % акціонерів і тривали чотири дні. Постало питання: чи потрібно здійснювати реєстрацію акціонерів на другий, третій та четвертий день, тим більше, що велика кількість акціонерів залишила збори? Фактично рішення приймали 30 % акціонерів. Саме через це суд визнав дані збори недійсними.

Нині в законі існує ще одна серйозна прогалина, пов’язана з виданням довіреності на участь і голосування в акціонерному товаристві. Стаття 41 Закону “Про господарські товариства” вказує, що така довіреність може бути завірена реєстратором або правлінням акціонерного товариства. Виникає питання: чи треба кожного разу скликати правління, щоб завірити одну довіреність? Для врегулювання даного питання на практиці зазвичай використовують послуги нотаріуса.

Я хотів би звернути увагу на ще один важливий аспект проблеми. На сьогодні вже зрозуміло, що певну частину проблем, які виникають у корпоративних правовідносинах, неможливо вирішити за допомогою загальнообов’язкових норм. Деякі країни наприкінці 90–х років минулого століття розробили національні кодекси корпоративного управління, більшість яких має рекомендаційний характер. Такі кодекси впроваджують положення, які компанії застосовуватимуть тому, що це їм вигідно, а не через загрозу санкцій з боку держави. До речі, в Росії йде активна робота над кодексом корпоративної поведінки. Я вважаю доцільним створення такого кодексу й в Україні.

– Відомо, що не так давно Верховна Рада розглянула законопроект “Про акціонерні товариства”. Прокоментуйте, будь-ласка, доцільність прийняття такого закону.

В змістовній частині я підтримую даний законопроект. Але мене як постійного наукового консультанта комітету з питань економічної реформи Верховної Ради дивують зовсім інші моменти. Коли я дізнався, що законопроект не пройшов через те, що проти нього проголосувало лише п’ять осіб, а 120 нардепів взагалі були відсутні, я дещо здивувався. Адже такий важливий і потрібний законопроект просто необхідно було супроводжувати, й ще до його голосування розробникам слід було заручитися підтримкою такої кількості народних депутатів, яка була б необхідна для його прийняття.

Розробити нормативний акт – це тільки 30 % успіху, зовсім інша річ провести його по комітетам, обґрунтувати його важливість і доцільність прийняття для того, щоб його прийняв парламент і підписав Президент. Саме тоді жодні ідеологічні або політичні аспекти не перешкоджатимуть законотворчій діяльності.

Якщо ж звернутися до суті законопроекту, то зазначу, що в ньому міститься низка нововведень, які заслуговують на увагу. Наприклад, запропонована норма, згідно якої засновниками АТ може бути одна особа: для дрібних акціонерів запропонована кумулятивна форма голосування; кворум для повторного голосування пропонується зменшити до 40 % та ін.

Взагалі, я вважаю, що нашим законодавцям необхідно вжити всіх заходів для прийняття як даного законопроекту, так і окремого – “Про товариства з обмеженою відповідальністю”. АТ та ТОВ є за своєю суттю зовсім різними видами товариства і одним загальним законом “Про господарські товариства” врегулювати усі правові нюанси їх статусу неможливо.

– Сьогодні юристи активно обговорюють питання щодо статутного фонду та його доцільності в господарських товариствах. Якою є Ваша думка щодо цього питання?

Звичайно, питання статутного фонду є надзвичайно важливим. У Законі “Про господарські товариства” відсутнє визначення статутного фонду. Взагалі з усього чинного законодавства тільки в Положенні про бухгалтерський облік можна знайти схоже визначення (“статутного капіталу”). Щодо доцільності статутного фонду на будь-якому підприємстві, то слід чітко відокремити: як такий він потрібен саме для товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерного товариства. Крім того, має бути врегульованим питання порядку оцінки внесків до статутного фонду.

– В світлі нашої розмови, як Ви оцінюєте перспективу прийняття Цивільного та Господарського кодексу? Яким чином, з Вашої точки зору, ці нормативні акти вплинуть на законодавче регламентування діяльності господарських товариств в Україні?

Хоча я й не підтримую в цілому концепцію існування господарського права як окремої галузі права, однак вважаю, що Господарський кодекс має право на існування. Наприклад, у багатьох розвинутих країнах світу він носить так званий субсидіарний (допоміжний) характер. Зауваження Президента стосовно Цивільного кодексу є досить ґрунтовними та зваженими. Наприклад, можна собі уявити, до яких наслідків призведе закріплення двох різних режимів регулювання юридичних осіб у проектах цих кодексів. Вважаю, що розробники даних кодексів мають відкинути амбіції та зосередити свою увагу саме на вдосконаленні змісту. Я вважаю, що в законодавчому процесі ідеологічно-політичні міркування не мають посідати чільне місце.

Інтерв’ю підготувала Ірина Сєрова,
“Юридичний журнал” 2002